Рішення

від 01.12.2015 по справі 2-10529/09

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/1646/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Колесніков Г. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Колеснікова Г.Я.,

суддів - Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

при секретарі - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Віта-лекс»( далі-ТОВ «Юридична компанія «Віта-лекс») в особі ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна, визнання права особистої приватної власності, визнання особи такою, яка втратила право користування житловим будинком, усунення перешкод власнику, шляхом зняття з реєстрації за місцем проживання; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна, виділення частини житлового будинку, стягнення компенсації вартості частини спільного майна, виділення зі спільного майна частини предметів домашнього побуту; за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання земельної ділянки спільною частковою власністю, визнання права власності на частину земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2009р. ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя.

Зокрема,позивач просив розірвати шлюб та надати йому:

- 2/3 частини житлового будинку, розташованого за адресою м.Одеса, вул. Червоних Зір, 10/1;

-земельну ділянку площею 0,0447 га за вказаною вище адресою;

-автомобіль марки «Lexus ES 350» 2007 року випуску;

Крім того, ОСОБА_5 ,в рахунок поділу майна подружжя, просив надати ОСОБА_4 предмети домашнього побуту на загальну суму 30 000 грн., стягнути з нього на користь відповідачки 130 000 доларів США та звільнити ОСОБА_4 від виплати боргу на загальну суму 298 865 доларів США та 161 010, 67 грн. по кредитним договорам, як компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно(т.1 а.с. 3-8).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 9 жовтня 2009 року вимоги про розірвання шлюбу та про поділ майна подружжя роз'єднані у самостійні провадження (т. 1 а.с. 72).

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 16 жовтня 2009 р. шлюб між сторонами розірвано (т. 4 а.с. 55).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2009 року визнана укладена між сторонами мирова угода про поділ спільного майна подружжя, провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя закрито (т. 1 а.с. 75-77).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2013 року ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2009 року про затвердження мирової угоди скасована на підставі апеляційної скарги ОСОБА_6, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с. 185-187).

У липні 2013 року позивач ОСОБА_5, остаточно уточнивши та доповнивши свої вимоги , просив визнати за ним право особистої приватної власністі на:

- 2/3 частини житлового будинку, розташованого по вул. Червоних Зір, 10/1 у м. Одесі;

-автомобіль марки «Lexus ES 350».

Крім того, позивач просив визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування вказаним житловим будинком та усунити перешкоди власнику, знявши відповідачку з реєстрації за місцем проживання.

Вказував, що з 1983 року по 2009 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, в якому 20 квітня 1990 року народився син ОСОБА_6

Шлюб розірвано на підставі рішення суду від 16 жовтня 2009 року.

В період шлюбу вони придбали:

-у 2001 році земельну ділянку площею 0,0894 га за адресою: м. Одеса, вул. Червоних Зір, 10/1, на якій побудували житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 507 кв.м., які були оформлені на ОСОБА_5;

-у 2007 році автомобіль марки «Lexus ES 350», вартістю 280 350 грн., зареєстрований за ОСОБА_5

Зазначав, що за нотаріально посвідченими договорами він подарував:

- 11 квітня 2002 року ОСОБА_4 0,0447 га (1/2 частини) вищевказаної земельної ділянки;

- 20 червня 2002 року сину ОСОБА_6 1/3 частину вищевказаного житлового будинку.

Крім того, позивач просив до маси майна, що підлягає поділу включити його та відповідачки зобов'язання перед ПАТ «Укрсиббанк», Банком «Фінанси та Кредит» та АТ «Індекс-Банк» за 5 кредитними договорами на загальну суму 286870, 10 доларів США та 154385, 70 грн.

Посилаючись на те, шо:

-земельна ділянка поділена між ним та відповідачкою по 0,0447 га та подальшому розподілу не підлягає;

-вартість майна на яке може претендувати відповідачка складається з вартості 1/3 частини житлового будинку, що дорівнює 1082952 грн. або 135200 доларів США та ? вартості автомобіля марки «Lexus ES 350», що дорівнює 140175 грн.або 17500 доларів США, а всього 152700 доларів США;

-ОСОБА_4 не проживає у спірному будинку з 2009 року;

-з часу розірвання шлюбу він виплатив банківським установам за спільними кредитними зобов'язаннями 182 862, 4 доларів США та бере на себе зобов'язання погасити 124 712, 2 доларів США,

ОСОБА_5 просив задовольнити його позов на підставі ст.ст.11,15,16,190,391,404 ЦК України та ст.ст.57,61,65 СК України ( т.2 а.с.9-13).

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6, в якому, уточнивши вимоги, також просила поділити спільне майно колишнього подружжя.

Зокрема, заперечуючи проти позову ОСОБА_5, та посилаючись на ст.ст.372,392 ЦК України , ст.24 КпШС України,ст.ст.65,66,69,70,71 СК України ,ст.120 ЗК України просила:

-виділити їй 1/3 частину спірного житлового будинку в натурі з урахуванням меж належній їй на праві власності земельної ділянки площею 0,047 га;

-виділити їй предмети домашнього побуту на загальну суму 30 000 грн.;

-стягнути з ОСОБА_5 на її користь вартість ? частини автомобілю марки «Lexus ES 350» у сумі 140 175 грн( т.2 а.с. 78-81,147-150).

У жовтні 2013 року третя особа - син сторін ОСОБА_6. пред'явив до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 самостійні вимоги щодо предмета спору про:

-визнання, земельної ділянки площею 0,0894га за адресою м. Одеса, вул. Червоних Зір, 10/1 спільною частковою власністю ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4;

-визнання за ним права власності на 1/3 частину вказаної земельної ділянки.

Свої вимоги обґрунтував тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 20 червня 2002 року є власником 1/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою м. Одеса, вул. Червоних Зір, 10/1, проте відповідачі, уклавши 11 квітня 2002 року договір дарування земельної ділянки, розподілили її між собою, порушивши його права та інтереси.

Посилаючись на зазначені обставини та ст.ст.11,15,16,319,328,391 ЦК України, ст.ст.120,125,126 ЗК України просив суд задовольнити його вимоги( т.2 а.с.94-96)

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2014 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Здійснено поділ спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4:

-визнано за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на 2/3 частини домоволодіння, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Червоних Зір (нині - ОСОБА_7), будинок 10/1, що в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 507,0 кв.м., житловою площею 126,8 - кв.м.;

-визнано за ОСОБА_5 право особистої приватної власності на автомобіль марки ««Lexus ES 350», кузов JTHBJ46G772043815, державний номер НОМЕР_1.

Визнано ОСОБА_4 такою, яка втратила право користування житловими приміщеннями в домоволодінні, розташованому за адресою: м. Одеса, вул. Червоних Зір (нині -ОСОБА_7), будинок 10/1.

Суд встановив порядок виконання цього рішення, визнавши, що воно є підставою для відповідного уповноваженого органу державної влади негайно з набранням цим рішенням законної сили для зняття ОСОБА_4 з реєстраційного обліку місця проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (нині - ОСОБА_7), будинок 10/1.

Позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_6 право приватної власності на 1/3 частину земельної ділянки, площею 0,0298 га, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Червоних Зір (нині - ОСОБА_7), будинок 10/1, обраховуючи її розмір від загальної площі цієї ділянки розміром в 0,0894 га.

Суд роз'яснив це рішення, вказавши, що площі земельних ділянок, що належать на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за адресою: м. Одеса, вул. Червоних Зір (нині - ОСОБА_7), будинок 10/1, підлягають зменшенню на 1/3 частину відповідно, та складатимуть після набрання чинності цим рішення по 0,0298 га в кожного.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виділення зі спільного майна подружжя частини предметів домашнього побуту задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на такі предмети домашнього побуту:

-спальний меблевий гарнітур «Мобила», виробництва Республіки Молдова, 1994 року випуску, з натуральної деревини, що складається з двоспального ліжка, двох приліжкових тумб, двостулкової шафи, трюмо із дзеркалом і пуфа, що разом складається з 6 предметів, вартістю 2000 грн.;

-столовий гарнітур, виробництва Республіка Румунія, 1997 року випуску, з натуральної деревини дубу, що складається із шафи для посуду, бару, двох комодів для постільної білизни, разом з шести предметів, вартістю 8 450 грн.;

-диван-ліжко із замші, червоного кольору, 2008 року випуску, вартістю 4 000 грн.;

-холодильник «PHILIPS», білого кольору, 1995 року випуску, вартістю 1 700 грн.;

-кольоровий плазмовий телевізор марки «PHILIPS», 2007 року випуску, вартістю 6800 грн.;

-домашній кінотеатр марки «PHILIPS», 2007 року випуску, вартістю 3500 грн.;

-підставка під телевізор із ДСП зі скляними дверцятами, 2006 рік випуску, вартістю 500 грн.;

-кольоровий телевізор марки «LG», 2004 року випуску, вартістю 1 000 грн.;

-тостер «PHILIPS», 1994 року випуску, вартістю 100 грн.;

-праску «Е11еnberg», 2007 року випуску, вартістю 100 грн.;

-фен «PHILIPS», 2007 року випуску, вартістю 100 грн.;

-кухонний посуд, разом в кількості 120 предметів на загальну суму 500 грн.;

-телефонний апарат «Sоnу», 2004 року випуску, вартістю 250 грн.;

-швацьку машину марки «GANOME MUEXCEL», 2002 року випуску, вартістю 1000 грн.,

та зобов'язано ОСОБА_5 передати ці предмети ОСОБА_4

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна, виділення частини житлового будинку, стягнення компенсації вартості частини спільного майна відмовлено в повному обсязі.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено ( т.2 а.с.180-183).

В апеляційній скарзі ТОВ «Юридична компанія «Віта-лекс» в особі ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовів ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та задовольнити її зустрічний позов, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін,дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За правилами п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні спору суд першої інстанції керувався тим,що колишнє подружжя за час шлюбу нажило майно,зазначене в їх позовних заявах ,зокрема, земельну ділянку , житловий будинок , автомобіль ,предмети домашнього побуту та врахував боргові зобов'язання подружжя.

Дійшовши висновку про те,що:

-боргові зобов'язання подружжя є спільними,

-ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором взяв на свій рахунок та продовжує здійснювати виплати банкам,

- 20 червня 2002 року ОСОБА_5О за згодою ОСОБА_4М подарував сину ОСОБА_6 1/3 частину спірного житлового будинку,після чого у спільній сумісній власності подружжя залишилось 2/3 частини житлового будинку,

суд першої інстанції поділив спільне майно подружжя шляхом:

-визнання за ОСОБА_5 права особистої приватної власності на 2/3 частини житлового будинку та на автомобіль,

-визнання за ОСОБА_4 право власності на предмети домашнього обіходу, вартістю 30 000 грн., та визнання її такою ,що втратила правом користування спірним житловим будинком,

вважаючи, що саме такий варіант поділу враховуватиме інтереси сторін та не порушуватиме їх права та законні інтереси.

Крім того,задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6про визнання права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того,що внаслідок договору дарування земельної ділянки від 11 квітня 2002 року , укладеного між його батьками, були порушені його права, оскільки він 20 червня 2002 року став власником 1/3 частини житлового будинку, що на ній розташований.

Однак колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст.22 КпШС України (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям ча час шлюбу,є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння,користування і розпорядження цим майном.

За правилами ст.28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Положеннями ч.1ст.24 КпШС України визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Аналогічні норми містяться, зокрема, у ст.ст.57,69,70 СК України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі з 18 серпня 1983 року., в якому 20 квітня 1990 року народився син ОСОБА_6 Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 16 жовтня 2009 року шлюб між ними було розірвано. У рішенні про розірвання шлюбу між сторонами було зазначено, що фактично шлюбні відносини між подружжям припинені з травня 2009 року ( т.1 а.с. 9, 10, т. 4 а.с. 55).

Земельна ділянка, площею 0,0894 га, яка розташована за адресою: м.Одеса, вул.Червоних Зір, 10/1 була придбана під час перебування сторін у шлюбі - 15 березня 2001 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, укладеним між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 та оформлена на ім'я останнього згідно з державним актом від 20 листопада 2001 року (т.1 а.с.18,19).

На вказаній земельній ділянці сторони побудували житловий будинок. Згідно свідоцтва про право власності на домоволодіння №018636, виданого УЖКГ Одеського міськвиконкому 19 квітня 2002 року на ім'я ОСОБА_5, домоволодіння розташоване в м.Одесі по вул.Червоних Зір,10/1 складається з одного житлового будинку літ. «А» загальною площею 507,0 кв.м., житловою площею 126,8 кв.м. (т.1 а.с.11).

11 квітня 2002 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_4 нотаріально посвідчений договір дарування, за яким подарував їй земельну ділянку ,площею 447 кв.м., розташовану в м.Одесі по вул.Червоних Зір, 10/1 та на яку останій 17 червня 2002 року було видано державний акт ( т.1 а.с.20,21).

20 червня 2002 року ОСОБА_5 уклав з ОСОБА_4, яка діяла від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_6, нотаріально посвідчений договір дарування, за яким подарував ОСОБА_6 1/3 частину житлового будинку з надвірними спорудами,що знаходиться в м.Одесі по вул.Червоних Зір, 10/1( т.1 а.с.17).

Під час шлюбу ОСОБА_6 придбали автомобіль марки ««Lexus ES 350» та предмети домашнього побуту, а саме: спальний меблевий гарнітур «Мобила», виробництва Республіки Молдова, 1994 року випуску, з натуральної деревини, що складається з двоспального ліжка, двох приліжкових тумб, двостулкової шафи, трюмо із дзеркалом і пуфа, що разом складається з 6 предметів,вартістю 2 000грн.; столовий гарнітур, виробництва Республіка Румунія, 1997 року випуску, з натуральної деревини дубу, що складається із шафи для посуду, бару, двох комодів для постільної білизни, разом з шести предметів,вартістю 8 450 грн; диван-ліжко із замші, червоного кольору, 2008 року випуску,вартістю 4 000 грн.; холодильник «PHILIPS», білого кольору, 1995 року випуску, вартістю 1 700 грн.; кольоровий плазмовий телевізор марки «PHILIPS», 2007 року випуску, 6 800 грн.; домашній кінотеатр марки «PHILIPS», 2007 року випуску, вартістю 3 500 грн.; підставку під телевізор із ДСП зі скляними дверцятами, 2006 року випуску, вартістю 500 грн.; кольоровий телевізор марки «LG», 2004 року випуску, вартістю 1 000 грн.; тостер «PHILIPS», 1994 року випуску, вартістю 100 грн.; праску «Е11еnberg», 2007 року випуску, вартістю 100 грн.; фен «PHILIPS», 2007 року випуску, вартістю 100 грн.; кухонний посуд, разом в кількості 120 предметів, вартістю 500 грн.; телефонний апарат «Sоnу», 2004 року випуску,вартістю 250 грн.; швацьку машину марки «GANOME MUEXCEL», 2002 року випуску, вартістю 1 000 грн.

Інше рухоме майно , що підлягає поділу, сторони у своїх позовних заявах не зазначили

Загальна вартість рухомого майна становить 332 417,50 грн. (302 417,50 грн. - вартість автомобіля + 30 000 грн. - вартість предметів домашнього побуту). Заперечень щодо вартості рухомого майна в ході судового розгляду від сторін не надходило.

Згідно з ч.1 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь -яке майно,за винятком виключеного з обороту.

Під майном ч.1 ст.190 ЦК України має на увазі окрему річ,сукупність речей ,а також майнові права та обовязкі.

Відповідно до ч.3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї , то гроші, інше майно, в тому числі гонорар,виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя ,якщо майно одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Отже, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки, Договір, укладений одним із подружжя створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_5 є засновником та керівником виробничо-комерційної фірми «ТСК» у вигляді товариства, ЄДРПОУ 23991915 ( далі- ТОВ ВКФ «ТСК»), розташованої за адресою: м.Одеса, вул. Водопроводна,10, вид економічної діяльності-оптова торгівля, а також товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс-Парк» (далі - ТОВ «Офіс-Парк»), розташованого за адресою: м.Одеса, вул. Водопроводна, 8, вид економічної діяльності - загальне будівництво будівель (т.1 а.с. 5,52,53).

Під час знаходження у шлюбі ОСОБА_5 укладено наступні договори.

1) 25 травня 2007 року між банком «Фінанси та кредит» і ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 14к-211, згідно з яким банк надав кредитні ресурси в розмірі 15 000 грн.,а позичальник зобов'язався повністю їх повернути до 25 травня 2010 року, здійснюючи погашення заборгованості в розмірі 416,67 грн. щомісячно.

Згідно п.5.1 зазначеного договору забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є порука фізичної особи ОСОБА_9, оформлена договором поруки № 1007/07 від 25 травня 2007 року (т.1 а.с.38-40).

2) 25 травня 2007 року між акціонерним товариством «Індустріально-експортний банк» в особі керуючого Третього відділення філії «Одеська дирекція «АТ «Індекс-банк» і ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 30/115-С , згідно з яким банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, а саме на ремонт квартири у розмірі 10 000 грн. зі сплатою 19 % річних, а ОСОБА_5 зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням та забезпечити його повернення відповідно до умов договору( т.1 а.с.47-48). 3) 07 вересня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі-АКІБ «УкрСиббанк») (змінено назву на ПАТ «УкрСиббанк») і ОСОБА_5О укладено кредитний договір №11211629000 , згідно з яким банк надав кредит на споживчі цілі у розмірі 175 000 доларів США зі сплатою 12 % річних, а ОСОБА_5О зобов'язався прийняти, належним чином використати й повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти,комісії та штрафні санкції, а також інші платежі згідно з умовами договору.

За умовами п.2.1 вказаного кредитного договору ,з метою забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань банком приймається:

-застава нерухомості, а саме: не житлових приміщень за адресою:М.Одеса,вул.,Водопроводна, 10 Б, ринковою вартістю 5 717 373 грн., що є власністю ОСОБА_10,

- порука, а саме : фінансова порука ТОВ ВКФ «ТСК»,ЄДРПОУ 23991915 (т.3 а.с.204-208).

4) 05 лютого 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_5О укладено кредитний договір №11293122000, згідно з яким банк надав кредит на споживчі цілі у розмірі 50 000 доларів США зі сплатою 13,90 % річних, а ОСОБА_5О зобов'язався прийняти, належним чином використати й повернути кредит у повному обсязі, сплатити проценти,комісії та штрафні санкції, а також інші платежі згідно з умовами договору.

За умовами п.2.1 вказаного кредитного договору ,з метою забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов'язань банком приймається:

-застава нерухомості (будівлі/споруди/приміщення), а саме:

1)нежитлових приміщень, загальною площею 975,8 кв.м., що знаходиться за адресою : м.Одеса, вул.Водопроводна,10 Б , та є власністю ОСОБА_10

-порука, а саме:

1)порука ОСОБА_10І.( т.3 а.с.218-224).

Дані про те, що ОСОБА_5 у шлюбі укладались інші кредитні договори матеріали справи не містять.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України .

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_5 та його представником не надано суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти, одержані ОСОБА_5 за 4 наведеними вище кредитними договорами, використані на задоволення потреб сім'ї, а не на інші потреби.

Так, в матеріалах справи взагалі відсутні докази , що:

-за кредитні кошти було придбано будь-яке майно, яке в подальшому було використано в інтересах сім'ї,

-у подружжя є (була) квартира,в якій за кредитні кошти АТ «Індекс-банку» проведено ремонт,

-у заставу банками приймалась нерухомість,належна на праві спільної сумісної власності подружжю або належна ОСОБА_4,

-з ОСОБА_4 укладався договір(договора) поруки.

Сам по собі факт надання 07 вересня 2007 року ОСОБА_4 нотаріальної згоди на укладення її чоловіком договору про надання споживчого кредиту цей висновок апеляційного суду не спростовує ( т.4 а.с.19-20).

При цьому колегія суддів вважає , що позивачем та його представником так і не були спростовані доводи апеляційної скарги про те, що кредитні договори, укладені ОСОБА_5 з АКІБ «УкрСиббанк», забезпечені порукою ОСОБА_10, яка є його партнером в підприємницькій діяльності, порукою юридичної особи ТОВ ВКФ «ТСК», засновником якої є особисто ОСОБА_5 та заставою нерухомості, в якій ТОВ ВКФ «ТСК» здійснює підприємницьку діяльність, використовувалися її колишнім чоловіком в своїй підприємницькій діяльності (т.2 а.с.188-189).

Укладення восени 2009 року мирової угоди з ОСОБА_5О, в якій ОСОБА_4 погодилась поділити все нажите майно та борг за наведеними вище кредитними договорами, яка була затверджена ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 16 жовтня 2009 року, ОСОБА_4М.в суді апеляційної інстанції пояснила тим, що лише на таких умовах ОСОБА_5 погодився виплатити їй 130 000 доларів компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно та передати предмети домашнього побуту на загальну суму 30 000 грн. в строк до 01 вересня 2010 року ( т.1 а.с.66,67-70,75-77).

Оскільки своє зобов'язання виплатити компенсацію ОСОБА_5 й досі не виконав, а ухвала Приморського суду м.Одеси від 16 жовтня 2009 року скасована 15 травня 2013 року апеляційним судом Одеської області (т.1 а.с.185-187), ОСОБА_4 просила апеляційний суд не брати до уваги її колишнє визнання боргу спільним майном подружжя.

Встановивши вказані обставини, апеляційний суд вважає, що жоден з 4 вищенаведених кредитних договорів, укладений ОСОБА_5, не створює обов'язки для ОСОБА_4, а тому у задоволенні вимог позову ОСОБА_5 про поділ між подружжям зобов'язань перед банками слід відмовити.

Як встановлено вище, після відчуження своєму сину 1/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами,що знаходиться в м.Одесі по вул.Червоних Зір, 10/1, у спільній сумісній власності подружжя залишилось 2/3 частини вказаного будинку.

В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_5 не змогла пояснити на якій нормі матеріального права суд вправі задовольнити позовні вимоги про:

- визнання за одним із співвласників ОСОБА_5 право особистої приватної власністі на 2/3 частини спірного житлового будинку,

- визнання одного із співвласників спірного житлового будинку ОСОБА_4 такою, що втратила право користування вказаним житловим будинком та усунити перешкоди іншому співвласнику ОСОБА_5, знявши відповідачку з реєстрації за місцем проживання.

Не зазначені такі норми матеріального закону ані в позовній заяві, ані в рішенні суду першої інстанції.

За таких обставин зазначені позовні вимоги ОСОБА_5, як безпідставні та необґрунтовані , підлягають відхиленню.

Не підлягають задоволенню й вимоги ОСОБА_4 виділити їй 1/3 частину спірного житлового будинку в натурі з урахуванням меж належній їй на праві власності земельної ділянки площею 0,047 га.

Так, згідно висновків будівельно-технічної експертизи №458 від 02 квітня 2015 року, проведеної експертом ТОВ ОФ «ІНЮГ-ЕКСПЕРТИЗА» ОСОБА_11 на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 30 грудня 2014 року, виділити в натурі ОСОБА_4 у власність :

- в ідеальних частках 1/3 частину спірного житлового будинку з надвірними спорудами є технічно неможливим;

- 1/3 частину спірного житлового будинку з надвірними спорудами, розташованої на земельній ділянці площею 0,0447 га по вул..Червоних Зір, 10/1 в м.Одесі , який належить Се ребровій Є.М. на праві власності на підставі державного акта серії РІ № 468367 від 17 червня 2002 року неможливо у зв'язку з порушенням п.3.25 ДБН 360-92**.

Крім того, на дату обстеження вказана земельна ділянка не є ізольованою та не забезпечена окремим під'їздом ( т.3 а.с.113-124).

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною 1 ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 22, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

За правилами ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. При вирішенні спору про поділ майна суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

За таких обставин у порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя , беручи до уваги рівність часток дружини та чоловіка, колегія суддів задовольняє позовні вимоги кожного з подружжя частково та вважає за необхідне виділити у власність:

- ОСОБА_5 1/3 (одну третю) частини домоволодіння, розташованого за адресою: м. Одеса, будинок вул. ОСОБА_12 (нині ОСОБА_7),10/1, що в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 507,0 кв.м., житловою площею 126, 8 кв.м. та автомобіль марки «LEXUS ES 350», кузов кузов JTНВJ46G772043815, державний номер НОМЕР_1, вартістю 302 417,50 грн.

- ОСОБА_4 1/3 (одну третю) частини домоволодіння, розташованого за адресою: м. Одеса, будинок вул. ОСОБА_12 (нині ОСОБА_7),10/1, що в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 507,0 кв.м., житловою площею 126, 8 кв.м. та вказані вище предмети домашнього побуту на загальну суму 30 000 грн.

Враховуючи , що при поділі рухомого майна подружжя частка кожного з подружжя становить 166 208,75 грн. ( 332 417 грн.: 2) з ОСОБА_5О на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню грошова компенсація в розмірі 136 208,75 грн. в якості доплати за різницю у вартості поділеного рухомого майна ( 166 208,75 грн.- 30 000 грн.).

Колегія суддів вважає,що позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_6про визнання права власності задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Звертаючись до суду позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.

ОСОБА_6, який вважав себе потерпілим від правопорушень, допущених відповідачами, заявлено вимоги про:

- визнання, земельної ділянки площею 0,0894га за адресою м. Одеса, вул. Червоних Зір, 10/1 спільною частковою власністю ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_4;

-визнання за ним право власності на 1/3 частину вказаної земельної ділянки

на підставі ст.ст.11,15,16,319,328,391 ЦК України, ст.ст.120,125,126 ЗК України (т.2 а.с.94-96).

І саме ці вимоги мав вирішити суд.

Враховуючи те, що договір дарування , на підставі якого ОСОБА_6 став власником 1/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в м.Одесі по вул.Червоних Зір, 10/1, був укладений 20 червня 2002 року (т.1 а.с.20), до спірних правовідносин мав застосовуватисяЦивільний кодекс УРСР 1963 року (далі - ЦК УРСР),Закон України « Про власність», а не ЦК України 2003 року, як помилково вважав позивач ОСОБА_6

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституційний принцип непорушності права власності втілено в Закон України «Про власність»( далі-Закон), який був чинним на час виникнення спірних відносин.

Так, ст.51 Закону було встановлено ,що громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках передбачених законодавчими актами України.

Встановлено, що за нотаріально посвідченим договором дарування, укладеного 11 квітня 2002 року, ОСОБА_4 стала власником земельної ділянки , площею 447 кв.м., розташованої за адресою: м.Одеса , вул..Червоних Зір, 10/1 та на яку їй 17 червня 2002 року було видано державний акт ( т.1 а.с. 20,21).

Зазначений договір і державний акт є чинними та будь-ким в судах не оспорені.

Таким чином, станом на 20 червня 2002 року (дату набуття ОСОБА_6 права власності на 1/3 частину житлового будинку) такого об'єкту права власності , як земельна ділянка, площею 0,0894 га, розташована за адресою: м.Одеса, вул.Червоних Зір, 10/1 , не існувало.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, так як вони заявлені у суді першої інстанції, необхідно відмовити.

Посилання суду першої інстанції у даному випадку на правила ч.3 ст.61 ЦПК України та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2013 року( т.1 а.с.185-187) є хибним. Зазначеним судовим рішенням була скасована ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2009 року про затвердження мирової угоди, укладеної між подружжям, та не містила висновок про недійсність договору дарування земельної ділянки від 11 квітня 2002 року.

Висновок суду першої інстанції в судовому рішенні від 17 лютого 2014 року про визнання нікчемним , тобто недійсним, договір дарування земельної ділянки від 11 квітня 2002 року на підставі ч.1 ст.48 ЦК УРСР в частині неврахування прав та інтересів неповнолітнього ОСОБА_6І.є помилковим.

Право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку не могло бути порушено у квітні 2002 року, оскільки власником частини житлового будинку із надвірними спорудами , розташованому на ній , він став лише у червні 2002 року.

Апеляційним судом порушено строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст.303-1 ЦПК України, у зв'язку з усуненням колегією суддів недоліків судового розгляду, допущених судом першої інстанції , який за наявності позовних вимог :

- ОСОБА_5 -про визнання боргових зобов'язаннь подружжя по укладеним кредитним договорам спільними;

- ОСОБА_4М- про виділення їй 1/3 частини спірного житлового будинку в натурі з урахуванням меж належній їй на праві власності земельної ділянки площею 0,047 га,

ухилився від покладеного на нього ст. 213 ЦПК України обов'язку повно та всебічно з'ясувати обставини справи та з надуманих підстав відхилив клопотання представника Се -ребрової Є.М. про розкриття банківської таємниці та про призначення судової будівельно- технічної експертизи ( т.2 а.с.86,117,119,120-122,157,172).

Крім того, колегія суддів зазначає, що на порушення строків розгляду справи в апеляційному суді вплинуло й зловживання своїми процесуальними правами та обов'язками позивача ОСОБА_6

Так, подавши у жовтні 2013 року до суду позовну заяву до ОСОБА_5та Се -ребрової Є.М. про визнання права власності , яка за дивним збігом обставин є аналогічною за шрифтом,стилем викладення тощо позовній заяві та іншим документам ,поданим представником ОСОБА_5, ОСОБА_6 жодного разу не з'явився в суди першої та апеляційної інстанцій, та ухилявся від отримання повідомлень про час та місце розгляду справи в апеляційному суді (т.2 а.с.9-13,94-96,104,127,205,222,225 тощо).

Керуючись ст. ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.п.3, 4 ч. 1 ст.309, ст.ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Віта-лекс» в особі ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 лютого 2014 року скасувати.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна, визнання права особистої приватної власності, визнання особи такою, яка втратила право користування житловим будинком, усунення перешкод власнику, шляхом зняття з реєстрації за місцем проживання задовольнити частково.

У порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_5 :

- 1/3 (одну третю) частини домоволодіння, розташованого за адресою: м. Одеса, будинок вул. ОСОБА_12 (нині ОСОБА_7),10/1, що в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 507,0 кв.м., житловою площею 126, 8 кв.м.;

-автомобіль марки «LEXUS ES 350», кузов кузов JTНВJ46G772043815, державний номер НОМЕР_1, вартістю 302 417,50 грн.

У задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання її такою, що втратила право користування житловим будинком, усунення перешкод власнику, шляхом зняття з реєстрації за місцем проживання відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна, виділення частини житлового будинку, стягнення компенсації вартості частини спільного майна, виділення зі спільного майна частини предметів домашнього побуту задовольнити частково.

У порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_4:

- 1/3 (одну третю) частину домоволодіння, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Червоних Зір (нині ОСОБА_7), будинок 10/1, що в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 507,0 кв.м., житловою площею 126, 8 кв.м.;

-спальний меблевий гарнітур «Мобила», виробництва Республіки Молдова, 1994 року випуску, з натуральної деревини, що складається з двоспального ліжка, двох приліжкових тумб, двостулкової шафи, трюмо із дзеркалом і пуфа, що разом складається з 6 предметів, вартістю 2000,0 грн.;

-столовий гарнітур, виробництва Республіка Румунія, 1997 року випуску, з натуральної деревини дубу, що складається із шафи для посуду, бару, двох комодів для постільної білизни, разом з шести предметів, вартістю 8 450,0 грн.;

-диван-ліжко із замші, червоного кольору, 2008 року випуску, вартістю 4000,0 грн.; холодильник «РНІLІРS», білого кольору, 1995 року випуску, вартістю 1 700,0 грн.; кольоровий плазмовий телевізор марки «РНІLІРS», 2007 року випуску, вартістю 6 800,0 грн.;

-пристрій домашній кінотеатр марки «РНІLІРS», 2007 року випуску, вартістю 3 500,0 грн.; підставка під телевізор із ДСП зі скляними дверцятами, 2006 рік випуску, вартістю 500,0 грн.;

-кольоровий телевізор марки «LG», 2004 року випуску, вартістю 1 000,0 грн.;

-тостер «РНІLІРS», 1994 року випуску, вартістю 100,0 грн.;

-праску «Еllеnbегg», 2007 року випуску, вартістю 100,0 грн.;

-фен «РНІLІРS», 2007 року випуску, вартістю 100,0 грн.;

-кухонний посуд, разом в кількості 120 предметів на загальну суму 500,0 грн.;

-телефонний апарат «Sопу», 2004 року випуску, вартістю 250 грн.;

-швацьку машину марки «GАNОМЕ МUЕХСЕL», 2002 року випуску, вартістю 1 000,0 грн.,

зобов'язавши ОСОБА_5 передати ці предмети ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 136 208,75 грн. доплати за різницю у вартості поділеного майна.

У задоволені позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про визнання земельної ділянки спільною частковою власністю, визнання права власності на частину земельної ділянки відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_13