Рішення

від 02.12.2015 по справі 760/10027/15-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/10027/15-ц

2-4699/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Кошар А.В., Меуш К.М

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України», треті особи: Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України», ОСОБА_2, Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України», Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

22 травня 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з зазначеним позовом до ПАТ «Національний депозитарій України», треті особи Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» та ОСОБА_2 про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує ти, що з 01 вересня 1999 року працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера; з 07 вересня 2006 року - на посаді виконуючого обов'язки заступника голови правління; з 14 вересня 2007 року - заступника голови правління; з 02 червня 2015 року - директора з економіки.

Згідно наказу № 50-к від 24 квітня 2015 року та наказу № 6-к від 12 січня 2015 року ( зі змінами, внесеними наказом № 45-к від 15 квітня 2015 року) її звільнено з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Своє звільнення вважає незаконним, оскільки їй не було запропоновано переведення на іншу роботу, не враховано її переважне право на залишення на роботі з урахуванням кваліфікації і продуктивності праці, наявності на її утриманні трьох неповнолітніх та відсутності в сім'ї інших працівників з самостійним заробітком.

Крім того, 18 липня 2014 року створено Первинну профспілкову організацію Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України», і її обрано керівником цієї профспілки.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там де не обирається виборний орган первинної профспілкової спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

У порушення наведених норм права її звільнили без згоди виборного органу первинної профспілкової організації та вищого виборного органу професійної спілки, що підтверджується протоколом засідання профспілкового комітету ППО ВСП «Захист справедливості» ПАТ «Національний депозитарій України» від 28 січня 2015 року, листами від 29 січня 2015 року та від 24 лютого 2015 року.

У порушення ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідач відмовився надати необхідну інформацію та документи для проведення консультацій і фактично ухилявся від проведення таких консультацій з профспілками при звільненні працівників.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 15 вересня 2015 року (а.с. 153-155) просила суд ухвалити рішення, яким:

-скасувати наказ № 6-к від 12 січня 2015 року в частині скорочення посади директора з економіки ПАТ «Національний депозитарій України»;

-визнати незаконним (протиправним ) та скасувати наказ № 45-к від 15 квітня 2015 року в частині скорочення посади директора з економіки ПАТ «Національний депозитарій України»;

-визнати незаконним (протиправним) та скасувати наказ № 50-к від 24 квітня 2015 року;

-поновити її на роботі на посаді директора з економіки ПАТ «Національний депозитарій України»;

-стягнути з ПАТ «Національний депозитарій України» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу;

-стягнути з ПАТ «Національний депозитарій України» на її користь моральну шкоду в розмірі 5000 гривень;

-відшкодувати понесені судові витрати.

Протокольною ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30 червня 2015 року до участі в справі якості третіх осіб залучено Первинну профспілкову організацію Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» та Всеукраїнську професійну спілку «Захист справедливості».

У судовому засідання позивач та її представник підтримали заявлені вимоги та просили їх задовольнити з наведених у позові підстав. Пояснили суду, що звільнення позивача не відповідало вимогам закону, тому порушені її трудові права.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечують. Пояснили суду, що у відповідача відбулися зміни в організації праці. У ПАТ «Національний депозитарій України» згідно штатного розпису були відсутні вакансії, які б могли бути запропоновані позивачу. При звільненні ОСОБА_1 дотримано всі вимоги трудового законодавства. Профспілкові органи не вмотивовано відмовили відповідачу про надання згоди на звільнення ОСОБА_1, посилаючись на необґрунтованість подання ПАТ «Національний депозитарій України (а.с. 134-141).

Представник третіх осіб - Первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» та Первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» підтримала заявлений позов та вважала, що він підлягає задоволенню. Пояснила суду, що профспілкові організації правомірно не надали свого дозволу на звільнення позивача.

Третя особа - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся.

Представник Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» також вважав, що вимоги позивача є правомірними.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного

Судом встановлено, що наказом № 13-к від 01 вересня 1999 року ОСОБА_1 була прийнята за переведенням на посаду Головного бухгалтера в Національний депозитарій України, з 07 листопада 2006 року працювала на посаді виконуючого обов'язки заступника голови правління; з 14 вересня 2007 року - заступника голови правління; з 02 червня 2015 року - директора з економіки (а.с. 44-45).

Наказом № 6-к від 12 січня 2015 року «Про внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та чисельності працівників» на підставі наказу голови правління від 11 грудня 2014 року № 82 та рішення Наглядової ради ПАТ «Національний депозитарій України» від 11 грудня 2014 року № 3/8 наказано скоротити з 15 квітня 2015 року посади, визначені штатним розписом ПАТ «Національний депозитарій України», пункт 1.2 - директора з економіки - 1 одиниця (а.с. 18).

Наказом № 45-к від 15 квітня 2015 року, враховуючи отримання повідомлення про звільнення у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників 24 січня 2015 року директором з економіки ОСОБА_1, внесено зміни до наказу № 6-к від 12 січня 2015 року та викладено п. 1 наказу в наступній редакції: «1. Скоротити наступні посади, визначені штатним розписом ПАТ «Національний депозитарій України»: 1.2. Директор з економіки - 1 одиниця з 24 квітня 2015 року» (а.с. 19).

Наказом № 50-к від 24 квітня 2015 року ОСОБА_3 звільнено з посади директора з економіки 24 квітня 2015 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Підставою такого звільнення є наказ від 12 січня 2015 року № 6-к (зі змінами, внесеними наказом від 15 квітня 2015 року № 45-к (а.с. 17).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 цієї статті визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Наказом № 6-к від 12 січня 2015 року «Про внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та чисельності працівників» на підставі наказу голови правління від 11 грудня 2014 року № 82 та рішення Наглядової ради ПАТ «Національний депозитарій України» від 11 грудня 2014 року № 3/8 наказано скоротити з 15 квітня 2015 року посади, визначені штатним розписом ПАТ «Національний депозитарій України», пункт 1.2 - директора з економіки - 1 одиниця (а.с. 18).

Позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ № 6-к від 12 січня 2015 року «Про внесення змін до штатного розпису, скорочення штату та чисельності працівників», посилаючись на те, що він прийнятий з порушенням вимог ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, оскільки відповідач ухилився від проведення консультацій з профспілками про заходи щодо запобігання звільнення чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Суд вважає, що така вимога суперечить ст. 64 ГК України, згідно якої підприємства, установи, організації самостійно визначають свою організаційну структуру, встановлюють чисельність працівників та штатний розпис.

Трудовим законодавством не передбачено відсутність консультацій з профспілками, як безумовну обставину, за якої не може відбуватися звільнення працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, в основу цього наказу покладено наказ голови правління від 11 грудня 2014 року № 82 та рішення Наглядової ради ПАТ «Національний депозитарій України» від 11 грудня 2014 року № 3/8, які позивачем не оспорюються.

З наданого суду витягу зі штатного розпису від 24 лютого 2015 року та від 24 лютого 2015 року вбачається, що в товаристві відбулося скорочення певних посад, зокрема посади директора з економіки.

За таких обставин, в задоволені цієї вимоги слід відмовити.

Не вбачає суд підстав і для визнання незаконним та скасування наказу № 45-к від 15 квітня 2015 року про внесення зміни до наказу № 6-к від 12 січня 2015 року та викладення п. 1 наказу в наступній редакції: «1. Скоротити наступні посади, визначені штатним розписом ПАТ «Національний депозитарій України»: 1.2. Директор з економіки - 1 одиниця з 24 квітня 2015 року», оскільки цим наказом лише змінено дату скорочення посади позивача з 15 квітня 2015 року на 24 квітня 2015 року, що не є порушенням прав позивача.

ОСОБА_1 також посилається й на те, що їй не було запропоновано переведення на іншу роботу.

З наданих суду копій штатних розписів (а.с. 143-150) вбачається, що вакантних посад у відповідача не було. Сама позивач також не зазначає конкретно які посади були вільні та їй не запропоновані.

Разом з тим, така інформація була витребувана судом у відповідача, а саме: щодо кількості введених (створених) посад у ПАТ «Національний депозитарій України» за період з 11 грудня 2014 року по 24 квітня 2015 року та щодо кількості та переліку осіб, які приймались на роботу на ці посади та (або) переводились на ці посади за період з 11 грудня 2014 року по 24 квітня 2015 року.

З наданої суду відповіді ПАТ «Національний депозитарій України» від 16 жовтня 2015 року вбачається, що у період з 11 грудня 2014 року по 24 квітня 2015 року у Національному депозитарії було введено (створено) 5 посад; на ці посади було прийнято (переведено) 5 осіб (а.с. 183).

У судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що введені (створені) посади позивачу не пропонувались, оскільки вона не могла на них працювати та виконувати посадові обов'язки.

Разом з тим, суд вважає, що такі дії відповідача суперечать вимогам трудового законодавства та порушують права позивача. Такі посади не пропонувались позивачу та суду не надано будь-яки х доказів, що вона за своєю кваліфікацією чи підготовкою не можна на них працювати.

Позивач також зазначає, що її було звільнено без згоди виборного органу первинної профспілкової організації та вищого виборного органу професійної спілки.

Протоколом установчих зборів від 18 липня 2014 року створено Первинну профспілкову організацію Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» і керівником профспілки обрано ОСОБА_1

Частинами 1, 2 ст. 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, працівником органу внутрішніх справ, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Відповідно до ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).

Аналогічні положення містяться і в ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

На виконання вимог закону щодо отримання попередньої згоди на звільнення ОСОБА_1 ПАТ «Національний депозитарій України» звернулось з листом від 15 січня 2015 року № 79/30 до первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» та Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» з відповідним поданням.

У поданні зазначено, що наказом голови правління від 12 грудня 2014 року № 82 була затверджена організаційна структура ПАТ «Національний депозитарій України», погоджена рішенням Наглядової ради ПАТ «Національний депозитарій України» від 11 грудня 2014 року № 3/8, у зв'язку з чим відбулося скорочення штату та чисельності окремих працівників, що працювали в структурних підрозділах, не передбачених затвердженою, згаданим вище наказом, організаційною структурою.

Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» ПАТ «Національний депозитарій України від 28 січня 2015 року згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1, яка є членом виборних органів профспілки, надано не було (а.с. 28-31).

Подання відповідача розглянуто і Всеукраїнською спілкою «Захист справедливості» та листом від 24 лютого 2015 року повідомлено, що Центральна рада Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості»» не дає своєї згоди на звільнення ОСОБА_1 (а.с.85).

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилається на те, що відмови профспілкових органів на звільнення ОСОБА_1 не мотивовані.

Суд не погоджується з такими доводами, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 6-703цс15.

Відповідно до частини 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Висновок про правильне застосування зазначених норм матеріального права викладено, зокрема у постановах Верховного Суду України від 24 вересня та 22 жовтня 2014 року.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналізуючи, надані докази, суд приходить до висновку, що профспілкові комітети обґрунтовано відмовили в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1

Так, відмовляючи в наданні згоди на звільнення позивача профспілковий комітет первинної профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» ПАТ «Національний депозитарій України» виходив з того, що роботодавець не обґрунтував своє подання про звільнення.

Подання про надання згоди на звільнення за своїм змістом містило лише посилання на накази про скорочення та прохання надати згоду.

Профспілкова організація на ім'я голови правління направила лист від 23 січня 2015 року з вимогою надати додаткові документи та інформацію. Відповідь надана не була, а на засіданні профкому 27 січня 2015 року офіційними представниками відповідача повідомлено про відсутність правових підстав та недоцільності надання профкому документів, що стосуються вивільнення працівників (а.с. 20-25).

Разом з тим, як вбачається з протоколу засідання профкому, постановлено відмовити у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1, оскільки профкому не було надано інформації щодо наявних змін в організації виробництва і праці в ПАТ «Національний депозитарій України»; техніко-економічного обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату працівників; наданні діючого штатного розпису та штатного розпису, який затверджено наказом від 12 січня 2015 року № 6-к для перевірки наявності посад, які могли бути запропоновані працівникам, яких заплановано звільнити; наданні інформації щодо дотримання вимог законодавства стосовно переважного права на залишення на роботі; перестановку (перегрупування) працівників.

За таких обставин профспілкова організація дійшла висновку, що відповідач не надав доказів підставності розірвання трудового договору з позивачем без порушення її трудових прав.

Не надала згоди на звільнення ОСОБА_1 і Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості», посилаючись на те, що керівництво ПАТ «Національний депозитарій України» умисно ухиляється від проведення консультацій про заходи щодо запобігання звільнення чи зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Зазначили, що подання про надання згоди на звільнення члена Профкому Профспілок ОСОБА_1 не має обґрунтування та свідчить про порушення вимог статей 42, 43, 49-2, 49-4 КЗпП України. Посилання на неналежне виконання обов'язків, ігнорування та невиконання наказів голови правління з боку членів Профкомів Профспілок не можуть бути сприйняті як об'єктивні у зв'язку з відсутністю документальних підтверджень.

При цьому Профком Профспілок виходить з того, що з метою захисту трудових та соціально-економічних прав працівників ПАТ «Національний депозитарій України», а також забезпечення дотримання вимог законодавства щодо порядку вивільнення працівників, відповідач зобов'язаний був надати профспілкам перелік документів та інформацію, що є необхідною при наданні згоди на звільнення.

За таких обставин, суд вважає, що звільнення позивача відбулось з порушенням вимог закону, а тому наказ ПАТ «Національний депозитарій України» від 24 квітня 2015 року № 50-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з економіки з 24 квітня 2015 року має бути визнаний незаконним.

Питання щодо скасування наказу про звільнення не належить до компетенції суду, оскільки має вирішуватись роботодавцем у порядку виконання рішення у випадку задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що наказ про звільнення визнаний судом незаконним, підлягають задоволенню й вимоги про поновлення позивача на посаді директора з економіки ПАТ «Національний депозитарій України» з 24 квітня 2015 року.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У довідці ПАТ «Національний депозитарій України» від 24 квітня 2015 року наведено розмір заробітної плати позивача помісячно (а.с. 142).

Заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи складала 41410 гривень 32 копійки. Відповідно середньоденна заробітна плата становить 1010 гривень ((13587,33 + 27822,99) / 41 день = 1010).

З ПАТ «Національний депозитарій України» стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу - 152 робочих дня за період з 24 квітня 2015 року по день ухвалення рішення судом - 02 грудня 2015 року в розмірі 153520 гривень (152 х 1010 = 153520).

Суд вважає, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди ґрунтується на вимогах ст. 237-1 КЗпП України, якою передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При вирішенні питання щодо розміру суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує, що діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, оскільки порушені її трудові права. Разом з тим, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині в розмірі 500 гривень.

З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в сумі 1778 гривень 80 копійок (243 гривні 60 копійок за вимоги немайнового характеру та 1535 гривень 20 копійок за вимоги майнового характеру).

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України підлягає допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі.

Суд вважає, що не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача такі витрати, пов'язані з розглядом справи, як витрати на правову допомогу в розмірі 2500 гривень

У п. 48 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження своїх витрат позивач надала суду угоду про надання адвокатських послуг від 30 червня 2015 року з адвокатом ОСОБА_4 (а.с. 90, 91) та квитанцію до прибуткового касового ордеру (а.с. 152).

Разом з тим, будь-якого розрахунку наданих послуг чи актів виконаних робіт суду надано не було. На квитанції до прибуткового касового ордеру міститься лише підпис ОСОБА_4, проте не вказано чи зареєстровані ці ордери в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (як те передбачено Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»), що свідчить про реєстрацію надходження коштів.

З таких обставин, суд вважає, що позивач документально не підтвердила понесені витрати на правову допомогу, їх склад та обсяг.

Керуючись статтями 21, 36, 40, 41, 43, 49 2 , 49 4 , 116, 147-1, 148, 149, 232, 233, 235, 237-1, 252 КЗпП України, ст. 64 ГК України, статтями 39, 41, 43 Закону України «Про професійні спілки», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України», треті особи: Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України», ОСОБА_2, Первинна профспілкова організація Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» працівників Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України», Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» від 24 квітня 2015 року № 50-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора з економіки з 24 квітня 2015 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора з економіки Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» з 24 квітня 2015 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 квітня 2015 року по 02 грудня 2015 року в розмірі 153520 гривень 00 копійок з утриманням податків і інших обов'язкових платежів та 500 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора з економіки Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» з 24 квітня 2015 року допустити до негайного виконання.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національний депозитарій України» на користь держави 1778 гривень 80 копійок судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: