Ухвала

від 21.10.2015 по справі 2-а-95/11/1509

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А ДУМКА

по справі № 2-а-95/11/1509 судді Одеський апеляційний адміністративний судді

ОСОБА_1 в порядку ч.3 ст.25 КАС України

21 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 2-а-95/11/1509

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб , що передбачені Конституцією й законами України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Конвенція з прав та основоположних свобод людини від 04.11.1950 року , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Відповідно до ч.1 статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом ,встановленим законом - тобто право на доступ до суду.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України , кожному гарантується право на захист його прав ,свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом ,ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді ,до підсудності якого вона віднесена .

Відповідно до ст.17 КАС України до компетенції адміністративних судів відносяться, та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Відповідно до ч.1 ст.18 КАС України( в ред. зі змінами та доповненнями ,діючими з 21.01.2010 року) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Згідно Рішення Конституційного Суду від 01.04.2010, № 10-рп/2010 "У справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України "- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно ч.1,2 ст.244-2 КАС України( в ред.,чинної на момент апеляційного розгляду) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу (неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів) , є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно ухвали Верховного Суду України від 18.05.2011 року по справі № 6-24205св10 у справі виник публічно-правовий спір (визнання незаконними дій селищної ради щодо незатвердження проекту відведення земельної ділянки, та встановлення наслідків таких дій селищної ради щодо розгляду проекту відведення земельної ділянки є владними управлінськими функціями органу місцевого самоврядування) між фізичною особою і органом місцевого самоврядування щодо оскарження його дій при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, на який на підставі п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України поширюється компетенція адміністративних судів, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Але , згідно із висновком щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду України від 24.02.2015 року по справі № 21-34а15, від 17.02.2015 року по справі № 21-551а14 , від 11 листопада 2014 року по справі № 21-493а14, від 09.12.2014 року по справі № 21-308а14, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Із врахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду України із зворотною правовою позицією ,вказаної у рішенні Конституційного Суду від 01.04.2010, № 10-рп/2010, вважаю, що в цьому випадку рішення Конституційного Суду України - єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні згідно з ч.1 ст.1 Закону України, від 16.10.1996, № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" та Верховного Суду України, який є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції згідно ч.3 ст.17 та ч.1 ст.38 Закону України, від 07.07.2010, № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" не є нормативно-правовими актами та не можуть конкурувати між собою за юридичною силою в порядку ч.4 ст.9 КАС України, так як вони є актами судової влади різних юрисдикцій.

Таким чином , вважаю,що правовідносини , яки виникли між сторонами стосуються прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про передачу земельної ділянки у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) та подальшого оспорювання правомірності набуття фізичною особою цього права .

Відповідно до ч.1 ст.203 КАС України постанова суду 1-ої інстанції скасовується у апеляційному порядку , а провадження по справі закривається в порядку ст.157 КАС України ,згідно з п.1 ч.1 якої ,суд закриває провадження у справі, у разі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства .

За таких обставин , доходжу до висновку ,так як вказану справу віднесено до юрисдикції загального суду в порядку цивільного судочинства ,- відсутні правові підстави для скасування ухвали суду 1-ої інстанції .

Суддя ОСОБА_1