Рішення

від 09.12.2015 по справі 904/8326/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.12.15р. Справа № 904/8326/15

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Швейно-торгівельна фірма "Дніпро", м. Дніпропетровськ

до Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

про визнання незаконним та скасування рішення Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області та визнання права користування земельною ділянкою

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 17.07.2015;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

15.09.2015 до господарського суду Дніпропетровської області звернулося Товариство з додатковою відповідальністю "Швейно-торгівельна фірма "Дніпро" (далі - ТДВ "Швейно-торгівельна фірма "Дніпро", позивач) з позовною заявою від 14.09.2015 до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (далі - Реєстраційна служба Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області, відповідач), з вимогами про:

- визнання незаконним та скасування рішення Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 11.08.2015 № 23554820;

- визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 0,6231 га, розташованою за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 1, на якій розташовані належні йому об'єкти нерухомості, що посвідчується ОСОБА_2 актом на право постійного користування землею, виданим на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 17.08.2000 № 2035 та зареєстрованим за № 001166 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 27.10.2015 оголошено перерву до 05.11.2015.

Представник позивача у судовому засіданні 19.11.2015 подав клопотання про заміну неналежного відповідача у справі - Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області на належного відповідача - Дніпропетровське міське управління юстиції Дніпропетровської області (49004, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 56), посилаючись на те, що ним подано позов не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.

Відповідно до ч.2 ст. 24 ГПК України, господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Ухвалою суду від 19.11.2015 здійснено заміну відповідача - Реєстраційну службу Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області замінено на Дніпропетровське міське управління юстиції Дніпропетровської області (49004, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 56).

У судовому засіданні, призначеному на 03.12.2015, представник позивача подав заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині залишення без розгляду позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 11.08.2015 № 23554820.

Суд вважає, що заява не суперечить приписам ст.22 ГПК України, а тому прийнята та буде врахована при вирішенні спору.

Належний відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача до господарського суду повернулося рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про його отримання 27.11.2015 особою Марченко.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції " де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 19.11.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення належного відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 17.08.2000 за № 2035, від 27.06.2007 № 147/16, та рішення від 26.12.2007 № 130/26 Закритому акціонерному товариству Швейно-торгівельна фірма "Дніпро" (далі - ЗАТ ШТФ "Дніпро") - видано ОСОБА_2 на право постійного користування земельною ділянкою від 28.09.2000, площею 0,6231 га за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 1, для розміщення виробничої бази, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 001166.

Керуючись Законом України "Про акціонерні товариства" №514/УП від 17.09.2008 із змінами та доповненнями внесеними Законами України розділом XVII "Прикінцеві та перехідні положення", статтею 87 "Перетворення акціонерного товариства" для приведення товариства у відповідність із вимогами цього Закону, відповідно до Статуту Товариства з додатковою відповідальністю "Швейно-торгівельна фірма "Дніпро", затвердженого протоколом № 1 установчих зборів учасників від 29 квітня 2011 року. Товариство з додатковою відповідальністю "Швейно-торгівельна фірма "Дніпро" створене в процесі реорганізації Закритого акціонерного товариства Швейно-торгівельної фірми "Дніпро" шляхом перетворення, і є повним правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків реорганізованого товариства. Ця дія зареєстрована ОСОБА_2 реєстраційною службою України в Єдиному державному реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 31 травня 2011 року за №1 224 145 0000 052510, підтверджена ОСОБА_3 ААБ №484506 від 31.05.2011.

Отже, товариство з додатковою відповідальністю "ШТФ "Дніпро" є власником: - нежитлової будівлі та споруди, яка розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07.07.2012.

Товариство з додатковою відповідальністю "Швейно-торгівельна фірма "Дніпро" 20.07.2015 звернулося до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області із заявою про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 1 (кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:04:018:0179), яку було зареєстровано за номером 12422211.

Рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно від 11.08.2015 № 23554820 позивачу відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень. На підставі наданих документів, а саме Статуту підприємства, Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, Протоколів Загальних зборів акціонерів від 03.12.2010, 27.04.2011, рішень Дніпропетровської міської ради народних депутатів про надання земельної ділянки за №2035, реєстратор повідомив, що подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

У рішенні зазначено, що відповідно до наданого державного акту на право постійного користування землею, земельну ділянку передано у постійне користування Закритому акціонерному товариству швейно-торговельній фірмі "Дніпро". Однак, згідно з протоколом загальних зборів акціонерів ЗАТ ШТФ "Дніпро" від 27.04.2011 юридичну особу припинено, затверджено передавальний акт. Таким чином, виникає потреба у переоформленні права постійного користування земельною ділянкою. Реєстратор відмовив в проведенні державної реєстрації, не враховуючи правонаступництво товариства та права постійного користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності, за Товариством з додатковою відповідальністю "Швейно-торгівельна фірма "Дніпро".

Позивач не погоджуючись з рішенням реєстратора, вважає його незаконним та таким, що порушує його право користування земельною ділянкою, оскільки саме через невизнання за позивачем права на земельну ділянку реєстратор відмовив ТДВ "ШТФ "Дніпро" у державній реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, що і стало причиною спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи позивача, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог з огляду на наступне.

ОСОБА_2 акт на право постійного користування землею був виданий ЗАТ ШТФ "Дніпро" під час дії Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-ХІІ, відповідно до ст. 22 якого право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості і одержання документу, що посвідчує це право).

Підставою виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт - отримання документу, що посвідчує право.

Статтею 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

З 01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ПІ, відповідно до ст. 92 якого передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише:

- підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

- громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

- публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Відповідно до п. 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ПІ громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнано неконституційним положення п. 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому, у вказаному рішенні Конституційний Суд України вказав на те, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 до його переоформлення.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 зазначено, що ст. 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002.

Отже, право постійного користування земельними ділянками, набуте товариством в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення (Постанова Верховного Суду України від 26.09.2011, справа №6-14цс11).

Зміна організаційно-правової форми позивача не припиняє у нього, як правонаступника Закритого акціонерного товариства ШТФ "Дніпро", права користування земельною ділянкою, на яку було видано ОСОБА_2 акт, оскільки внаслідок зміни організаційно-правової форми, всі майнові права та обов'язки, набуті ЗАТ ШТФ "Дніпро" перейшли до ТДВ "ШТФ "Дніпро", у тому числі права щодо земельної ділянки, оскільки відбулось послідовне правонаступництво (реорганізація, перетворення) Закритого акціонерного товариства на товариство з додатковою відповідальністю.

В силу приписів ст. 104 Цивільного кодексу України та статті 59 Господарського кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходить усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Пунктом 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 року №118 ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

При перетворенні Закритого акціонерного товариства ШТФ "Дніпро" у Товариство з додатковою відповідальністю "ШТФ "Дніпро" ідентифікаційний код товариства залишився незмінним.

Таким чином, зважаючи на те, що перетворення є у своїй природі правонаступництвом, в силу приписів ст.ст. 104,108 ЦК України до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Земельне законодавство України серед підстав набуття права на землю громадянами та

юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. При цьому право постійного користування є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством.

Статтею 141 ЗК України визначено виключний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, який є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. Цією статтею не передбачено такої підстави припинення права постійного користування як перетворення юридичної особи, а отже, інші юридичні факти не можуть розглядатись, як підстава припинення права користування земельною ділянкою.

Листом Державного комітету України із земельних ресурсів від 13.01.2011 № 476/27/С5353-11 передбачено, що враховуючи положення статті 141 Земельного кодексу України, існуючий державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є дійсним, до прийняття рішення відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про переоформлення права постійного користування земельною ділянкою та укладення договору оренди землі.

Слід зазначити, що законодавством взагалі не передбачено обов'язок юридичних осіб після їх перетворення (зміни організаційно-правової форми) переоформлювати правовстановлюючі документи на землю, при чому з обов'язковою заміною форми користування.

Інструкція про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 22.06.2009 № 325, взагалі не містить підстав для заміни державних актів у такому випадку, як зміни організаційно-правової форми.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування ' завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання права. При цьому, зазначена стаття не встановлює вичерпного переліку способів захисту прав на землю.

В силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою для ТДВ "ШТФ "Дніпро" є належним правовим документом, що засвідчує його діюче право користування землею, як правонаступника ЗАТ ШТФ "Дніпро", оскільки набуття позивачем права постійного користування земельною ділянкою відбулося в загальному законодавчо встановленому порядку, а саме, внаслідок переходу до нього всього об'єму прав та обов'язків ЗАТ ШТФ "Дніпро", тому позов підлягає задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, згідно ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України у сумі 1218,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Товариством з додатковою відповідальністю "Швейно-торгівельна фірма "Дніпро" (49051, м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 1, ідентифікаційний код 00308809) право постійного користування земельною ділянкою площею 0,6231 га, розташованою за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Журналістів, 1, на якій розташовані належні йому об'єкти нерухомості, що посвідчується ОСОБА_2 актом на право постійного користування землею, виданим на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 17.08.2000 № 2035 та зареєстрованим за № 001166 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 08.12.2015.

Суддя В.Д. Воронько