Постанова

від 03.12.2015 по справі 927/891/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. cправа№ 927/891/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Малафіюк В.В.

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Корюківського споживчого товариства

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.09.2015 р.

у справі № 927/891/15 (суддя - Федоренко Ю.В.)

за позовом Приватного підприємства "Зевс"

до Корюківського споживчого товариства

про стягнення 37315,91 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Приватне підприємство "Зевс" звернулося з позовом до Корюківського споживчого товариства про стягнення з відповідача 28 315,24 грн основного боргу, 5 203,50 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 2 831,52 грн штрафу та 965,65 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.09.2015 р. у справі № 927/891/15 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 28 315,24 грн основного боргу, 5 203,50 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 599,19 грн штрафу, та 965,65 грн 3% річних; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Чернігівської області від 02.09.2015 р., Корюківське споживче товариство подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що ПП „Зевс" є лише повіреним в укладених договорах поставки, а отже не є власником проданого товару та коштів за проданий товар, а тому позивач не може від власного імені висувати вимоги до відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 р. було прийнято апеляційну скаргу Корюківського споживчого товариства до провадження у визначеному складі суду, а розгляд справи призначено на 17.11.2015 р.

У судовому засіданні 17.11.2015 р. було оголошено перерву до 03.12.2015 р.

В засідання суду, призначене на 03.12.2015 р., представник відповідача не з`явився, однак надав пояснення по суті спору у судовому засіданні 17.11.2015 р.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначеного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21.10.2013 р. між Приватним підприємством "Зевс" (далі - постачальник), який діяв на підставі договорів доручення № 30/11-09-ПР від 30.11.2009 р. і № 30/11-09-БВЗ від 30.11.2009 р., та Корюківським споживчим товариством (далі - покупець) було укладено договір поставки напоїв № Ч32 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався поставляти покупцю напої (в подальшому товар) партіями згідно із замовленням останнього, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору сторони приймають і погоджуються, що всі права і обов'язки постачальників, передбачені даним договором, підлягають виконанню від імені ТОВ „ЛВЗ „Прайм" і ЗАТ „Кримський винно-коньячний завод „Бахчисарай" виключно уповноваженою особою - ПП „Зевс". Сторони також прийшли до згоди, що реалізація прав і виконання обов'язків, передбачених даним договором, проводиться покупцем виключно ПП „Зевс", як уповноваженій особі ТОВ „ЛВЗ „Прайм" і ЗАТ „Кримський винно-коньячний завод „Бахчисарай" (в тому числі і оплата отриманого товару, яка проводиться на умовах даного договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок ПП „Зевс" по зазначеним у розділі 11 договору реквізитам).

Як передбачено п. 4.1 договору, ціни на товар вільні. Ціна товару визначається за домовленістю сторін в момент передачі товару і зазначається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Строк оплати за отриманий товар: 100% предоплати; відстрочка платежу на 14 календарних днів з дня отримання товару покупцем (п. 4.3 договору).

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, свої зобов'язання за укладеним договором не виконав, зокрема, не здійснив оплату за поставлену позивачем продукцію у повному обсязі протягом строку дії договору.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов укладеного договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар, на загальну суму 29 628,84 грн, що підтверджується видатковими накладними:

- № 13440000100 від 02.04.2014 р. на суму 1 271,76 грн;

- № 13440000101 від 02.04.2014 р. на суму 342,30 грн;

- № 13440000102 від 02.04.2014 р. на суму 2 058,00 грн;

- № 13440000103 від 02.04.2014 р. на суму 3 001,98 грн;

- № 13440000104 від 02.04.2014 р. на суму 1 207,44 грн;

- № 13440000105 від 02.04.2014 р. на суму 3 195,60 грн;

- № 13440000106 від 02.04.2014 р. на суму 1 334,04 грн;

- № 13440000107 від 02.04.2014 р. на суму 1 230,30 грн.;

- № 13440000108 від 02.04.2014 р. на суму 398,94 грн;

- № 13440000109 від 02.04.2014 р. на суму 510,54 грн;

- № 13440000110 від 02.04.2014 р. на суму 3 733,98 грн;

- № 13440000111 від 02.04.2014 р. на суму 1 502,40 грн;

- № 13440000112 від 02.04.2014 р. на суму 937,20 грн;

- № 13440000386 від 14.04.2014 р. на суму 1 862,04 грн;

- № 13440000650 від 22.04.2014 р. на суму 1 050,42 грн;

- № 13440001659 від 30.05.2014 р. на суму 1 665,06 грн;

- № 13440001660 від 30.05.2014 р. на суму 1 329,30 грн;

- № 13440001661 від 30.05.2014 р. на суму 1 969,44 грн;

- № 13440001772 від 30.05.2014 р. на суму 1 028,10 грн.

Вищевказані видаткові накладні були підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені їх печатками.

До вказаних накладних сторонами було здійснено коригування на суму 650,34 грн, що підтверджується відповідними коригувальними накладними.

Також, відповідач частково оплатив отриманий товар на суму 663,26 грн.

Крім того, між представниками сторін було підписано та скріплено відбитками печаток акт звірки взаєморозрахунків за договором поставки напоїв № Ч32 станом на 02.04.2015 р., яким підтверджено розмір боргу на користь позивача у сумі 28 315,24 грн (29 628,84 грн - 650,34 грн - 663,26 грн).

Таким чином, станом на дату звернення позивача до суду, основний борг відповідача складає 28 315,24 грн.

Як передбачено п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні містять підпис особи, яка передавала товар та приймала його.

Отже, видатковими накладними було зафіксовано факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних правовідносин, які є документальним підтвердженням передачі відповідачу товару та доказом права вимоги щодо оплати грошових коштів за поставку цього товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України та п. 5.8 укладеного договору, оплата товару здійснюється на підставі належним чином оформлених накладних (товарних, товарно-транспортних, видаткових, податкових).

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 28 315,24 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк сплати, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 28 315,24 грн.

Стосовно доводів скаржника про те, що ПП „Зевс" є лише повіреним в укладеному договорі постави, а отже не є власником проданого товару та коштів за проданий товар, а тому позивач не може від власного імені висувати вимоги до відповідача, колегія зазначає наступне.

Встановлено, що 30.11.2009 р. між ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" (далі - довіритель) та ПП "Зевс" (далі - повірений) було укладено договір доручення № 30/11-09-БВЗ, за умовами якого повірений зобов'язався вчиняти від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії щодо реалізації третім особам алкогольних напоїв, зокрема:

- укладення від імені довірителя відповідних договорів купівлі-продажу (поставки) алкогольних напоїв довірителя третім особам;

- отримання від третіх осіб на свій розрахунковий рахунок грошових коштів за продані алкогольні напої довірителя;

- ведення претензійно-позовної роботи з приводу виконання договорів, що були укладені повіреним з третіми особами на підставі цього договору (в тому числі з питань дебіторської заборгованості);

- представляти інтереси довірителя в органах судової влади, державної виконавчої служби, інших підприємствах, організаціях та установах з приводу виконання умов договорів, що були укладені повіреним з третіми особами на підставі цього договору.

Відповідно до п. 2.2 договору доручення повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав в розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Вказаний договір доручення укладено на строк до 31.12.2010 р. і продовжено додатковою угодою від 02.12.2014 р. до 31.12.2015 р.

Додаткову угоду до договору доручення від 01.07.2011 р., п. п. 1.1.5, 1.1.7 викладено у наступній редакції: отримання повіреним від третіх осіб на свій розрахунковий рахунок грошових коштів за продані алкогольні напої довірителя, в тому числі шляхом стягнення на користь повіреного грошових коштів за рішенням судів; ведення претензійно-позовної роботи з приводу виконання договорів, що були укладені повіреним з третіми особами на підставі цього договору ( в тому числі з питань дебіторської заборгованості), що включає: складання та пред'явлення претензій; звернення до суду з приводу невиконання чи/або неналежного виконання третіми особами договірних зобов'язань з правом повіреного сплачувати судові витрати, стягувати на свою користь грошові кошти довірителів, неустойку, пеню, штрафні санкції та судові витрати; примусове стягнення повіреним на свою користь грошових коштів згідно відповідних рішень судів.

30.11.2009 р. між ТОВ "Лікеро-горілчаний завод "Прайм" (далі - довіритель) та ПП "Зевс" (далі - повірений) було укладено договір № 30/11-09-ПР аналогічного змісту, що й договір доручення № 30/11-09-БВЗ з ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод".

Додатковою угодою від 12.12.2014 р. договір №30/11-09-ПР було продовжено до 31.12.2015 р.

Крім того, додатковою угодою від 01.07.2011 р. сторонами внесено зміни до договору № 30/11-09-ПР, якою п. 1.1.5 договору викладено у наступній редакції: отримання повіреним від третіх осіб на свій розрахунковий рахунок грошових коштів за продані алкогольні напої довірителя, в тому числі шляхом стягнення на користь повіреного грошових коштів за рішенням судів.

Пункт 1.1.7 викладено у наступній редакції: ведення претензійно-позовної роботи з приводу виконання договорів, що були укладені повіреним з третіми особами на підставі цього договору (в тому числі з питань дебіторської заборгованості), що включає: складання та пред'явлення претензій; звернення до суду з приводу невиконання чи/або неналежного виконання третіми особами договірних зобов'язань з правом повіреного сплачувати судові витрати, стягувати на свою користь грошові кошти довірителів, неустойку, пеню, штрафні санкції та судові витрати; примусове стягнення повіреним на свою користь грошових коштів згідно відповідних рішень судів.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Як передбачено ч. 2 ст. 1004 ЦК України, повіреному, який діє як комерційний представник (стаття 243 цього Кодексу), довірителем може бути надано право відступати в інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього запиту про це. Комерційний представник повинен в розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 243 ЦК України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

Таким чином, договорами доручення позивачу було надано право звернення до суду з приводу невиконання чи/або неналежного виконання третіми особами договірних зобов'язань з правом повіреного сплачувати судові витрати, стягувати на свою користь грошові кошти довірителів, неустойку, пеню, штрафні санкції.

Доводи скаржника про те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження порушення його прав, колегія вважає необґрунтованими, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару позбавляє позивача надати звіт про виконання доручення, унеможливлює отримання оплати за виконання своїх обов'язків та на відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням доручення (п. п. 2.1.3, 3.1, 3.2 договорів доручення).

За неналежне виконання умов укладеного договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 965,65 грн 3% річних за період з 17.04.2014 р. по 18.06.2015 р.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 965,65 грн 3% річних підлягають задоволенню, розмір їх перевірений судом, є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Також, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 5 203,50 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 2 831,52 грн штрафу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як передбачено п. 7.5 договору поставки, у випадку затримання оплати більш ніж на 30 календарних днів покупець зобов'язаний додатково до суми боргу сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% суми боргу.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Разом з тим, в процесі розгляду справи місцевим судом відповідач просив застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Встановлено, що із вказаним позовом до суду позивач звернувся 25.06.2015 р.

За видатковими накладними від 30.05.2014 р. на загальну суму 5 991,90 грн підстави для нарахування штрафу виникли з 30.06.2014 р., тобто в межах річного строку позовної давності.

Право на стягнення штрафу за видатковим накладним від 02.04.2014 р. виникло з 03.05.2014 р.; за видатковими накладними від 14.04.2014 р. - з 15.05.2014 р., за видатковими накладним від 22.04.2014 р. - з 23.05.2014 р., тобто з пропуском річного строку позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягає задоводленню частково у сумі 599,19 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, проценти за користування грошовими коштами не є відповідальністю, а є платою за весь час користування цими коштами, що не були сплачені боржником.

Відповідно до п. 4.5 договору у випадку затримки платежів за прийнятий товар покупець виплачує постачальнику проценти у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день користування грошовими коштами постачальника.

Даний пункт укладеного договору узгоджується з положеннями ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України.

Таким чином, п. 4.5 договору поставки передбачає сплату процентів покупцем за кожен день користування грошовими коштами поставщика, а п. 7.3 цього ж договору сплату пені за кожен день прострочення оплати отриманого товару, що не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язання» підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 17.04.2014 р. по 13.12.2014 р. у сумі 5 203,50 грн є обгрунтованим, арифметично правильним та таким, що підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.09.2015 р. у справі № 927/891/15 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Корюківського споживчого товариства задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Корюківського споживчого товариства залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 02.09.2015 р. у справі № 927/891/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 927/891/15 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран