Ухвала

від 08.12.2015 по справі 18/519

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

УХВАЛА

"08" грудня 2015 р. Справа №18/519

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

розглянувши клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги та апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2003

у справі № 18/519 (суддя: Мандриченко О.В.)

за позовом ТОВ «Сівер Україна»

до благодійного фонду «Християнський»

про визнання правомірним заміни одного зобов'язання іншим, визнання права власності

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2003 року позов задоволено. Визнано право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Сівер Україна" на приміщення площею 286,3 кв.м. та площею 276,4 кв.м., розташовані у АДРЕСА_1, які зазначені на плані БТІ під літерою "А". Виселено благодійний фонд "Християнський" з приміщень площею 286,3 кв.м. та площею 276,4 кв.м., розташованих у АДРЕСА_1, які зазначені на плані БТІ під літерою "А".

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав, через суд першої інстанції, апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2003 у справі № 18/519 за позовом ТОВ «Сівер Україна» до благодійного фонду «Християнський» про визнання правомірним заміни одного зобов'язання іншим, визнання права власності на майно та виселення з приміщень. Постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до статті 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

Згідно статті 93 Господарського процесуального кодексу України ( ГПК України), апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що апеляційна скарга подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для відновлення строку, про що постановляється ухвала.

Згідно відмітки на рішенні господарського суду м. Києва від 22.07.2003 року у справі №18/519, дане рішення згідно вимогам чинного законодавства була надіслана сторонам в триденний строк з дня її прийняття, а саме - 23.07.2003 р.

Апеляційна скарга подана 12.11.2015 р., тобто з пропущенням строку на оскарження, майже 12 років.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд), як джерело права.

При цьому, відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

У п. 41 Рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що: "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Крім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України також закріплено серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

В даному випадку, згідно матеріалів справи, рішення господарського суду міста Києва у даній справі за позовом ТОВ "Сівер Україна" до Благодійного фонду «Християнський» про визнання правомірним заміни одного зобов'язання іншим, визнання права власності на майно та виселення з приміщення, було прийнято ще 22.07.2003 року.

У зв'язку з цим, статтями 91 та 93 ГПК України (в редакції Закону України № 2539-III від 21.06.2001 року), які діяли на момент винесення судом першої інстанції рішення від 22.07.2003 року, встановлювалось, відповідно, право учасників судового процесу щодо апеляційного оскарження рішень місцевого господарського суду та строк подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання на такі судові рішення.

Так, частиною 1 статті 91 ГПК України (в зазначеній редакції) передбачалось, що саме сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 93 ГПК України (в зазначеній редакції), апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. При чому, згідно приписів частини 2 статті 93 цього ж Кодексу, відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Тобто, можливість оскарження сторонами та прокурором рішень місцевого господарського суду в строк понад трьох місяців, ГПК України (в редакції Закону України № 2539-III від 21.06.2001 року), чинним на момент винесення судом першої інстанції рішення у даній справі від 22.07.2003 року, не передбачалась.

Разом з цим, 30.07.2010 року набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року, яким, зокрема внесено ряд змін у ГПК України, у тому числі - стосовно прав учасників судового процесу на апеляційне оскарження судових рішень та строків такого оскарження.

Так, абзацом 7 пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року встановлювалось, що судові рішення, прийняті судами першої інстанції до набрання чинності цим Законом, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цим Законом.

Тобто, з урахуванням припису абзацу 7 пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при апеляційному оскарженні судових рішень місцевих господарських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, застосовувались правила, зокрема, передбачені ч. 2 ст. 93 ГПК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття таких рішень), щодо можливості відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги лише протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного судового рішення.

При цьому, вказаний строк для апеляційного оскарження являвся граничним строком і його закінчення тягло за собою безумовну втрату відповідною особою права на подання апеляційної скарги незалежно від причин пропуску такого строку.

Як зазначалось вище, рішення місцевого господарського суду у даній справі було прийнято ще 22.07.2003 року, тобто - до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року, тоді як з апеляційною скаргою на це рішення сторона у справі звернулась до апеляційного господарського суду тільки у листопаді 2015 року, подавши при цьому клопотання про відновлення строку для такого оскарження.

Така ж правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 06.10.2015 року у справі №6/291.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання апелянта про відновлення пропущеного строку, суперечить нормам чинного законодавства , які визначені у абзаці 7 пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VІ від 07.07.2010 року та частини 2 статті 93 ГПК України (в редакції Закону України № 2539-III від 21.06.2001 року) тому задоволенню не підлягає, а отже колегія суддів не приймає апеляційну скаргу до розгляду і повертає її скаржнику.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у разі повернення заяви або скарги сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду.

У зв'язку з наведеним, судова колегія вважає за необхідне повернути апелянту - ОСОБА_2, сплачений ним згідно квитанції №140844175 від 10.11.2015р. судовий збір у розмірі 1 870,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 86, 93, п. 4 ст.97 ГПК України, п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», Київський апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

1.Повернути без розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення господарського суду м. Києва від 22.07.2003 року у справі № 18/519 з доданими до неї матеріалами.

2. Повернути ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податів - НОМЕР_1, АДРЕСА_2) 1 870,00 грн. судового збору, сплаченого ним згідно квитанції №140844175 від 10.11.2015р.

3. Матеріали справи № 18/519 повернути до господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко