Рішення

від 25.06.2013 по справі 2-1015/12

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-1015/12

РІШЕННЯ

іменем України

25.06.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Нікушина В.В.

при секретарі: Фур'яка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства В«Акціонерний комерційний банк В«БазисВ» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю В«Лемма-АвтоВ» , товариство з обмеженою відповідальністю В«Юко МоторсВ» про компенсацію коштів та визнання права власності на частину об'єкта нерухомості, -

в с т а н о в и в :

В квітні 2007 року позивач звернувся до Попільнянського районного суду Житомирської області з позовною заявою до відповідача про компенсацію коштів за використання обладнання. Просив стягнути з відповідача грошову компенсацію в сумі 206734,50 грн. посилаючись на те, що відповідачем незаконно набуто у власність та використовується для комерційних цілей майно позивача, набуте ним на підставі господарських договорів укладених з попередніми власниками майна.

У травні 2007 року Попільнянським районним судом Житомирської області справу було передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області за місцем знаходження нерухомого майна.

В червні 2007 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог в якій звернувся до суду з позовною вимогою про визнання за ним права власності на 43,52% придбаного відповідачем 30 листопада 2006р. у власність об'єкту нерухомого майна - станції технічного обслуговування автомобілів, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Софіївська Борщагівка, вул. Димитрова, 51. Просив визнати за ним право власності на 43,52% станції технічного обслуговування по вул. Димитрова, 51 в селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області та стягнути з відповідача компенсацію коштів за використання обладнання в розмірі 206734,50 грн. та витрати позивача, які пов'язані з розглядом справи, мотивуючи тим, що в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Димитрова, 51 розташовано нерухоме майно, станція технічного обслуговування автомобілів та магазин з продажу непродовольчих товарів, яке було прийнято в експлуатацію у вересні 2005 року. Право власності на цей об'єкт зареєстровано Києво-Святошинським Бюро технічної інфентаризації Київської області в березні 2006 року. В будівництві, оздоблюванні та обладнанні вказаного нерухомого майна на підставі договірних відносин з користувачем земельної ділянки, ТОВ В«Глобус-2В» , приймало участь ТОВ В«Лемма-АвтоВ» , витрати якого на це склали 1586916,53 грн. 29.03.2005 року ТОВ В«Лемма-АвтоВ» уклало з позивачем кредитний договір №16, а для забезпечення виконання зобов'язань сторонами кредитного договору було укладено договір застави від 12.05.2005р. за яким ТОВ В«Лемма-АвтоВ» передало заставодержателю, позивачу у справі, обладнання, матеріали та роботи на суму 1586916,53 грн. згідно з переліком виконаного та встановленого заставодавцем на вказаному об'єкті нерухомого майна. 17 червня 2005 року ТОВ В«Лемма-АвтоВ» за договором купівлі-продажу №1-Т продало заставлене майно зі згоди банку ТОВ В«ЮКО МОТОРСВ» із збереженням обтяження майна для нового власника. 17 лютого 2006 року, у зв'язку з невиконанням забезпечених заставою зобов'язань перед позивачем, ТОВ В«ЮКО МОТОРСВ» передало позивачу, відповідно до умов укладеного договору застави, у власність обладнання, матеріали та роботи на загальну суму 1378228,82 грн., які були предметом застави та перелічені в додатку №1 до договору від 17 лютого 2006 року, що є невід'ємною частиною нерухомого майна - станції технічного обслуговування автомобілів, що розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Димитрова, 51, які відокремити від цього об'єкту нерухомості, на його думку, неможливо. Оскільки 30 листопада 2006 року відповідач по справі, ОСОБА_1, за договором купівлі-продажу придбав вказане нерухоме майно у власність, то повинен, відповідно до ст.189 Цивільного кодексу України передати позивачу, як власнику обладнання, матеріалів та робіт, всі доходи, які приносяться річчю. Позивач посилався також на те, що відповідач володіє вказаним майном протиправно про що йому відомо, оскільки тривають господарські спори з приводу вказаного об'єкта нерухомості, а постановою Вищого господарського суду України у справі №120/8 від 22 лютого 2007 року визнано право власності позивача на зазначене ним майно. Рішенням господарського суду Харківської області у справі №42/278- 07 від 12 червня 2007 року також визнано за ним право власності на зазначене ним в позові рухоме майно та виконані роботи. Оскільки вказані обладнання, матеріали та роботи не можуть бути відокремлені від нерухомого майна, позивач просить визнати за ним право власності на частину станції технічного обслуговування автомобілів, виходячи з розміру понесених ним витрат на придбання обладнання, робіт та матеріалів за договорами з їх попередніми власниками, у відсотках пропорційно повній вартості нерухомого майна.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з тих же підстав, просила задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову в судовому засіданні заперечив мотивуючи тим, що відповідач придбав вказане нерухоме майно у власника в установленому законом порядку згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу. На час розгляду справи в суді вказане нерухоме майно зареєстровано за відповідачем на підставі такого, що набрало законної сили рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.07.2007 р., яким за ним визнано право власності на вказане нерухоме майно. Вказане нерухоме майно придбано відповідачем у одного власника, зазначеного продавцем у договорі купівлі-продажу, тобто у особи, яка мала право її відчужувати. Будь-яких інших власників цього нерухомого майна на момент його продажу відповідачу не було. Вказане нерухоме майно придбано відповідачем самостійно, без участі позивача, а тому права спільної власності у сторін спору на вказане нерухоме майно не виникло. Відповідач не має на час розгляду справи в суді і не мав у минулому з позивачем жодних договірних відносин по створенню чи придбанню у спільну власність спірного майна, а тому позов про визнання за позивачем права власності на частку в нерухомому майні законно придбаному відповідачем на підставі відповідного договору не підлягає задоволенню. Зазначив у своїх поясненнях, що норми ст.390 Цивільного кодексу України, якою врегульовано питання розрахунків при витребуванні майна з чужого незаконного володіння не можуть бути застосовані до відносин, які склалися, оскільки відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Позивач не є і не був раніше власником частини придбаного відповідачем нерухомого майна. Не були власниками нерухомого майна і особи, які передавали в заставу позивачу обладнання (рухоме майно), матеріали та роботи та які передавали заставлене майно у власність позивачу. Норми ст.388 Цивільного кодексу України щодо права власника на витребування майна від добросовісного набувача також не можуть бути застосовані, оскільки вказані норми підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). Власник у якого відповідач за договором прибав нерухоме майно мав право на відчуження вказаного нерухомого майна і жодних правових перешкод для такого відчуження не було. В свою чергу попередній власник також законно володів вказаним нерухомим майном, оскільки придбав це майно у юридичної особи, ТОВ В«Глобус-2В» , яка збудувала вказаний об'єкт нерухомості і отримала у встановленому законом порядку право власності на нього. Жодний із договорів за якими здійснювався перехід права власності на нерухоме майно не був оспореним ні позивачем, ні іншими особами. В будь-яких господарських спорах з приводу вказаного нерухомого майна участі відповідач не приймав, за виключенням участі у справі №42/278-07 в якій він прийняв участь на стадії розгляду в касаційному порядку подавши касаційну скаргу на рішення господарського суду Харківської області від 12 червня 2007 року. Про наявність рішення господарського суду Харківської області від 12 червня 2007 року у справі №42/278-07 йому стало відомо після приєднання вказаного рішення до матеріалів цивільної справи за клопотанням позивача. Постановою Вищого господарського суду України від 26 вересня 2007 року у справі №42/278-07 рішення господарського суду Харківської області від 12 червня 2007 року у цій справі скасовано, з передачею справи на розгляд господарського суду першої інстанції. Представник відповідача також пояснив, що обладнання про яке зазначає позивач, не є невід'ємною частиною нерухомого майна, оскільки підлягало в разі його встановлення, демонтуванню без пошкодження нерухомого майна. Відповідач прийняв за договором купівлі-продажу нерухоме майно на якому не було встановлено обладнання для ремонту автомобілів про яке заявляє в своєму позові позивач та яке зазначено в додатках до договорів на які він посилається. Вказаного позивачем обладнання не було на об'єкті нерухомості на час укладення відповідачем договору купівлі-продажу за яким ним придбано у власність нерухоме майно, а те обладнання, яке на даний час знаходиться в нежитловій будівлі встановлено особою, яка орендує нерухоме майно у відповідача і здійснює діяльність з продажу та ремонту автомобілів.

Позивач в період розгляду справи був допущений відповідачем для огляду спірного нерухомого майна та письмово визнав, що реально обладнання, яке раніше нібито знаходилось за вказаною адресою, на момент перевірки, проведеної 24 жовтня 2012 року в.о. ліквідатора позивача ОСОБА_2 і співробітниками служби безпеки позивача, відсутнє. Обладнання належне позивачу (згідно переліку) не виявлено, і його місцезнаходження не встановлено. В письмовій заяві позивача міститься його висновок, що саме неправомірні дії директора ТОВ В«Лемма-АвтоВ» ОСОБА_3 та інших осіб призвели до зникнення майна банку на загальну суму 1 520 840 грн. 24 коп.

В договорах на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог відповідач стороною не був і не брав за вказаними договорами на себе будь-яких зобов'язань.

В задоволенні позовних вимог представник відповідача просив відмовити повністю.

Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи представники третіх осіб, товариства з обмеженою відповідальністю В«Лемма-АвтоВ» та товариства з обмеженою відповідальністю В«Юко МоторсВ» в судове засідання не з'явились про причини неявки не повідомили.

Суд, заслухавши пояснення представників осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши зібрані у справі письмові докази в їх сукупності дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач є власником нежитлової будівлі СТО, площею 790,6 кв.м., яка знаходиться в селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Димитрова, 51 з 30 листопада 2006 року, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченим 30 листопада 2006 року ОСОБА_4, приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області та зареєстрованим в реєстрі №8143. На час розгляду справи в суді вказане нерухоме майно зареєстровано за відповідачем на підставі такого, що набрало законної сили рішення Києво-Святошинського районного суду від 12.07.2007 р., яким за ОСОБА_1 визнано право власності (а.с.1-2, т.3). Відповідач є власником земельної ділянки площею 0,27 га, на якій розміщено придбану ним нежитлову будівлю, що підтверджується дослідженим в судовому засіданні державним актом на право власності на земельну ділянку, виданим управлінням земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі 27 червня 2008р., зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010832900259.

До придбання вказаної нежитлової будівлі відповідачем, у жовтні 2004р. товариством з обмеженою відповідальністю В«Глобус-2В» , якому належало право власності на вказаний об'єкт нерухомості до вересня 2006 року, це майно було передано в оренду СПД ОСОБА_5 Укладеним договором оренди було передбачено право орендаря передавати об`єкт оренди у суборенду, що підтверджується договором оренди від 25 жовтня 2004 року (а.с.15-25, т. 3). Отримавши нерухоме майно в оренду СПД ОСОБА_5 підписав з товариством з обмеженою відповідальністю В«Лемма-АвтоВ» договір суборенди від 26.10.2004р. на підставі якого, згідно акту прийому-передачі від 12 грудня 2004 року, передав останньому вказане нерухоме майно у суборендне користування. (а.с.14, т.3).

Відповідно до п.8.1. договору суборенди від 26.10.2004р. необхідною умовою здійснення поліпшень об`єкту суборенди суборендарем передбачено обов`язковість отримання ним письмової згоди орендаря. Однак, як встановлено судом, суборендар не отримав такої згоди орендаря на здійснення поліпшень приміщення отриманого в суборенду. Позивачем не надано суду жодних доказів отримання такої згоди суборендарем. Оскільки серед поліпшень на які вказує позивач, як на здійснені ТОВ В«Лемма-АвтоВ» , є поліпшення, які не можуть бути відокремлені без шкоди для вказаного об'єкту нерухомого майна, ТОВ В«Лемма-АвтоВ» не отримало права на відшкодування їх вартості на підставі договору суборенди. Ретельно дослідивши матеріали справи, суд дійшов також висновку про те, що договір суборенди від 26.10.2004р. не може вважатись укладеним та не породжує взаємних прав та обов'язків між особами зазначеними його сторонами, СПД ОСОБА_5 та ТОВ В«Лемма-АвтоВ» . Як вбачається з договору суборенди від 26.10.2004р. сторони передбачили його укладення строком на один рік. Відповідно до вимог ст.793 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на момент укладення вказаного договору суборенди, договір найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до вимог ст.794 Цивільного кодексу України договір найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше одного року, підлягає державній реєстрації. Отже, на вказаний договір поширювалась дія вищевказаних норм щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Нормою частини 3 ст.640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Сторонами вищевказаного договору суборенди не дотримано вимог закону щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, а тому такий договір не є укладеним. Вказана правова позиція викладена в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. В зв'язку з вищенаведеним, на вказаний договір суборенди не може робитися посилання як на укладений договір.

12.05.2005р. позивачем та ТОВ В«Лемма-АвтоВ» укладено договір застави для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором №16 від 29.03.2005 року про передачу ТОВ В«Лемма-АвтоВ» заставодержателю, позивачу у справі, в заставу обладнання, матеріалів та робіт на суму 1586916,53 грн. згідно з переліком.

Діючи на підставі підписаного договору оренди СПД ОСОБА_5 підписав з товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ В«Юко МоторсВ» договір суборенди від 10.06.2005р. (а.с. 26-34, т.3) на підставі якого за актом прийому-передачі від 12 липня 2005 року передав останньому нежитлову будівлю у суборендне користування (а.с.13,т.3).

17 червня 2005 року ТОВ В«Лемма-АвтоВ» уклало зі згоди позивача договір купівлі-продажу №1-Т про продаж заставленого майно ТОВ В«ЮКО МОТОРСВ» із збереженням обтяження майна для нового власника (а.с.19-25, т.1).

17 лютого 2006 року, у зв'язку з невиконанням забезпечених заставою зобов'язань перед позивачем, товариством з обмеженою відповідальністю В«ЮКО МОТОРСВ» укладено з позивачем договір про передачу, відповідно до умов укладеного договору застави, у власність позивачу рухомого майна - обладнання, матеріалів та робіт на загальну суму 1378228,82 грн., які були предметом застави та перелічені в додатку №1 до договору від 17 лютого 2006 року (а.с. 10-18. т.1).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на участь у будівництві спірного об'єкту нерухомості товариства з обмеженою відповідальністю В«Лемма-АвтоВ» . Проте зазначені доводи позивача спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 липня 2008 року в адміністративній справі №АС-42/543-06 за позовом АКБ В«БазисВ» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації у Київській області, Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, треті особи на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю В«Лемма-АвтоВ» , товариство з обмеженою відповідальністю В«Юко МоторсВ» , третя особа на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю В«Глобус-2В» про визнання незаконними Розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації у Київській області №396 від 07.09.2005 року В«Про затвердження ОСОБА_2 державної технічної комісії по прийняттю в експлуатацію магазину по продажу непродовольчих товарів та станції технічного обслуговування автомобілів ТОВ В«Глобус-2В» та рішення виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №153 від 13.09.2005 року В«Про оформлення права приватної власності на магазин по продажу непродовольчих товарів та СТО ТОВ В«Глобус-2В» в селі Софіївська Борщагівка по вул. Димитрова,51В» . Вказаною постановою суду відмовлено позивачу, АКБ В«БазисВ» , у задоволенні позову, оскільки встановлено, що оскаржувані позивачем акти постановлені з дотриманням законодавства України та не порушують прав та інтересів позивача та третіх осіб на його стороні, оскільки відсутні докази, які б підтверджували участь АКБ В«БазисВ» , товариства з обмеженою відповідальністю В«Лемма-АвтоВ» , товариства з обмеженою відповідальністю В«Юко МоторсВ» у будівництві магазину по продажу непродовольчих товарів та станції технічного обслуговування автомобілів в якості замовника, підрядника, субпідрядної організації та наявності будь-яких договірних відносин щодо участі в будівництві з ТОВ В«Глобус-2В» . У постанові суду зазначено, що в разі наявності у АКБ В«БазисВ» претензій до ТОВ В«Лемма-АвтоВ» та ТОВ В«Юко МоторсВ» щодо реалізації чи передачі вказаними товариствами ТОВ В«Глобус-2В» майна та обладнання, яке встановлено у прийнятому в експлуатацію об'єкті, та яке знаходилось в заставі, то позивач може вирішити зазначені питання в установленому порядку (а.с.120-126, т.2). Таким чином, вищевазаним судовим рішенням встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю В«Глобус-2В» було набуто право власності на спірну нежитлову будівлю СТО автомобілів в установленому законом порядку без порушення прав АКБ В«БазисВ» .

Враховуючи вищевказані обставини справи суд дійшов висновку про законність набуття права власності на нежитлові приміщення, у тому числі правомірність уведення об'єкта в експлуатацію та видачу свідоцтва про право власності лише ТОВ В«Глобус-2В» .

Судом також встановлено, що ТОВ В«Глобус-2В» , реалізуючи свое право власності законно здійснило відчуження вказаного нерухомого майна. Наступні набувачі, в тому числі і відповідач, ОСОБА_1, правомірно набули вказане нерухоме майно у власність. У зв'язку з придбанням вказаного нерухомого майна у відповідача не виникло будь-яких зобов'язань перед позивачем. Позивач не оспорював жодного з укладених договорів купівлі-продажу нежитлової будівлі та не звертався до набувачів вказаного нерухомого майна, в тому числі і до відповідача, з позовом про витребування з чужого незаконного володіння майна власником якого він себе вважає.

А отже, вимога позивача про визнання за ним права власності на частину придбаного відповідачем нерухомого майна не може бути задоволена.

Не підлягає задоволенню також позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації коштів за використання обладнання в розмірі 206 734,50 грн.

Доводи позивача стосовно того, що зазначене ним обладнання перебуває у володінні відповідача оскільки є майном, яке не може бути відокремлено від нерухомого майна без заподіяння йому шкоди, а отже є частиною нерухомого майна, не знайшли свого підтвердження в процесі розгляду справи. В договорі купівлі-продажу нежитлової будівлі згідно якого відповідач придбав у власність нежитлову будівлю СТО не міститься жодних даних про передачу набувачу також обладнання встановленого в цій нежитловій будівлі. Посилання позивача на ту обставину, що встановлене на спірному об'єкті обладнання, яке передане в подальшому в заставу, а згодом і у власність позивачу, є частиною цього об'єкту, яке неможливо відокремити від нього, не ґрунтується на доказах. Судом достовірно встановлено, що частина майна, а саме майно зазначене в пунктах 16-24 (складові елементи мийки автомобілів та пристрої до неї) додатку №1 до договору застави від 12.05.2005 року вартість яких складає загальну суму 598 443,77 грн. без ПДВ взагалі не встановлювалось у вказаній нежитловій будівлі СТО і не передавалось в подальшому ні від ТОВ В«Лемма-АвтоВ» до ТОВ В«Юко-МоторсВ» , ні від останнього позивачу. Вказана обставина підтверджується письмовими доказами, а саме наданими позивачем додатком №1 до договору купівлі-продажу №1-Т від 17 червня 2005 року та додатком №1 до договору від 17 лютого 2006 року в яких відсутні відомості про майно зазначене в пунктах 16-24 (складові елементи мийки автомобілів та пристрої до неї) додатку №1 до договору застави від 12.05.2005 року. З вказаних письмових доказів також вбачається, що обладнання зазначене у додатку №1 до договору застави від 12.05.2005 року в пунктах 61-65, 68-69, 72, 75, 77-78 на загальну суму 246 462,01 грн. без ПДВ також не було включено до предмету договору купівлі-продажу №1-Т від 17 червня 2005 року та не передавалось позивачу від ТОВ В«Юко МоторсВ» за актом приймання-передачі від 17.02.2006 р., який є додатком до договору від 17 лютого 2006 року.

Вказане позивачем обладнання є рухомим майном та не являється невід'ємною частиною спірного нерухомого майна, оскільки підлягало, в разі його встановлення, демонтуванню без пошкодження нерухомого майна. Як пояснив представник відповідача, вказаного в позовній заяві обладнання не було в наявності в нежитловій будівлі СТО на час укладення договору купівлі-продажу з відповідачем, а те обладнання, яке на час придбання нерухомого майна та на час розгляду справи знаходиться на об'єкті нерухомості встановлено особою, яка орендує нежитлову будівлю СТО та здійснює діяльність з продажу та ремонту автомобілів. Такі доводи представника відповідача підтверджуються дослідженим в судовому засіданні висновком №11126 експертного будівельно-технічного дослідження від 28 січня 2010 року, виконаного за заявою відповідача, з якого вбачається, що обладнання, яке було встановлено на час придбання відповідачем нерухомого майна та наявне на час проведення дослідження не є обладнанням, яке за твердженням позивача встановлювалось ТОВ В«Лемма-АвтоВ» з подальшою передачею ТОВ В«Юко МоторсВ» а від нього позивачу, оскільки за своїм складом, маркуванням, моделлю, заводом-виготівником відрізняється від зазначеного позивачем. З висновку спеціаліста також вбачається, що передбачене проектною документацією та встановлене відповідно до наданих документів з 01 серпня 2006 року і наявне на момент обстеження на станції технічного обслуговування автомобілів за адресою: с.Софіївська Борщагівка, вул. Димитрова, 51, виробничо-технологічне обладнання з забезпечення технічного обслуговування автомобілів, зокрема: підйомники, система очистки та рециркуляції стічної води, система вентиляції тощо є рухомим майном - матеріальними об'єктами, які можуть бути переміщені без заподіяння їм шкоди та шкоди будівлі при умові дотримання відповідних вимог щодо їх демонтажу і переміщення. З листа ТОВ В«Мега-МоторсВ» вих. №0206-09/1 дослідженого судом (а.с. 135, т.2) вбачається, що з 1 серпня 2006 року вказаним підприємством було отримано в оренду приміщення площею 790,8 кв.м., що знаходиться за адресою с. Софіївська Борщагівка, вул. Димитрова, 51 в якому власником майна на час передачі його в оренду, ТОВ В«Глобус-2В» , орендарю було надано дозвіл на встановлення наступного обладнання: автопідйомників електрогідравлічних 3.5 т. ЕРМАК - 3500 - 3 шт.; підйомника 4-х стічного-ОМА-526В - 1 шт.; стенда розвал-сходження Facom GTR717RW4500RSPE - 1шт; підйомника осі (траверса) - ОМА 542А04 - 1 шт.; гідравлічного підкатного домкрата 2т. - 1 шт.; установки відбору масла з подвійною воронкою 100л. -2 шт.; блока очищення води із мулоприйомника; витяжної системи - 1 шт. Зазначене обладнання було придбано автомобільною групою В«БогданВ» .

Ухвалою господарського суду м.Києва від 11 липня 2007 року у справі №35/102-16/160 (а.с.117-119, т.2) встановлено, що в період користування отриманим в суборенду майном відповідач (ТОВ В«Лемма-АвтоВ» ) без отримання належного письмового дозволу орендаря та власника майна здійснив конструктивні зміни та встановив обладнання. Після припинення договору суборенди відповідач - ТОВ В«Лемма-АвтоВ» не здійснив передачу предмета суборенди орендарю та не привів об'єкт суборенди до його попереднього стану, як передбачено договором. Частковий демонтаж обладнання призвів до пошкоджень предмету суборенди. Також, з досліджених в судовому засіданні письмових доказів, зокрема з листів від 09.03.2006 р., №29 від 31.03.2006 р., від 03.05.2006 р. вбачається, що в 2006 році, до придбання нежитлової будівлі СТО відповідачем, орендарем нерухомого майна ПП ОСОБА_5В, неодноразово надсилались письмові пропозиції ТОВ В«Лемма-АвтоВ» та АКБ В«БазисВ» отримати самовільно встановлене ТОВ В«Лемма-АвтоВ» без відповідного дозволу орендаря та власника нерухомого майна обладнання та повідомлялось про його демонтаж, звільнення від вказаного обладнання виробничих приміщень та про знаходження цього обладнання після демонтажу на території СТО. Судом встановлено, що за отриманням вказаного обладнання вищевказані особи не звертались, як і не звертались до суду з вимогою про витребування вказаного обладнання від ТОВ В«Глобус-2В» , від ПП ОСОБА_5 чи від інших осіб з їх незаконного володіння.

Також позивач не надав суду доказів звернення до правоохоронних органів в зв'язку з порушеннями його прав неправомірним утриманням відповідачем належного позивачу рухомого майна. Із заяви позивача до прокурора Києво-Святошинського району Київської області від 25 листопада 2012 року копію якої досліджено судом, вбачається, що до 24 жовтня 2012 року ідентифікувати наявність банківського майна на СТО за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с.Софіївська Борщагівка, вул. Димитрова, 51 не представлялось можливим. Реально обладнання, яке раніше знаходилось за вказаною адресою, на момент перевірки, проведеної 24 жовтня 2012 року в.о. ліквідатора ОСОБА_2 і співробітниками служби безпеки банку, відсутнє. Обладнання належне банку (згідно переліку) не виявлено, і його місцезнаходження не встановлено. В заяві міститься висновок позивача, що саме неправомірні дії директора ТОВ В«Лемма-АвтоВ» ОСОБА_3 та інших осіб призвели до зникнення майна банку на загальну суму 1520840 грн. 24 коп.

Отже, в судовому засіданні позивачем не доведено, що у володінні відповідача перебуває належне йому зазначене в позовній заяві рухоме майно - обладнання для станції технічного обслуговування автомобілів. Дослідженим судом письмовим доказом, заявою до прокурора Києво-Святошинського району Київської області від 25 листопада 2012 року, позивачем спростовано обставину на яку він раніше посилався в позовній заяві в обгрунтування своїх вимог.

За таких обставин, позов про стягнення коштів з відповідача в якості грошової компенсації за використання обладнання не підлягає задоволенню. Норми ст.390 Цивільного кодексу України, на які посилався позивач та які підлягають застосуванню в разі витребування майна власником з чужого незаконного володіння, не підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин оскільки з позовом про витребування обладнання з незаконного володіння відповідача позивач не звертався та не довів, що рухоме майно власником якого він є перебуває у володінні відповідача.

Суд критично оцінює надані позивачем господарські договори, а саме: договір суборенди нежилого приміщення від 26 грудня 2003 року, договір застави від 12.05.2005 року, договір №1-Т купівлі-продажу від 17.06.2005р., договір від 17.02.2006 р., на які посилався позивач як на підставу виникнення у нього права власності на рухоме майно, оскільки вказані договори не зумовлюють тих правових наслідків на які вказує позивач та з посиланням на які вимагає визнання за ним права власності на нежитлову будівлю, а також стягнення з відповідача компенсації за користування належним йому обладнанням.

Як вбачається з матеріалів справи, копію договору суборенди нежилого приміщення від 26 грудня 2003 року між ОСОБА_5 та ТОВ В«Лемма-АвтоВ» представником позивача надано в судовому засіданні лише в лютому 2011 року. Раніше на наявність такого договору жодна із сторін спору не посилалась. За своїм змістом наданий представником позивача договір суперечить іншим матеріалам справи, зокрема, з інших досліджених судом матеріалів справи відомо, що ОСОБА_5 діючи як фізична особа - підприємець отримав зазначене в договорі нежитлове приміщення в оренду лише 25 жовтня 2004 року, що виключає правову можливість укладення ним договору суборенди з ТОВ В«Лемма-АвтоВ» до укладення договору оренди та отримання від власника права на передачу такого приміщення в суборенду. Представник позивача не зміг надати суду докази отримання такого приміщення ОСОБА_5 в оренду від власника до дати підписання договору суборенди від 26 грудня 2003 року, передачі такого приміщення за відповідними актами прийому-передачі від власника до ОСОБА_5 та від останнього ТОВ В«Лемма-АвтоВ» . В самому тексті вказаного договору суборенди не міститься жодних посилань на правові підстави володіння вказаним приміщенням ОСОБА_5 та на належність йому права на передачу приміщення в суборенду.

Умови договору застави від 12.05.2005 року, укладеного між позивачем та ТОВ В«Лемма-АвтоВ» , не відповідають вимогам чинного законодавства України щодо предмету застави. Відповідно до ч.1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернено стягнення. Однак, всупереч вимогам закону до предмету договору застави сторонами включено виконані роботи, які не є майном та не могли бути відчужені заставодавцем, а також на які не може бути звернуто стягнення. Також до предмету застави було включено речі право власності на які припинено внаслідок їх використання (знищення) на момент укладення цього договору, а саме будівельно-монтажні матеріали, які після їх використання припиняють своє існування у первісному вигляді.

Судом також встановлено, що станція технічного обслуговування автомобілів та магазин з продажу непродовольчих товарів по вул. Димитрова, 51, в селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області прийнята в експлуатацію у вересні 2005 року (а.с. 36-37, т.3), а договір між ТОВ В«Юко МоторсВ» та позивачем про передачу права власності на рухоме майно - обладнання, матеріали та роботи встановлені, використані та виконані на вказаному об'єкті укладено 17 лютого 2006 року, тобто вже після завершення будівництва (створення майна). Таким чином, вказана нерухома річ була створена до укладення договору від 17 лютого 2006 року, що підтверджується актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію від 07 вересня 2005 року та іншими письмовими доказами. З урахуванням встановленого, умови договору від 17 лютого 2006 року щодо передачі права власності на матеріали право власності на які припинилось та на роботи, які не є об'єктом права власності не тільки не відповідають фактичним обставинам справи, а також прямо суперечать вимогам цивільного законодавства України, зокрема ст. 185, п. 4 ч.1. ст. 346 , ст. 349 Цивільного кодексу України. Після використання матеріалів, різний перелік яких міститься в додатку №1 до договору застави від 12 травня 2005 року, додатку №1 до договору №1-Т купівлі-продажу від 17.06.2005 року, додатку №1 до договору від 17.02.2006 року, право власності на зазначені в додатках до договорів матеріали було припинено, оскільки матеріали є споживною річчю, яка внаслідок одноразового її використання знищується, або перестає існувати в первісному вигляді. Відповідно до ст.ст. 346, 349 ЦК України право власності припиняється у разі знищення майна. Оскільки матеріали зазначені в додатках до вказаних договорів були використані, а отже знищені внаслідок їх одноразового використання - то право власності на них припинилось ще до моменту укладення кожного з вищенаведених договорів, що робить неможливим їх перехід до позивача за договором від 17.02.2006 року.

В договорі від 17 лютого 2006 року також міститься посилання на те, що згідно договору застави від 12 травня 2005 року, укладеного між ТОВ В«Лемма-АвтоВ» і АКБ В«БазисВ» в особі Київської філії АКБ В«БазисВ» , обладнання зазначене в додатку №1 до цього договору, забезпечує виконання ТОВ В«Лемма-АвтоВ» своїх зобов'язань за кредитним договором №16 від 29.03.2005 року та що 17 червня 2005 року зазначене обладнання було відчужено ТОВ В«Лемма-АвтоВ» згідно договору купівлі-продажу №1-Т ТОВ В«Юко МоторсВ» із збереженням обтяження для нового власника майна. Однак, як вбачається з договору купівлі-продажу №1-Т від 17 червня 2005 року, укладеного між ТОВ В«Лемма-автоВ» та ТОВ В«Юко МоторсВ» , зокрема з додатків №1 та №2 до цього договору, перелік товару, що підлягав передачі ТОВ В«Юко МоторсВ» , складався з 56 найменувань на загальну суму 917 280,44 грн. з ПДВ. При цьому, крім обладнання до переліку також було включено роботи та вже використані матеріали, які не підлягали продажу. З договору від 17 лютого 2006 року також вбачається, що ТОВ В«Юко МоторсВ» взяло на себе зобов'язання передати рухоме майно-обладнання перелік та номенклатура якого зазначена в Додатку №1 до вищевказаного договору застави, у власність банку в рахунок забезпечених заставою зобов'язань, а з Додатку №1 до цього договору видно, що ТОВ В«Юко МоторсВ» передало, а банк прийняв обладнання за переліком, що вже складався з 82 найменувань загальною вартістю 1 378 228,82 грн. з ПДВ. При цьому було передало навіть заставлені роботи та матеріали зазначені в додатку №1 до договору застави від 12.05.2005 року в п.п.25-52, 84-96 на загальну суму 92 477,80 з ПДВ, згідно договору від 17.02.2006 р., які ТОВ В«Юко МоторсВ» не отримувало за договором купівлі-продажу №1-Т від 17 червня 2005 року від заставодавця, ТОВ В«Лемма-АвтоВ» . Сукупна вартість вказаних робіт та матеріалів згідно договору застави від 12.05.2005 року складає 49 788,22 грн., а в договорі про передачу банку заставленого майна майновим поручителем ці ж матеріали та роботи вже складають 77 064,84 грн. без ПДВ. Договір від 17 лютого 2006 року містить завідомо для його сторін неправдиві дані щодо предмету договору, оскільки не отримавши від ТОВ В«Лемма-АвтоВ» згідно договору №1-Т купівлі-продажу від 17 червня 2005 року частини заставленого майна, яке міститься в переліку викладеному в додатку №1 до договору застави обладнання від 12.05.05 р., ТОВ В«Юко МоторсВ» та позивач включили не отримане майновим поручителем майно до переліку майна переданого ним у власність позивачу в рахунок погашення боргів заставодавця.

З аналізу договору купівлі продажу №1-Т від 17 червня 2005 року з додатками також вбачається, що будь-яких даних про передачу робіт та матеріалів від ТОВ В«Лемма-АвтоВ» до ТОВ В«Юко-МоторсВ» , зазначених як товар в пунктах 16-43, 64-76 додатку №1 до договору від 17 лютого 2006 року в ньому не міститься, а тому відомості про передачу вказаних робіт та матеріалів від ТОВ В«Юко МоторсВ» до АКБ В«БазисВ» не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, на час укладення договору від 17 лютого 2006 року існували перешкоди правового характеру для передачі майна позивачу, оскільки ухвалою господарського суду міста Києва у справі №40/109 від 16.02.2006 року, яка набрала законної сили, було накладено арешт на обладнання та заборонено ТОВ В«Юко МоторсВ» та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо майна розташованого за адресою: вул. Димитрова №б/н в селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області. (а.с. 235-236, т.2)

Посилання позивача на ту обставину, що рішенням господарського суду Харківської області у справі №42/278- 07 від 12 червня 2007 року, яке набрало законної сили на час подання заяви, встановлено право власності АКБ В«БазисВ» на майно, яке розташоване на об'єкті нерухомого майна не може бути прийнято до уваги, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 26 вересня 2007 року у справі №42/278- 07 вказане рішення місцевого господарського суду скасовано (а.с.6-9, т.2).

Суд також критично оцінює господарські договори, укладені ТОВ В«Лемма-АвтоВ» в 2004-2005 р.р. з різними господарюючими суб'єктами щодо виконання робіт з монтажу обладнання, здійснення ремонтних та опоряджувальних робіт та вважає їх неналежними доказами у справі, оскільки вказані договори та документи щодо їх виконання не містять інформації щодо предмету доказування у справі за позовом до ОСОБА_1, який, як встановлено в судовому засіданні, стороною таких договорів не був та не мав інших правових відносин з позивачем та особами зазначеними в них сторонами. Посилання позивача на вказані господарські договори є необгрунтованим також з таких підстав. У томі 1 на аркуші справи 171-246 містяться договори, акти, кошториси, накладні. Серед зазначених документів лише в договорі на аркуші 243-244 зазначено про проведення робіт на СТО по вул. Димитрова. У документах аркушах 199-203, 214-215, 217, 218-219 зазначено, що об'єктом виконання робіт є станція технічного обслуговування за адресою м.Київ, вул. Мала Кільцева,2. В інших документах не зазначена адреса об'єкту, на якому здійснювалися роботи чи поставлялися матеріали.

За таких обставин, зазначені документи не доводять факту встановлення обладнання і виконання робіт саме на спірній станції техничного обслуговування автомобілів.

За встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, ОСОБА_1, придбав нерухоме майно у особи, яка мала право на його відчуження та за відсутності будь-яких відносин з позивачем не може відповідати за позовом про визнання права власності за позивачем на законно набуте відповідачем нерухоме майно. Відповідач також не повинен здійснювати будь-яких відшкодувань позивачу, оскільки позивачем не доведено, що у володінні відповідача перебуває належне позивачу на праві власності майно.

З урахуванням вищенаведеного, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 208, 213-215 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов публічного акціонерного товариства В«Акціонерний комерційний банк В«БазисВ» до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю В«Лемма-АвтоВ» , товариство з обмеженою відповідальністю В«Юко МоторсВ» про компенсацію коштів та визнання права власності на частину об'єкта нерухомості - залишити без задоволення.

Зняти заборону комунальному підприємству В«Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської областіВ» (08131, Київська область, Києво-Святошинський район, с.Софіївська Борщагівка, вул. Київська, 24) надавати ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно, зареєстроване в реєстрі прав власності під №14246554 та вносити зміни до запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно під №14246554.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Нікушин