Ухвала

від 23.11.2015 по справі 820/223/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2015 року м. Київ К/800/37608/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 року

у справі № 820/223/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Слобожанщини»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сади Слобожанщини» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 року, позов задоволено в повному обсязі. Скасовано рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 25.11.2013 року №1 «Про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування».

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 01.11.2012 року позивач зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість, про що видане свідоцтво від 01.11.2012 року № 200077501.

23.10.2013 року податковим органом складено акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Сади Слобожанщини» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за червень-вересень 2013 року» № 177/20-31-22-03/37659443.

На підставі зазначеного вище акта з посиланням на п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України відповідачем прийнято рішення від 25.11.2013 року № 1 про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування.

Причиною прийняття зазначеного рішення стало перевищення позивачем граничного розміру (25%) поставки несільськогосподарських товарів (послуг) від вартості усіх поставлених товарів (послуг).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо безпідставності прийняття спірного рішення у зв'язку із відсутністю в діях позивача порушення вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляд на таке.

Відповідно до п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (абз. 1 п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України).

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (абз. 2 п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України).

В силу п. 209 ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

У відповідності до п. 209.11 ст. 209 Податкового кодексу України якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то: а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; б) контролюючий орган виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею; в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в оскаржуваному рішенні від 25.11.2013 року № 1 відповідач посилаючись на податкові декларації з податку на додану вартість, лист Бодаквянської сільської ради Лохвицького району Полтавської області від 01.11.2013 року №266 та акт про неможливість проведення зустрічної звірки від 23.10.2013 року №177/20-31-22-03-07/37659443 встановив, що сільськогосподарське підприємство протягом 12 послідовних звітних податкових періодів мало сукупну вартість поставок всіх товарів (послуг) 120 089 2460, 00 грн., у тому числі несільськогосподарських товарів (послуг) 120 089 460, 00 грн., що становить 100 відсотків та перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів (послуг).

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що наданий ухвалу про витребування доказів відповідачем запит «Про надання інформації та її документального підтвердження» від 15.10.2013 року № 4037/20-3-15-01-17, висновок про результати відпрацювання ризикового платника податків оперативним підрозділом ГУ Міністерства доходів і зборів, довідка про встановлення фактичного місцезнаходження платника податків, запит №563/20-31-15-01-19 на відпрацювання ризикового платника податків, доповідна записка від 18.10.2013 року № 572/20-31-15-01-18, не є підставою для прийняття оскаржуваного рішення про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, оскільки розрахунків чи інших доказів перевищення сукупної вартості поставлених несільськогосподарських товарів (послуг) від сукупної вартості усіх товарів (послуг) відповідачем до суду не надано.

Таким чином, враховуючи те, що для встановлення перевищення позивачем сукупної вартості поставок несільськогосподарських товарів (послуг) відповідачем перевірки проведено не було, розрахунків чи інших доказів перевищення сукупної вартості поставлених несільськогосподарських товарів (послуг) від сукупної вартості усіх товарів (послуг) відповідачем не надано, суди дійшли обґрунтованого висновку про протиправність спірного рішення.

В свою чергу, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між позивачем та його контрагентами, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наданого позивачем додатку 9 до податкової декларації з ПДВ - розрахунку питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг до вартості всіх товарів/послуг (ДС9) за вересень 2013 року в період з жовтня 2012 року по вересень 2013 року обсяг постачання сільськогосподарських товарів (послуг) складає 100 відсотків до вартості всіх товарів (послуг). Зазначений розрахунок був прийнятий контролюючим органом 08.10.2013 року, що підтверджується квитанцією №2, та жодних недоліків чи невідповідності даних вказаного розрахунку виявлено не було.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 року у справі № 820/223/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук