Постанова

від 26.03.2012 по справі 1101/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 березня 2012 р. № 2-а- 1101/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Король Д.О.,

за участю представників сторін: позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова № НОМЕР_1 від 28.09.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 723518 грн., в тому числі: основний платіж-723517 грн., штрафні санкції - 1 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене відповідачем всупереч законодавчо встановленої презумпції правомірності правочину, на підставі хибних висновків про нікчемність та безтоварність правочину, укладеного позивачем, з огляду на що підлягає скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач послався на їх необґрунтованість та безпідставність.

Представники сторін у судовому засіданні 26.03.2012 року підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач, ТОВ "Компанія "СПО", пройшов процедуру державної реєстрації, відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання. Як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) обліковується ДПІ в Московському районі м. Харкова. Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

ДПІ у Московському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Компанія "СПО" з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за червень 2011 року.

Результати перевірки оформлені актом від 13.09.2011 року за № 2634/23/36372211 (а.с. 8-21).

В ОСОБА_1 перевірки від 13.09.2011 року за № 2634/23/36372211 контролюючим органом зроблено висновок про порушення ТОВ "Компанія «СПО" не підтвердження господарських операцій між ТОВ "Компанія «СПО»та контрагентами-постачальниками, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, у зазначених обсягах, наявність ознак дефектності первинних документів за червень 2011 року; ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 723517 грн. за червень 2011 року.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 перевірки, ДПІ у Московському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення -рішення № НОМЕР_1 від 28.09.2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 723518 грн., в тому числі: основний платіж-723517 грн., штрафні санкції - 1 грн.

З дослідженого ОСОБА_1 перевірки від 13.09.2011 року за № 2634/23/36372211, слідує, що фактичною підставою для відображення контролюючим органом порушення ст. 198 Податкового кодексу України та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугував висновок відповідача про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту ПДВ суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Костарівка-10»і ТОВ «Самай-10».

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії і відображених в акті від 13.09.2011 року за № 2634/23/36372211 мотивів на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Податковим органом під час проведення перевірки встановлено, що в перевіряємий період підприємство позивача мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Костаріка-10» по договору поставки №8106 від 08.06.2011р. (а.с. 3-5, т.2)

Суд зазначає, що відповідно п.1.1 розділу 1 вказаного договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю запасні частини та матеріали згідно видаткових накладних, а покупець прийняти й оплатити товар на умовах даного договору.

На виконання вказаного пункту договору підприємством позивача отримані видаткові накладні № 344 від 09.06.11р. на суму 199500,00 грн. (ПДВ 33250,00 грн.); № 345 від 10.06.11р. на суму 796800,00 грн. (ПДВ 132800,0грн.); № 346 від 13.06.11р. на суму 796800,0грн. (ПДВ 132800,0грн.); № 347 від 14.06.11р. на суму 398400,0грн. (ПДВ 66400,0грн.); № 348 від 16.06.11р. на суму 398400,0 грн. (ПДВ 66400,0грн.); № 349 від 17.06.11р. на суму 199200 грн. (ПДВ 33200,00грн.). У наведених накладних вказаний перелік продукції та її кількість.

До матеріалів справи долучені також податкові накладні № 906012 від 09.06.11р. на суму 199500,0грн. (ПДВ 33250грн.); № 1006013 від 10.06.11р. на суму 796800грн. (ПДВ 132800,0грн.); № 1306001 від 13.06.11р. на суму 796800грн. (ПДВ 132800,00 грн.); № 1406014 від 14.06.11р. на суму 398400,0грн. (ПДВ 66400,0грн.); № 1606003 від 16.06.11р. на суму 398400,0грн. (ПДВ 66400,0грн.); № 1706003 від 17.06.11р. на суму 199200,0грн. (ПДВ 33200,0грн.)..

Суд зазначає, що в якості доказів транспортування підприємством позивача на виконання договору купівлі-продажу №8106 від 08.06.2011р надано до суду товарно-транспортні накладні та акти прийому товару.

Товарно-транспортні накладні є такими, що беззаперечно підтверджують витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.

Частина 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Частиною 2 ст.48 Закону України В«Про автомобільний транспортВ»встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної.

Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного траспорта, нормами чинного законодавства не передбачено, що повністю кореспондується зі змістом п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України В«Про оподаткування прибутку підприємствВ» .

У спірних правовідносинах товар діставлявся автомобільним транспортом.

У зв'язку з цим, судом приймаються як належний доказ підтвердження переміщення товару, а отже фактичного виконання договору, надані позивачем товарно-транспортні накладні.

Судом також встановлено, що 30 травня 2011 року між ТОВ "Компанія «СПО»(Замовник) і ТОВ «Самай-10» (виконавець) 30 травня 2011 року укладено договір № 3005 про надання послуг з комплексного прибирання приміщення (а.с. 25-27, т.1).

Виконання умов договору позивач підтверджує актом виконаних робіт (а.с. 78, т.1), в якому зазначено, що Виконавець надав, а замовник прийняв послуги з миття вагонів з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року на суму 1293333,33 грн., з яких ПДВ -258666,67 грн.

В названому акті відображено об'єм робіт, конкретні види роботи, місце здійснення послуг.

Суд визнає акти сдачі-приймання такими, що беззаперечно підтверджують такі витрати, оскільки первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В іншому ж випадку, у платника податку не виникає права відносити до складу валових витрат витрати без належних на те документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.

Частина 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вивчивши зміст акту перевірки, суд зазначає, що єдиним мотивом винесення спірного податкового повідомлення -рішення є посилання податкового органу на акти перевірки контрагентів.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за згаданим вище правочином, фактичного понесення витрат у спірних правовідносинах ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

Наявні у справі документи також не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами (затверджено наказом ДПА України від 24.12.2010р. №1003, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2011р. за №70/18808; далі за текстом -Порядок №1003), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом -Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень-рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Суд зважає, що матеріали справи не містять жодних доказів невиконання або неналежного виконання зобов'язань позивача за правочином з контрагентами.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На виконання вказаних норм позивачем складені відповідні податкові накладні без порушення вимог статті 201 Податкового кодексу України. Посилання відповідача в акті перевірки на порушення вказаної статті є необґрунтованими та не відповідають дійсності. Перевіряючими в акті перевірки не зроблено посилань на те в чому саме полягає порушення статті 201 Податкового кодексу України.

Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В акті встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що ТОВ «Компанія «СПО»правомірно включило до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентом, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім у власній господарській діяльності.

Судом дослідженні усі первинні документи, установлена податкова правосуб'єктність учасників господарських операцій, досліджено наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Оцінивши наявні в справі докази, суд зазначає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за вказаним вище договором. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів податкових накладних не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання, в матеріалах справи немає.

Оскільки висновки перевіряючих про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України ґрунтуються виключно на судженні про неможливість контрагента позивача здійснювати господарську діяльність у спірних правочинах, а обґрунтованість та правомірність згаданого судження не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи, то суд зауважує, що висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень закону мають характер припущень, а відтак, не можуть бути покладені в основу податкового повідомлення - рішення.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності суб'єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими , прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржувані в даній справі рішення відповідача, з огляду на наведену норму, суд дійшов до висновку, що відповідачем при прийнятті податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 28.09.2011 року, було невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи.

В зв'язку з вищевикладеним, рішення відповідача не відповідають вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України та підлягають скасуванню, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова № НОМЕР_1 від 28.09.2011 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість 723 518 грн. (в т.ч. основний платіж - 723 517 грн., штрафні санкції - 1 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО" (61144, АДРЕСА_1, код 36372211) судовий збір в сумі 32 (тридцять дві) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 30.03.12р.

Суддя Горшкова О.О.