Постанова

від 08.12.2015 по справі 923/1577/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р.Справа № 923/1577/15 Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 (доповідач), ОСОБА_2 та ОСОБА_3

(склад судової колегії сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями)

при секретарі судового засідання - Кияшко Р.О.

за участю представників:

ПП „Приватне підприємство - Агрофірма „АмурВ» - ОСОБА_4 (на підставі доручення),

Херсонської обласної державної адміністрації - не з'явився,

ГУ Держгеокадастру у Херсонській області - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу Херсонської обласної державної адміністрації на рішення господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 р. по справі № 923/1577/15 за позовом Приватного підприємства „ Приватне підприємство - Агрофірма „АмурВ» до Херсонської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про припинення права постійного користування земельними ділянками,

ВСТАНОВИВ:

03.09.2015 р. Приватне підприємство "Приватне підприємство - Агрофірма "Амур", (далі позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Херсонської обласної держаної адміністрації (далі Облдержадміністрація) та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі Держгеокадастр) про припинення права постійного користування земельними ділянками.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що йому на праві постійного користування належать земельні ділянки загальною площею 566,3 га, що розташовані на території Каланчацької селищної та Роздольненської сільської рад Каланчацького району, та Тарасівської сільської ради Скадовського району на підставі Державних актів на право постійного користування земельними ділянками серії І-ХС за номерами № 001906, № 001907, № 001908, які зареєстровані в Книзі записів актів на право постійного користування земельними ділянками за № 2, № 3, від 21.11.2000 року та № 91 від 20.11.2000 року. На вказаних земельних ділянках знаходиться Каланчацький лиман площею 485 га, який використовувався позивачем для ведення рибного господарства.

У зв'язку з неможливістю подальшого господарського використання земельних ділянок позивач вирішив припинити право постійного користування вказаними земельними ділянками, для чого звернувся листами № 31, № 32 від 30.03.2015 року з відповідними пропозиціями до Каланчацької та Скадовської районних державних адміністрацій Херсонської області, однак вказані адміністрації відмовили йому у задоволенні пропозиції, в т.ч. з посиланням на те, що розгляд вказаного питання є компетенцією Херсонської обласної державної адміністрації.

Позивач зазначає, що з пропозицією про припинення користування земельними ділянками він звернувся до Херсонської обласної держаної адміністрації, однак остання не прийняла будь-яких заходив по його заяві, що і обумовило його звернутись до суду з цим позовом. (а.с.3-5)

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 07 вересня 2015р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 923/1577/15. Суд зобов'язав відповідачів надати відзиви на позов з документальним та правовим обґрунтуванням своєї позиції; належним чином посвідчені копії та/або витяги з реєстраційних документів. (а.с.1).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ані облдержадміністрація ані Держгеокадастр відзиви на позов та витребувані документи не надали, однак заявляли клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому Облдержадміністрація просила суд відкласти розгляд справи для надання їй можливості надати суду додаткові докази.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 р. (повний текст якого складено суддею Пригузою П.Д. 05.10.2015 р.) позов задоволено повністю.

Приймаючи рішення суд першої інстанції послався на приписи норм чинного законодавства України та зазначив, що право постійного землекористування може бути припинене з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. З огляду на те, що позивач відмовляється від належному йому права постійного землекористування, а відповідачі не оформили цю відмову, то правовідносини постійного користування землею підлягають припиненню судом.

Розглянувши справу, з урахуванням положень 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, суд відмовив у задоволенні клопотань відповідачів про відкладення розгляду справи, оскільки врахував позицію представників позивача, які проти відкладення розгляду справи заперечували, зазначаючи, що відповідач зволікає безпідставно у вирішенні питання про припинення права землекористування та просили прийняти рішення у цьому засіданні, оскільки подальше затягування питання призводить до непомірних втрат землекористувача у вигляді плати за землю, якою він вже тривалий час не користується. (а.с. 61-62)

Не погоджуючись з цим судовим рішенням відповідач - Херсонська обласна державна адміністрація звернулась з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати це судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування цієї позиції скаржник зазначив, що Облдержадміністрацією було подано клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості надати до суду додаткові докази по справі, проте судом клопотання облдержадміністрації не було розглянуто, чим порушено його процесуальні права передбачені ст. 22 ГПК України.

28 квітня 2015 року, за інформацією ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, приватне підприємство «Приватне підприємство - Агрофірма «Амур» звернулася через Центр надання адміністративних послуг Скадовської районної державної адміністрації (далі - ЦНАП) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2013р. № 588 «Про затвердження Примірного регламенту центру надання адміністративних послуг» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014р. № 523-р «Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг» із заявами на державну реєстрацію земельних ділянок та доданою до них технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні «Приватне підприємство -Агрофірма «Амур» та з електронним документом у форматі ХМL.

Розглянувши вищевказані документи були виявлені порушення та надані рішення про відмови у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Виходячи з вищевикладеного, на земельні ділянки, які перебувають у приватного підприємства «Приватне підприємство - Агрофірма «Амур» в постійному користуванні, кадастрові номери не визначені.

Згідно інформації Відділу Держгеокадастру у Каланчацькому районі земельним ділянкам, що перебувають у користуванні приватного підприємства «Приватне підприємство - Агрофірма «Амур» згідно державних актів на право постійного користування землею серія І-ХС № 001907 від 21 листопада 2000 року та І-ХС № 001906 від 21 листопада 2010 року на території Роздольненської сільської ради та Каланчацької селищної ради Каланчацького району загальною площею 225,7 га для товарного сільськогосподарського виробництва (рибного господарства (ставки) кадастрові номери також не присвоювались.

Крім того, листом ТОВ «ВОЛКОФФ», адресованим обласній державній адміністрації № 2982/1/7-15/39 від 25 травня 2015 р., було повідомлено, що між ТОВ «ВОЛКОФФ» та приватним підприємством «Приватне підприємство - Агрофірма «Амур» досягнуто домовленість стосовно оренди цільномайнового комплексу рибного господарства терміном на 49 років і товариство просило не зупинити розгляд листа № 11 від 06 травня 2015 року поданого приватним підприємством «Приватне підприємство - Агрофірма «Амур» стосовно відмови від земельних ділянок. Крім того ТОВ «ВОЛКОФФ» додало лист приватного підприємства «Приватне підприємство - Агрофірма «Амур» від 25 травня 2015 року № 12, у якому останнє просить залишити за ними право користування земельними ділянками.

З огляду на викладене скаржник не вбачає в його діях будь-яких порушень та вважає позовні вимоги позивача не обґрунтовані.

До скарги скаржник додав вищевказані листи позивача від 25 травня 2015 року № 12 та ТОВ «ВОЛКОФФ» № 23 від 25 травня 2015року.

Також, скаржник заявив клопотання про відновлення йому пропущеного процесуального строку для подачі апеляційної скарги .

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.10.2015 р. зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 17.11.2015 р. об 11:30 год. у складі суддів: Мирошниченко М.А. (доповідач), ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про що учасники процесу, згідно ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.

09.11.2015р. від скаржника через канцелярію Одеського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю, у зв'язку із неможливістю прибуття його представника у судове засідання. Крім того, скаржник у своєму клопотанні зазначив, що вимоги викладені в апеляційній скарзі він підтримує у повному обсязі та просить її задовольнити.

11.11.2015 р. позивач через канцелярію Одеського апеляційного господарського суду подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти скарги та вважає її необґрунтованою та просить суд залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач також зазначив, що немає правових підстав для залучення до матеріалів справи доданих скаржником до скарги додаткових доказів, оскільки скаржник мав можливість надати їх суду першої інстанції, що не зробив без поважних причин.

17.11.2015р. від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прийняти участь в судовому засіданні його представника.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 р. зазначене клопотання було задоволено, розгляд справи відкладено на 08.12.2015 р. об 11:00 год., про що учасники процесу, згідно ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.

При цьому відкладення розгляду справи було обумовлено не тільки заявленим позивачем клопотанням про відкладення розгляду справи, а також необхідністю вислухати обґрунтування скаржника щодо поважності причин ненадання суду першої інстанції доданих до скарги додаткових доказів, зокрема листів ТОВ «ВОЛКОФФ» № 2982/1/7-15/39 від 25 травня 2015року та позивача від 25 травня 2015 року № 12 на адресу Облдержадміністрації, у якому він (позивач) просив Облдержадміністрацію зупинити процес припинення користування земельними ділянками, оскільки позивач у відзиві на скаргу посилався на те, що немає правових підстав для залучення цих доказів, так як відповідач мав можливість надати ці докази суду першої інстанції і не зробив цього без поважних причин.

02.12.2015р. від представника скаржника до суду надійшло письмове клопотання (повторне) про розгляд справи за його відсутністю, у зв'язку із неможливістю прибуття його представника у судове засідання. Крім того у клопотанні було зазначено, що вимоги викладені у скарзі скаржник підтримує у повному обсязі та просить її задовольнити.

07.12.2015р. від представника скаржника до суду надійшли додаткові пояснення до скарги у яких він зазначив, що судом першої інстанції порушено права скаржника, оскільки справу розглянуто без його участі та без врахування його позиції. Скаржник також зазначив, що вимоги викладені у скарзі він підтримує у повному обсязі та просить її задовольнити.

У цих доповненнях скаржник в третє просив суд розглянути справу за його відсутністю.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представники скаржника - Херсонської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області в судове засідання повторно не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про розгляд справи, що підтверджується повідомленням поштового відділення про вручення їм поштового відправлення, однак від них надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю, як у письмові формі так і по телефону.

Враховуючи вказані обставини, а також думку представника позивача суд прийняв рішення про розгляд справи за відсутністю представників відповідачів.

Суд, з урахуванням приписів ст. 101 ГПК України, дійшов висновку про відсутність підстав для залучення до матеріалів справи і відповідно про неврахування та не надання оцінки їх при розгляді справи доданих до апеляційної скарги доказів, а саме листів ТОВ «ВОЛКОФФ» № 23 ( № 2982/1/7-15/39) від 25 травня 2015року та позивача від 25 травня 2015 року № 12, направлених на адресу Облдержадміністрації, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач (скаржник) мав реальну можливість надати їх суду першої інстанції так як ці листи знаходились у нього та у порушення приписів ст. 33 ГПК України не довів неможливість надання їх суду першої інстанції з поважних причин.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Переглянувши відповідно до приписів ст. 101 ГПК України справу повторно, в повному обсягу, заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі (доповненнях до неї), відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у матеріалах справи докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи обидва відповідача були завчасно (за 17 днів) та належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними у справі поштовими повідомленнями про вручення їм поштових відправлень, тобто у відповідачів, зокрема у скаржника - Облдержадміністрації був час для надання суду письмових пояснень та доказів, що зроблено ними не було, а додані скаржником додаткові докази були в наявності у скаржника на час призначення розгляду справи в суді першої інстанції, що надавало йому можливість надати або направити їх суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі звертались до суду першої інстанції з клопотаннями про відкладення розгляду справи на іншу дату для надання суду документів, однак без будь-якого мотивованого обґрунтування неможливості надати ці документи на призначений судом день судового засідання та не можливості приймати участь у розгляді справи у визначену судом дату.

Суд першої інстанції мав право в межах встановленого процесуального строку відкласти розгляд справи, однак не визнав це за необхідне, і розглянув спір по суті на підставі наявних у справі документів -доказів.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції розглянувши спір по суті без участі відповідачів, які були повідомлені належним чином про розгляд справи діяв у відповідності до приписів ст. 64 ГПК України в межах наданих йому ст.75 ГПК України повноважень і такий розгляд справи, з урахуванням приписів ст. 104 ГПК України не є підставою для скасування рішення суду.

При цьому не надання відповідачами суду першої інстанції документів-доказів в обґрунтування їх позиції і відповідно не врахування їх при прийнятті рішення по суті спору на переконання суду апеляційної інстанції виникло не з вини суду першої інстанції, а з вини відповідачів, оскільки вони мали реальну можливість надати їх суду першої інстанції, однак це ними не було зроблено без поважних причин.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що скаржник зазначивши у скарзі та доповненнях до неї про те, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі чим порушив його процесуальні права, водночас ухилився від участі у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, хоча йому неодноразово надавалась така можливість та пропонувалось суддею-доповідачем у телефонній розмові прибути для участі у розгляді справи для обґрунтування своєї позиції, в т.ч. стосовно наданих ним до скарги додаткових доказів .

Щодо суті спору, висновків суду першої інстанції по суті спору та доводів скаржника, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать та це встановлено місцевим судом, що позивачу на підставі Державних актів серії І-ХС за номерами № 001906, № 001907, № 001908 належать земельні ділянки на праві постійного користування землею, а саме:

- площею 27,3 га. та 198,4 га., що розташовані на території Каланчацької селищної ради Каланчацького району Херсонської області та Роздольненської сільської ради Каланчацького району Херсонської області, відповідно, надані на підставі рішення Каланчацької районної ради народних депутатів Херсонської області від 27.10.2000 року № 151 для товарного сільськогосподарського використання;

- площею 340,6 га., розташованої на території Тарасівської сільської ради Скадовського району Херсонської області, що надана на підставі рішення Скадовської районної ради Херсонської області від 29.09.2000 року № 148 для товарного сільськогосподарського використання. (а.с. 12-17)

Як вбачається з вищевказаних Державних актів, вони зареєстровані в Книзі записів актів на право постійного користування земельними ділянками за № 2, № 3, від 21.11.2000 року та № 91 від 20.11.2000 року.

З експлікації вищевказаних земельних ділянок до вищезазначених Актів вбачається, що:

вся земельна ділянка площею 27,3 Га знаходиться під водою (ставки);

земельна ділянка площею 198,3 Га по угіддям : 187,1 Га - під водою (Каланчацький лиман); 2, 3Га- гребля та 9, 0 Га - болото;

земельна ділянка 340,6 Га. по угіддям: 53,7га - пасовища, 0.7га - господарські шляхи, 18,6Га - під водою (ставки), 264,6 Га під водою - Каланчацький лиман та 3,0 Га -гребля.

З вищевказаних документів та з урахуванням норм Земельного кодексу України можливо зробити такі висновки: по-перше, вказані земельні ділянки належать до державної форми власності; по-друге, по категорії земель водного фонду і по-третє, ці ділянки були виділені позивачу для ведення товарного сільськогосподарського використання (риборозведення).

Матеріали справи свідчать, що позивач 30.03.2015р. звертався до Скадовської районної державної адміністрації з листом № 31 (а.с. 18) про відмову від використання земельної ділянки під водою площею 264,6 Га на території Тарасівської сільської ради наданої йому у постійне користування згідно державного Акту на право постійного користування землею І-ХС № 001908 виданого 20.11.2000 р., тобто від частини вказаної у зазначеному Акті земельної ділянки та до Каланчацької районної державної адміністрації з листом № 32 (а.с. 20) про відмову від використання земельних ділянок загальною площею 225,7 Га наданих йому у постійне користування згідно державних Актів серії І-ХС за номерами № 001906, № 001907 виданих 20.11.2000 р., тобто повністю відмовляється від вказаних у зазначених Актах земельних ділянок.

Складовською районною державною адміністрацією Херсонської області листом від 16.04.2015 р. позивачу було надано відповідь на лист № 31 від 30.03.2015 р., яким ця адміністрація відмовила у задоволенні його заяви у зв'язку із тим, що до компетенції райдержадміністрації вирішення цього питання не відноситься. (а.с. 19)

Каланчацька районна державна адміністрація Херсонської області листом від 20.04.2015 р. повідомила позивача про необхідність надання довідок із Скадовської МДПІ про відсутність заборгованості та погодження Роздольненсьої сільської і Каланчацької селищної ради. (а.с. 21)

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла у спірний період) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою ділянки до власника земельної ділянки; власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

З викладеного, з урахуванням приписів ст. ст. 15-1, 17 і 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час звернення позивача до районних адміністрацій), та ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» , вбачається, що питання щодо припинення права постійного користування позивачем земельними ділянками (водного фонду, що належать до державної форми власності) та реєстрації такого припинення, повинні були вирішувати особи уповноважені виступати від імені власника цих земель - держави, а саме в даному конкретному випадку Херсонська обласна державна адміністрація та Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, а не районні державні адміністрації, до яких звертався позивач з вищевказаними зверненнями.

В матеріалах справи наявний лист позивача від 06.05.2015 р. № 11 до Херсонської обласної державної адміністрації (а.с. 22) в якому позивач повідомляє цю адміністрацію про відмову використання земельних ділянок під водою наданих у постійне користування згідно Актів постійного користування виданих Скадовською та Каланчацькою районними Радами, для ведення товарного сільськогосподарського використання, а саме державних Актів серії І-ХС за номерами № 001906, № 001907 виданих 20.11.2000 р., та державного акту серії І-ХС № 001908 виданого 20.11.2000 р.,

Докази направлення зазначеного листа на адресу Херсонської обласної державної адміністрації в матеріалах справи відсутні , однак в матеріалах справи є лист-відповідь від 18.06.2015 р. за № 28-21-0.101-760/27-15 Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, з якого вбачається що вищевказаний лист від 06.05.2015 р. № 11 був отриманий Херсонською обласною державною адміністрацією та направлений для розгляду Головному управлінню Держгеокадастру у Херсонській області, яке в свою чергу повідомило позивача, про те що його клопотання про припинення користування земельними ділянками було з початку поставлено на розгляд, однак потім знято з розгляду, у зв'язку з тим, що до них надійшло клопотання ТОВ «ВОЛКОФФ» про досягнення з позивачем домовленості про оренду цілісного майнового комплексу, до якого надано копія клопотання позивача від 25.05.2015 р. № 12 стосовно зупинення розгляду попереднього клопотання про припинення права постійного користування земельними ділянками.(а.с. 23)

Водночас відповідачі у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надали суду першої інстанції вищевказані листи позивача від 25 травня 2015 року № 12 та ТОВ «ВОЛКОФФ» № 2982/1/7-15/39 від 25 травня 2015 року, якими вони обґрунтовували зняття з розгляду заяви позивача про припинення права постійного користування позивачем земельними ділянками, а суд апеляційної інстанції, як зазначалось вище, з урахуванням приписів ст. ст. 33 і 101 ГПК України, не прийняв ці листи в якості додаткових доказів на стадії апеляційного провадження.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідачі у порушення приписів ст. 33 ГПК України не довели належними та достатніми доказами ,що не здійснення ними розгляду заяви позивача про припинення права постійного користування позивачем земельними ділянками, відбулось з вини позивача і що вони (відповідачі) не розглянули його заяву з поважних причин.

Слід також зазначити, що в матеріалах справи наявний лист позивача від 27.07.2015 р. № 19 до Херсонської обласної державної адміністрації (а.с. 24) в якому він просив розглянути клопотання від 06.06.2015 за № 11 та зазначав, що підприємство не надавало жодних клопотань від 25.05.2015 за № 12 стосовно припинення розгляду клопотання № 11 від 06.05.2015р. і жодних домовленостей з ТОВ «Волкофф» про надання цілісного майнового комплексу ставкового господарства в оренду не існує, що також підтверджує що позивач наполягав на розгляді його заяви - клопотання від 06.06.2015 за № 11,однак відповідачі не здійснили з цього питання передбачених законодавством дій.

Посилання відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області на те, що для припинення користування позивачем земельними ділянками позивач повинен був надати витяг з Державного земельного кадастру про ці земельні ділянки та довідку з податкової інспекції про відсутність в нього заборгованості по оплаті земельного або фіксовано податку (а.с.56), не можуть прийматись до уваги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла у спірний період) підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла у спірний період) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки; власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Вищезазначені правові норми та інші норми Земельного кодексу України та інші законодавчі та нормативні акти, які регулюють земельні відносини щодо оформлення відмови від постійного користування земельними ділянками, передбачать імперативне ні чім не обмежене право землекористувача відмовитись від землекористування і встановлюють лише необхідність наявності волевиявлення землекористувача, тобто його заяви, та обов'язковість прийняття власником та/або уповноваженими ним органами відповідного рішення з цього питання та не передбачають в якості підстави відмови у оформленні відмови від користування земельними ділянками як відсутність кадастрових номерів земельної ділянки та наявність заборгованості по сплаті земельного або фіксованого податку так і взагалі не передбачають можливості відмовити у такому оформленні з будь-яких інших причин (підстав), оскільки право користування земельною ділянкою є добровільним правом і відмова від нього необумовлена наявністю на це згоди власника земельної ділянки.

Крім того зі змісту листа позивача від 06.05.2015 р. №11 до Херсонської обласної державної адміністрації, а саме опису доданих до листа документів вбачається, позивачу було відмовлено про внесення до Державного земельного кадастру Каланчацького та Скадовського району відомостей, щодо цих земельних ділянок, а відтак позивач позбавлений був можливості з об'єктивних, незалежних від нього причин, надати витяги з Державного земельного кадастру про ці земельні ділянки.

При цьому суд вважає, що якщо б землекористувач (заявник) не здійснював плату за користування земельною ділянкою і мав заборгованість по такій оплаті та/або погіршив якість (стан) земельної ділянки та/або припустився при користування нею будь-яких інших порушень, то власник земельної ділянки та/або уповноважені ними органи, мали право вимагати такої оплати та/або відшкодування збитків, однак це не впливає на можливість та необхідність оформлення відмови від користування земельної ділянки.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно приписів ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав, серед інших, є припинення правовідносин.

Стаття 158 Земельного Кодексу України передбачає, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику у сфері земельних відносин.

Враховуючи вище зазначені встановлені обставини та приписи законодавства суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачі не вирішивши в добровільному порядку питання про відмову позивача від права користування земельними ділянками та реєстрації цієї відмови діяли у порушення приписів чинного, в т.ч. земельного, законодавства чим порушили права позивача, як землекористувача, на відмову від землекористування, а відтак позовні вимоги позивача про припинення землекористування обґрунтовані.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішенняВ» рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку суду апеляційної інстанції місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав у відповідності до приписів ст. 43 ГПК України повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, з урахуванням не прийняття судом додаткових доказів та ненадання, у зв'язку з цим їм правової оцінки, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України Одеський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 р. по справі № 923/1577/15 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Херсонської обласної державної адміністрації - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у двадцятиденний строк у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Суддя - доповідач: М.А. Мирошниченко

Судді О.Л. Воронюк

ОСОБА_3