Постанова

від 08.12.2015 по справі 922/4899/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р. Справа № 922/4899/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1, за довіреністю від 17.10.2014р. НАЕ 430719;

відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2, за довіреністю від 01.04.2015р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства В«Лізингова компанія В«СприянняВ» , м. Харків (вх. №5362 Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015р.

у справі №922/4899/15

за первісним позовом ОСОБА_4 банку України в особі Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області, м. Харків

до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства В«Лізингова компанія В«СприянняВ» , м. Харків

про стягнення 237501,37 грн.

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства В«Лізингова компанія В«СприянняВ» , м. Харків

до відповідача ОСОБА_4 банку України в особі Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області, м. Харків

про визнання відсутності права на стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИЛА:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 банк України в особі Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області звернувся до господарського суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" за кредитним договором № 68-08/К від 21 серпня 2008 року грошових коштів в сумі 237501,37 грн., що включають в себе прострочені відсотки за користування кредитом в сумі 237501,37 грн., нараховані за період грудень 2013 року - квітень 2015 року (включно).

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначає, що всупереч приписам чинного законодавства України та положень кредитного договору від 21.08.2008 року, відповідачем за первісним позовом порушено його умови та припинено виконання обов'язку щодо повернення наданого кредиту та сплати відсотків за його користування.

Надалі, Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Сприяння" звернулось з зустрічним позовом до Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області про визнання відсутності у Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області права на стягнення з ОСОБА_3 акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" грошових коштів по зобов'язаннях, що виникли в останнього з кредитного договору № 68-08/К від 21 серпня 2008 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.10.2015р. у справі №922/4899/15 (суддя Хотенець П.В.) первісний позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" на користь ОСОБА_4 банку України в особі Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 237501,37 грн., нарахованих за період грудень 2013 року - квітень 2015 року (включно) за кредитним договором № 68-08/К від 21 серпня 2008 року; у зустрічному позові відмовлено повністю.

Приватне акціонерне товариство В«Лізингова компанія В«СприянняВ» з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015р. у справі №922/4899/15 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу ОСОБА_5

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Россолов В.В.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 08.12.2015р.

04.12.2015р. на адресу суду від ОСОБА_4 банку України в особі Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - залишити без задоволення. (вх.№16408).

У судовому засіданні 08.12.2015р. представник відповідача за первісним позовом - позивача за зустрічним позовом підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 листопада 2008 року між ОСОБА_4 банком України в особі Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області (позивачем за первісним позовом) та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком (на сьогодні - Публічне акціонерне товариство "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК") було укладено кредитний договір № 15, за умовами якого Публічному акціонерному товариству "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК" було надано кредит на суму 50000000,00 грн. на термін з 06 листопада 2008 року до 26 серпня 2009 року з оплатою відсотків у розмірі 17,0 % річних.

Надалі, 05 січня 2010 року додатковим договором № 1 до кредитного договору було внесено зміни, якими пролонговано термін погашення кредиту до 26 серпня 2010 року та збільшено проценту ставку за кредитом у розмірі 18 % річних.

25 червня 2010 року додатковим договором № 2 до кредитного договору було внесено зміни до пункту 1.2, відповідно до яких додатково в забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК" за кредитним договором ОСОБА_4 банку України були надані майнові права за кредитним договором № 68-08/К від 21 серпня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК" та АТЗТ "Лізингова компанія "Сприяння", зі всіма змінами до нього, про що укладено договір застави майнових прав №15/7 від 25 червня 2010 року.

Пунктом 1.6 договору застави майнових прав сторони погодили, що за рахунок заставленого майнового права вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі, включаючи суму основного боргу, нараховані проценти та пеню.

Переважне право позивача за первісним позовом щодо задоволення своїх вимог до Публічного акціонерного товариства "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК" з майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до Закону України "Про заставу" та статті 73 Закону України "Про ОСОБА_4 банк України" сторони закріпили в пункті 2.1.1 договору застави майнових прав.

Сторони згідно пункту 4.2 договору застави майнових прав визначили, що у частині уступки права вимоги цей договір укладено з відкладальною умовою відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України. Права вимоги переходять до позивача за первісним позовом наступного дня після настання строку виконання зобовязань Публічним акціонерним товариством "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК" за кредитним договором, якщо вони не будуть виконані повністю або частково або після настання випадку, передбаченого пунктом 3.1.4 вказаного договору.

Публічним акціонерним товариством "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК" було порушено умови кредитного договору щодо звернення наданого кредиту, а також сплати відсотків за його користування.

Висновки щодо заміни кредитора в зобов'язанні, що випливає з кредитного договору № 68-08/К від 21 серпня 2008 року, та переходу права вимоги за вказаним договором на підставі пункту 4.2 договору застави майнових прав до позивача за первісним позовом викладені господарськими судами всіх рівнів в мотивувальній частині рішень по судовій справі № 5023/5582/11.

Судовими інстанціями під час розгляду справи № 5023/5582/11 визначено момент переходу прав вимоги до позивача за первісним позовом за кредитним договором №68-08/К від 21 серпня 2008 року ще до ініціювання позивачем за первісним позовом процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК".

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, акти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Приписами статті 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За вимогами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно пункту 1.2 кредитного договору № 68-08/К від 21 серпня 2008 року, кредит був наданий відповідачу за первісним позовом строком до 24 серпня 2010 року включно.

Відсоткова ставка згідно пункту 1.3 цього договору за згодою сторін була визначена в розмірі 20 % річних. Додатковою угодою № 2 від 20 серпня 2009 року до договору № 68-08/К від 21 серпня 2008 року було внесено зміни до пункту 1.3, та встановлено розмір процентної ставки за користування кредитом: з 21 серпня 2008 року - 20 % річних; з 20 серпня 2009 року - 24 % річних.

Вказаною додатковою угодою сторонами викладено пункт 3.7 кредитного договору в новій редакції, яким обумовлено, що в разі порушення позичальником встановленого пунктом 1.2 кредитного договору № 68-08/К від 21 серпня 2008 року строку повернення кредиту або порушення строків вказаних додатковими угодами щодо повернення окремих траншів, наданих в межах поновлюваної кредитної лінії в розмірі 1000000,00 грн. Позичальник (відповідач за первісним позовом) надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи зі ставки 24 відсотки річних, порядок нарахування й виплати яких встановлюється згідно пунктів 3.5, 3.6 даного договору до повного погашення кредиту.

Всупереч приписам чинного законодавства України та положень кредитного договору відповідач за первісним позовом порушив умови кредитного договору - припинив виконувати обов'язок щодо повернення наданого кредиту, а також сплати відсотків за його користування.

Як встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду Харківської області від 17 грудня 2013 року у справі №922/3593/13 задоволено вимоги ОСОБА_4 банку України в особі Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області щодо стягнення заборгованості за основним боргом в сумі 700000.00 грн. та прострочених відсотків за користування кредитом в сумі 1062282,80 грн., нарахованих за період серпень 2010 року - листопад 2013 року за кредитним договором № 68-08/К від 21 серпня 2008 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2014 року у даній справі рішення місцевого господарського суду залишено без змін, апеляційна скарга боржника - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 травня 2014 року по справі №922/3593/13 вказані рішення судів залишені без змін, а касаційна скарга боржника - без задоволення.

Виконавчий документ за вказаним рішенням знаходиться на виконанні Київського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції.

З матеріалів справи вбачається, що вказана заборгованість ОСОБА_3 акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" перед позивачем за первісним позовом станом на момент подання даної позовної заяви не погашена.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від; певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язань зазначені в статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України та не передбачають можливість припинення зобов*язання у зв'язку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Такі висновки, зокрема, викладені в ухвалі Верховного суду України від 18 травня 2011 року по справі №6-27640св08.

З огляду на вищевикладене та відповідно до умов кредитного договору № 68-08/К від 21 серпня 2008 року позивач за первісним позовом в період грудень 2013 року - квітень 2015 року (включно) продовжував нараховувати проценти за користування кредитом.

Матеріали справи свідчать про те, що станом на 01 травня 2015 року заборгованість відповідача за первісним позовом за кредитним договором № 68-08/К від 21 серпня 2008 року є простроченою та складає 237501,37 грн. за процентами нарахованими та несплаченими за користування кредитом за період грудень 2013 року - квітень 2015 року (включно).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Згідно статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

А отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача за первісним позовом за кредитним договором № 68-08/К від 21 серпня 2008 року грошових коштів в сумі 237501,37 грн., що включають в себе прострочені відсотки за користування кредитом в сумі 237501,37 грн., нараховані за період грудень 2013 року - квітень 2015 року (включно).

Щодо зустрічних позовних вимог, колегія суддів погоджується з вірними висновками місцевого господарського суду про те, що вони є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як вбачається з рішення господарського суду Харківської області від 17 грудня 2013 року у справі №922/3593/13 судом, зокрема, зроблені висновки щодо наявності права вимоги у ОСОБА_4 банку України в особі Управління ОСОБА_4 банку України в Харківській області за вищевказаним кредитним договором: "Як вбачається з матеріалів справи, договір застави майнових прав №15/7 від 25 червня 2010 року є змішаним договором, оскільки містить, як ознаки договору застави, так і необхідні ознаки договору відступлення права вимоги."

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно статті 23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права зимоги).

Згідно частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Згідно умов пункту 4.2 договору застави майнових прав № 15/7 від 25 червня 2010 року відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України, сторони обумовили перехід права вимоги до ОСОБА_4 банку України відкладальною умовою, якою є повне або часткове невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором № 15 від 06 листопада 2008 року. При цьому, такий перехід відбувається наступного дня після настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором №15 від 06 листопада 2008 року.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За таких обставин, викладені правові норми та обставини справи свідчать про те, що право вимоги до ОСОБА_3 акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння", що виникає з кредитного договору № 68-08/К від 21 серпня 2008 року належить ОСОБА_4 банку України на підставі договору застави майнових прав № 15/7.

Частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно пункту 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Також відповідно до вказаного пункту преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).

Не можуть бути прийняті судом до уваги посилання позивача за зустрічним позовом на порушення відповідачем за зустрічним позовом вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" з огляду на наступне.

Відповідно до наданої до зустрічного позову копії витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 13 серпня 2015 року вбачається, що згідно запису 2 цього ОСОБА_2 06 липня 2010 року державним реєстратором зареєстровано обтяження - застава рухомого майна, підставою якого є договір застави майнових прав №15/7 від 25 червня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 банком України та Публічним акціонерним товариством "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК".

Вказаний договір застави майнових прав є змішаним, та містить в собі ознаки, як договору уступки права вимоги так і договору застави, що не суперечить нормам чинного законодавства України, та, зокрема, підтверджується відповідними висновками в мотивувальній частині рішень господарських судів всіх рівнів по справі № 5023/5582/11.

Крім того, згідно вказаних рішень в мотивувальній їх частині по судовій справі №5023/5582/11 зроблені висновки щодо заміни кредитора в зобов'язанні, що випливає з кредитного договору №68-08/К від 21 серпня 2008 року та переходу права вимоги за вказаним договором на підставі пунктів 4.1 та 4.2 договору застави майнових прав №15/7 від 25 червня 2010 року до ОСОБА_4 банку України і згідно резолютивної частини рішень по вказаній справі визнано відсутність права вимоги у Публічного акціонерного товариства "ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК" за вказаним кредитним договором.

3 огляду на вищевикладене, відповідно до запису 2 ОСОБА_2 управлінням реєстроване 29 травня 2012 року звернення стягнення на предмет застави за вищевказаним договором застави майнових прав.

Згідно статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги статті 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" щодо реєстрації обтяжень рухомого майна ОСОБА_4 банком України за правовідносинами, що виникли за договором застави майнових прав №15/7 від 25 червня 2010 року були дотримані.

Таким чином, позивачем в порушення приписів статей 32-34,36 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів та не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції апелянтом не надано ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів, які б спростували висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції, та всупереч вимог ст.33 Господарського процесуального кодексу України не доведені ті обставини, на які апелянт посилався, як на підставу своїх вимог.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства В«Лізингова компанія В«СприянняВ» , м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства В«Лізингова компанія В«СприянняВ» , м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2015р. у справі № 922/4899/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 09.12.2015р.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Россолов В.В.