Ухвала

від 01.12.2015 по справі 804/1575/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2015 року м. Київ К/800/7870/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Дзюба М.О.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015

у справі № 804/1575/14

за позовом Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2014 та прийнято нову, якою позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

В судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 17.12.2013 № 375/32.3-14309787.

На підставі акта перевірки, відповідачем 09.01.2014 прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000033230 про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 10 935 849,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 4 436 912,17 грн.; №0000023230 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 6 076 238,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 3 036 415,75 грн.; №0000053230 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 6813,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 1703,25 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з правомірності прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

Однак, колегія суддів, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позову, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема, податковими накладними та видатковими накладними, актами приймання-передачі, товарно-транспортними накладними, сертифікатами відповідності, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент видачі податкових накладних, контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Крім того, слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Щодо завищення витрат та податкового кредиту внаслідок придбання ТМЦ за цінами, що більше ніж 20% від звичайної ціни, колегією суддів слід зазначити наступне.

Матеріали справи свідчать, що для виробництва сірчаної кислоти позивачем була придбана сірка грудкова (ДСТУ 127.1-93, сорт 99,98; 99,95) в кількості 43 428,80 тон на загальну суму 68 956 775,72 грн., у т. ч. ПДВ 11 492 795,95 грн. Постачальник - ТОВ «Торговий Дім «Еко-Сервіс». Особа, відповідальна за фінансове врегулювання та декларант - ТОВ «СУРП «Еко».

Разом з тим, згідно з пунктом 39.1 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі, в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Крім того, пунктом 39.17 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N2755-VI передбачено, що під час проведення аукціону (тендера), звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (тендера).

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, сірка грудкова придбавалась позивачем за результатами процедур закупівель - відкритих торгів, визначених чинним на той час Законом України «Про здійснення державних закупівель» від 1 червня 2010 року N 2289-VI.

Крім того, питання визначення рівня звичайних цін, а також факту пов'язаності осіб, було предметом судового дослідження в адміністративній справі № 2а/0470/1792/12, за результатами розгляду якої Дніпропетровським окружним адміністративним судом прийнято постанову від 12.03.2012, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.03.2013.

Відповідно до вимог частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Щодо висновку податкового органу про завищення позивачем витрат на поліпшення основних засобів за II півріччя 2012 року на загальну суму 23880754, 00 грн., слід зазначити наступне.

Перевіркою встановлено, що у перевіреному періоді витрати, пов'язані з ремонтом, відносяться підприємством до витрат того періоду, в якому були здійснені. За позицією відповідача, з чим погодився суд першої інстанції, враховувати витрати, що пов'язані з ремонтом, в межах 10 відсоткового ліміту, платник податку повинен в періоді визнання доходу від реалізації товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 146.11 статті 146 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

Згідно з пунктом 146.12 статті 146 Податкового кодексу України, сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Таким чином, у податковому обліку для поліпшення основних засобів належить як поточний, так і капітальний ремонти, витрати на проведення яких в межах 10 відсоткового ремонтного ліміту включаються до податкових витрат,а витрати, які перевищують 10 відсотковий ремонтний ліміт, відносяться на збільшення первісної вартості відремонтованого або покращеного об'єкта основних засобів та амортизуються у складі цієї вартості.

Інших обмежень (коефіцієнт собівартості реалізованої продукції) по витратам на ремонт та поліпшення основних засобів стосовно їх віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, Податковим кодексом не передбачено.

Крім того, слід зазначити, що застосовані податковим органом коефіцієнт собівартості реалізованої продукції та методика розрахунку суми завищення витрат на ремонт основних фондів, зазначені в акті перевірки, чинним законодавством не передбачені.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за період з 01.07.2011 по 31.12.2012 було перераховано та віднесено до адміністративних витрат членські внески на загальну суму 359000,00 грн.

Згідно висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, у відповідності з підпунктом 138.12.3 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI, до складу витрат включається сума коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) організаціям роботодавців та їх об'єднанням. Однак, назви підприємств, яким перераховувались членські внески, не містять слово «роботодавець» або похідні від нього слова.

Разом з тим, створення та діяльність організацій роботодавців регулювалась Законом України «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 року N 2436-III, що втратив чинність з набранням чинності цим Законом України «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22 червня 2012 року N 5026-VI.

Згідно зі статтею 1 зазначеного Закону, організація роботодавців неприбуткова громадська організація, яка об'єднує роботодавців.

Право на включення до складу витрат членських внесків учасника об'єднання організацій роботодавців - Асоціації «Український ядерний форум» та Міжвідомчої асоціації «Укрибухпром» передбачено пп. 138.12.3 п. 138.12 ст. 138 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI.

Правовими підставами для перерахування коштів є засновницький Договір, Статут Асоціації.

З аналізу норм чинного законодавства та вимог статутних документів організацій роботодавців вбачається, що за перевіряє мий період позивачем понесено витрати на перерахування членських внесків організаціям роботодавців на загальну суму 359000,00 грн., які були правомірно віднесені до інших витрат відповідно до вимог пп. 138.12.3 п. 138.12 ст. 138 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того, як вбачається з акта перевірки, відповідач дійшов висновку, з яким погодився суд першої інстанції, що в порушення пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI, позивачем завищено податковий кредит в сумі 49.043,00 грн., внаслідок не проведеного коригування при списанні кредиторської заборгованості.

Однак, як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, Податковий кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не містить підстав для коригування ПДВ у разі визнання боргу безнадійним або при проведенні процедури врегулювання сумнівної заборгованості і передбачає проведення коригування лише при зміні суми компенсації вартості товарів (послуг) після їх поставки, включаючи перегляд цін і повернення товарів (пункт 192.1 статті 192 ПК України).

При нарахуванні сумнівної заборгованості підприємство було зобов'язано та здійснило нарахування сум доходу на повну суму кредиторської заборгованості (з урахуванням податку на додану вартість), що актом перевірки не спростовано. Підстав для коригування сум ПДВ при списанні кредиторської заборгованості не виникає.

Також, висновок податкового органу про отримання збитку при купівлі позивачем смоли іонообмінної у СУЛП «Хімімпекс» спростовується матеріалами справи, оскільки судом встановлено, що позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість, у зв'язку з придбанням товару, на підставі належно оформлених податкових накладних. Придбана продукція була використана в господарській діяльності підприємства - реалізована на експорт іншим суб'єктам господарювання з отриманням виручки від такої реалізації.

Як було вірно зазначено судом апеляційної інстанції, відсутність прибутку від конкретної окремої господарської операції не свідчить про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. Моторний Судді (підпис)І.В.Борисенко (підпис)В.В. Кошіль