Постанова

від 01.12.2015 по справі 904/3203/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015 Справа № 904/3203/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач);

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Фьокліній Д.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність від 01.01.2015 № 1;

від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність від 19.12.2014 № 891-К

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікас Україна» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2015 по справі № 904/3203/15 (суддя Мілєва І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікас Україна», м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль Д», м. Дніпропетровськ

про стягнення 535238,21 грн., -

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2015 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області по даній справі в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладено на позивача.

Повернуто позивачу з державного бюджету України судовий збір у розмірі 0,04 грн., перерахований згідно з платіжним дорученням № 1335 від 26.12.2014, яке знаходиться в матеріалах справи.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване існуванням між сторонами договірних відносин та неналежним їх виконанням сторонами, що може слугувати для відповідальності відповідно до договору, а не для повернення грошових коштів, як безпідставно отриманих.

Приймання позивачем без зауважень та заперечень послуг по передпродажній підготовці товару у 2012-2013 роках за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та отримання відповідачем коштів на підставі договору за надані послуги по передпродажній підготовці товару, виключає можливість стягнення грошових коштів у сумі 418053,72 грн., як безпідставно отриманих та нарахування на вказану суму інфляційних втрат і 3 % річних.

Не погоджуючись з рішенням, позивач (апелянт) звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яка мотивована невідповідністю прийнятого рішення вимогам законності та обґрунтованості, без належного дослідження всіх обставин справи та наявних в ній доказів, що призвело до невідповідності висновків обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції залишив без уваги та не дав оцінки всім суттєвим обставинам, які свідчать про невиконання положень ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України щодо обов'язкового визначення істотних умов правочину, та сформував висновок, який не відповідає фактичним обставинам та спростовується матеріалами справи. Надані відповідачем акти здачі-приймання виконаних робіт не містять відомостей про асортимент та кількість товару щодо якого надана послуга, відсутня адреса магазину надання послуг, акти за хронологією та розміром суми не співпадають з виставленими на оплату рахунками.

Крім того, апелянт звертає увагу колегії суддів на те, що суд першої інстанції без жодних правових підстав дійшов до висновку про те, що істотні умови маркетингових заходів сторони погодили шляхом підписання відповідних актів здачі-приймання виконаних робіт. При цьому суд не надав оцінки тому, що вказані акти від імені позивача підписані не директором підприємства (зразок підпису в Договорі від 23.02.2012), а іншою особою, у якої повноваження на укладення договорів та визнання істотних умов правочинів - відсутні (том 2 а. с. 6-78).

Частина актів містить зразок підпису керівника товариства, який має очевидні ознаки підроблення (том 2 а. с. 79-81, 90-97).

23.09.2015 ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прийнято до розгляду в судову засіданні на 15.10.2015 у складі колегії суддів: головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач), суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А..

15.10.2015 згідно розпорядження секретаря судової палати ОСОБА_3 від 15.10.2015 № 1006, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Білецької Л.М., для розгляду справи визначено склад колегії суддів: головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач), суддів: Верхогляд Т.А., Лисенко О.М.

15.10.2015 розгляд справи відкладався до 17.11.2015.

Згідно розпорядження в. о. голови суду від 17.11.2015 № 1134, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_4 з посади судді на підставі постанови Верховної Ради України від 12.11.2015 № 3184 «Про звільнення суддів» та перебуванням у відпустці судді Білецької Л.М. - члена постійно діючої колегії суддів, розгляд справи визначено у складі колегії суддів: головуючого судді - Паруснікова Ю.Б. (доповідач), суддів: Верхогляд Т.А., Орєшкіної Е.В.

17.11.2015 у відповідності до ч. 3 ст. 75 ГПК України у справі оголошувалася перерва до 01.12.2015.

У зв'язку з виходом на роботу судді Білецької Л.М. - члена постійно діючої колегії суддів, розпорядження в. о. голови суду ОСОБА_5 від 01.12.2015 № 1143, розгляд справи визначено у складі постійно діючої колегії суддів: головуючого судді - Паруснікова Ю.Б. (доповідач), суддів:

ОСОБА_6, ОСОБА_7

01.12.2015 відповідач на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду направив відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просив колегію суддів залишити рішення місцевого господарського суду без змін,

а апеляційну скаргу без задоволення.

01.12.2015 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 23.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікас Україна» (далі - позивач, або постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стиль Д» (далі - відповідач, або покупець) укладено договір № 240 (далі - договір), відповідно до якого (п. 1.1.), постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар у відповідному асортименті, кількості та по цінам в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Найменування товару, його асортимент та ціна визначається Специфікацією, що є додатком № 1 до Договору та його невід'ємною частиною (п. 1.2. договору).

Постачальник зобов'язується приймати участь у заходах стимулювання збуту товару, який є предметом цього договору, в мережі магазинів «ProStor» (п. 6.1. договору).

Постачальник повинен щоквартально, складати та погоджувати з покупцем план заходів по стимулюванню збуту товару, із бюджетом витрат на такі заходи, не менш як 5 % від об'єму реалізованого товару у попередньому кварталі (п. 6.2. договору).

Обов'язковими для постачальника є участь у наступних заходах (окремо по кожній торговій марці):

- листівка або інформаційні буклети (не менш ніж один раз в квартал);

- цінові акції (проводиться не менш ніж один раз в квартал, із знижкою на товар не менше 15 %) (п. 6.3. договору).

Умови щодо вартості проведення заходів по стимулюванню збуту товару, визначається у додатку № 6 до цього договору (п. 6.4. договору).

Згідно наявних в матеріалах справи копій актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), представники замовника ТОВ «Вікас Україна» та виконавця ТОВ «Стиль Д» погодили між собою, що виконавцем були проведені роботи (надані послуги) за договором від 23.02.2012 і рахунками, а саме: послуги по передпродажній підготовці товару. Акти здачі-прийняття робіт підписані замовником (позивачем) та скріплені печаткою без зауважень(том 2 а. с. 6-104).

Таким чином, в період часу з 2012 - 2013 позивач прийняв надані відповідачем послуги по передпродажній підготовці товару без зауважень на загальну суму 529463,64 грн..

Відповідач виставив рахунки на оплату послуг по передпродажній підготовці товару (том 1 а. с. 21-96), а позивач здійснив оплату за вказаними рахунками (призначення платежів: за послуги по передпродажній підготовці товару згідно рахунків (том 1 а. с. 97-172)), тобто кошти отримані відповідачем саме на підставі договору за надані послуги по передпродажній підготовці товару.

Між сторонами підписано акти зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 240 від 23.02.2012: - від 27.06.2013 на суму 28203,71 грн.; - від 17.07.2013 на суму 42831,51 грн.; - від 25.09.2013 на суму 40374,70 грн., загалом на 111409,92 грн. (том 2 а. с. 105-107).

Різницю між 529463,64 грн. та 111409,92 грн., а саме: 418053,72 грн. позивач і просить стягнути з відповідача як безпідставно отримані кошти відповідно до ст. 1212 ЦК України.

29.12.2014 позивач направив відповідачу листа за вих. № 44/14 з вимогою здійснити повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 418053,72 грн. (том 1 а. с. 173-177).

Позивач вважає, що фактично без достатньої правової підстави сплатив виставлені відповідачем рахунки по оплаті вартості послуг по стимулюванню збуту поставлених товарів на загальну суму 418053,72 грн., оскільки сторони не погодили істотні умови таких послуг, відсутнє оформлене та погоджене сторонами замовлення на надання даних послуг, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення даного спору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд у своєму рішенні вказав на те, що за умови існування між сторонами договірних відносин, неналежне виконання сторонами умов договору може слугувати підставою для відповідальності відповідно до договору, а не для повернення грошових коштів, як безпідставно отриманих. Набуття однією із сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірних зобов'язань не може вважатися безпідставним.

Колегія суддів підтримує такий висновок місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України .

Оскільки кошти в розмірі 418053,72 грн. набуто відповідачем за наявності правової підстави (договору № 240 від 23.02.2012) тому їх не може бути витребувано в порядку ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України (постанова від 25.02.2015 по справі № 910/1913/14).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 418053,72 грн. (безпідставно отриманих коштів) в порядку ст. 1212 ЦК України, а відповідно й нарахованих позивачем на цю суму інфляційних втрат та 3% річних.

Доводи апелянта про відсутність наданої місцевим господарським судом належної оцінки всім суттєвим обставинам, які свідчать про невиконання положень ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони своїми діями, а саме: підписанням актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), виставленням рахунків на оплату наданих послуг, а також сплатою наданих послуг згідно платіжних доручень узгодили предмет та вартість наданих послуг по передпродажній підготовці товару.

Крім того, визнання договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами (п. 2.6. Постанови пленуму ВГСУ 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від імені позивача підписані не директором підприємства, а іншою особою, у якої відсутні повноваження на укладення договорів та визнання істотних умов правочинів, оскільки відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно п. 3.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином, дії позивача по оплаті наданих послуг згідно актів виконаних робіт свідчать про подальше схвалення правочину.

З огляду на вищезазначене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому воно не підлягає зміні або скасуванню.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікас Україна» слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2015 по справі № 904/3203/15 без змін.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікас Україна» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.07.2015 по справі № 904/3203/15 залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 07.12.2015

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді: Л.М. Білецька

ОСОБА_7