Ухвала

від 02.12.2015 по справі 734/2736/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 734/2736/15-ц Провадження № 22-ц/795/2242/2015 Категорія цивільнаГоловуючий у I інстанції Бригинець М. М. Доповідач - Страшний М. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2015 року м.Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСтрашного М.М.,суддів:Литвиненко І.В., Шарапової О.Л.,при секретарі:Нечасному О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Кордон-2007 на рішення Козелецького районного суду від 12 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „Кордон-2007 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Рішенням Козелецького районного суду від 12 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ директора ТОВ „Кордон-2007 від 07.03.2015 року № 5-ос про звільнення ОСОБА_1 з 07 березня 2015 року за ст. 119 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронця в ТОВ „Кордон-2007 з 07 березня 2015 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 11 242 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (сума без урахування обов`язкових податків та платежів), 500 грн. моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат та рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ТОВ „Кордон-2007 просить скасувати дане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, та дозволити виправити статтю звільнення на п. 4 ст. 40 КЗпП України, стягнути з позивача моральну шкоду в сумі 2756 грн., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Апелянт посилається на те, що позивач після демобілізації не приступив до роботи, чим грубо порушував трудову дисципліну, жодних пояснень з цього приводу не надав, хоча роботодавець був готовий надати можливість приступити йому до виконання службових обов`язків. Вказує, що судом не досліджено, яким чином позивач отримав трудову книжку, не взяті до уваги пояснювальні записки працівників підприємства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було доведено належних та допустимих доказів про законність звільнення позивача на підставі ст. 119 КЗпП України.

Апеляційний суд повністю погоджується із даним висновком, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Судом по справі встановлено, що 02 жовтня 2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду охоронця ТОВ „Кордон-2007, про що в трудовій книжці зроблено відповідний запис (а.с.39).

18 березня 2014 року ОСОБА_1 на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1169-У11 „Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення проведення мобілізації був призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 та зарахований до списків особового складу військового комісаріату старшим водієм групи забезпечення Козелецького РВК (а.с.15).

Наказом Військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 № 7 РС від 05 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за п.п.а п.3 ч. 8 ст. 26 Закону України „Про військовий обов`язок та військову службу. Наказом військового комісара Козелецького РВК від 06 березня 2015 року № 22 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу, всіх видів забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до Козелецького РВК (а.с.13-14).

Наказом № 5 о/с від 07 березня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за ст. 119 КЗпП України (а.с.34).

Законом України від 27 березня 2014 року № 1169-У11 „Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення проведення мобілізації, що вступив у законну силу 1 квітня 2014 року, доповнено частинами другою та третьою статті 39 Закон України „Про військовий обов`язок і військову службу, де передбачено, що за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Статтею 119 КЗпП України визначено, що працівники, які залучаються до виконання обовязків, передбачених Законами України „Про військовий обов`язок і військову службу, „Про альтернативну (невійськову) службу, „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, надаються гарантії і пільги відповідно до цих законів».

Відповідно до ч. 3 ст.119 КЗпП України в редакції, що діє з 08.06.2014 року за працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, установі, організації де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування і форми власності.

Відповідач не заперечує, що за ОСОБА_1 зберігалось робоче місце та середній заробіток, але вважає, що, оскільки мав приступити до роботи 07 березня 2015 року, оскільки був звільнений з військової служби та виключений із списів особового складу 06 березня 2015 року, проте до роботи ОСОБА_1 не приступив, у зв`язку з чим був звільнений з роботи на підставі ст. 119 КЗпП України.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що норми статті 119 КЗпП України не можуть бути підставою для звільнення. Вичерпний перелік підстав для звільнення працівників містяться в статтях 36-39, 40-41 КЗпП України.

Відповідач стверджує, що помилково здійснено звільнення позивача з роботи на підставі ст. 119 КЗпП України, оскільки в дійсності мало місце звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул.

Проте відповідачем не було дотримано порядок звільнення позивача за прогул. Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (утому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня). Для кваліфікації відсутності працівника на роботі як прогул необхідно задокументувати відсутність працівника на роботі протягом робочого дня більше трьох годин; з`ясування причин відсутності на роботі, зокрема, вимагати від працівника письмового пояснення причини його відсутності, оскільки звільнення за прогул законодавство трактує як дисциплінарні санкції.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з роботи за прогул.

За викладених обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивач був незаконно звільнений з роботи, а тому його вимоги про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі обгрунтовано задоволено судом.

Апеляційна скарга ТОВ „Кордон-2007 не містить жодних заперечень щодо висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Розмір сум, визначених місцевим судом до стягнення на користь позивача, також не оспорюється.

Враховуючи викладені обставини, а також матеріали справи, у їх сукупності, а також оцінюючи, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, апеляційний суд вважає законними та обгрунтованими висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Таким чином, справа судом першої інстанції розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Кордон-2007 відхилити.

Рішення Козелецького районного суду від 12 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: