Постанова

від 03.12.2015 по справі 826/2483/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2015 р. м. Київ К/800/35965/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

при секретарі судового засідання - Вишняку О.М.

з участю представників сторін:

позивача - Борков С.П.

відповідача - Павлишин М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продтовари»

до відповідача Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві

про визнання протиправними та скасування припису і постанов, -

В С Т А Н О В И В :

25.02.2014р. до суду з позовом про скасування припису та постанов про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Продтовари» (далі Товариство). Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що за наслідками проведеної перевірки Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві (далі Інспекція) 29.01.2014р. винесено припис про заборону експлуатації нежитлових приміщень, а 11.02.2014р. - дві постанови про застосування до Товариства штрафу за порушення містобудівного законодавства. Вважаючи, що висновки Інспекції щодо наявності порушень є помилковими, позивач просив задовольнити позов.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014р., позов задоволено частково : визнано протиправними та скасовано припис Інспекції від 29.01.2014р. та постанову від 11.02.2014р. №56/14/7/26-11/1102/02/2. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Інспекція звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог.

В своїх запереченнях позивач вважає судові рішення законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу від 19.08.2004р. Товариство є власником нежитлового приміщення №136 (літ «А») загальною площею 621,7м 2 , розташованого по вул. Львівська у м. Києві.

У січні 2014р. Інспекцією проведено позапланову перевірку, за результатами якої складено акт від 29.01.2014р., в якому відображено висновки про те, що Товариством самовільно, без документів, що дають право на здійснення будівельних робіт, виконано роботи з реконструкції групи нежитлових приміщень №136 (літ «А»), які експлуатуються без прийняття в експлуатацію у передбаченому законом порядку.

На цій підставі приписом від 29.01.2014р. заборонено експлуатацію приміщень.

Крім того, постановою від 11.02.2014р. №56/14/7/26-11/1102/02/2 Товариство визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз.4 п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накладено штраф в сумі 109620гр., а постановою від 11.02.2014р. №57/14/7/26-10/1102/02/2 Товариство - винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз.4 п.6 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» з накладення штрафу в сумі 109620гр.

Спірні правовідносини внормовано положеннями Законів України «Про основи містобудування», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим Постановою КМУ №553 від 23.05.2011р. (далі Порядок №553).

Частково задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що заборона експлуатації приміщень не входить до компетенції Інспекції. Крім того, до позивача не можуть застосовуватися положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки будівельні роботи виконано у 2009р. та без порушень чинного на той час законодавства.

Водночас, суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову в частині скасування постанови №57/14/7/26-10/1102/02/2, оскільки матеріалами справи встановлено, що Товариством здійснюється експлуатація та використання об'єкту будівництва, не прийнятого в експлуатацію.

Висновок щодо незаконності прийнятого Інспекцією припису про заборону експлуатації приміщення є помилковим та такими, що не відповідає обставинам справи з огляду на таке.

Повноваження органів державного архітектурно-будівельного контролю визначено статтею 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідно до частини 4 якої посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право забороняти за вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного архітектурно-будівельного контролю чи його заступника експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію.

Припис від 29.01.2014р. про заборону експлуатації нежитлових приміщень прийнято заступником начальника Інспекції, відтак вказане письмове рішення прийняте відповідною посадовою особою Інспекції та в межах наданих Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» повноважень.

Отже, провівши у відповідності до вимог чинного законодавства позапланову перевірку, Інспекція встановила, що Товариство використовує приміщення не введене до експлуатації по закінченні будівельних робіт, що є підставою як для винесення передбаченого статтею 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» рішення про заборону експлуатації так і для застосування передбачених Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» санкцій.

Що стосується прийнятої Інспекцією постанови від 11.02.2014р. №56/14/7/26-11/1102/02/2, то з її змісту вбачається, що Товариство притягнуто до відповідальності за правопорушення, передбачене абз.4 п.4 ч.2 ст.2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», тобто за виконання будівельних робіт без реєстрації декларації про початок виконання таких робіт на об'єктах III категорії складності.

Відповідальність за вказане правопорушення встановлено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності» від 22.12.2011р. N4220-VI.

В той же час, відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що всі будівельні роботи на об'єкті було виконано у 2009р., тобто до введення відповідальності за вказане правопорушення.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 27.05.2014р. у справі №21-126а14 зазначено наступне :

«Частиною третьою статті 41 Закону N 3038-VI та частиною другою статті 3 Закону України від 14 жовтня 1994 року N 208/94-ВР "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року N 4220-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності"; далі - Закон N 208/94-ВР) до повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю віднесено також розгляд справ про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та застосування санкцій за ці правопорушення.

Стаття 238 ГК встановлює, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК, відповідно до частини першої якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення у сфері містобудівної діяльності, Інспекція, приймаючи рішення про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 ГК. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Враховуючи те, що застосований згідно з постановами Інспекції N 79/1 та N 82 штраф є адміністративно-господарською санкцією, такий повинен би був застосовуватись у межах строків, визначених статтею 250 ГК, частина перша якої передбачає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що будівництво прибудови до вбудованого нежитлового приміщення та паркану із шлакоблоку було виконано Товариством у листопаді-грудні 2010 року, тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обраховувати починаючи з цієї дати, а отже річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення в сфері містобудування закінчився у грудні 2011 року.

За таких обставин у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України при вирішенні спору неправильно застосував норми матеріального права, тому заява Товариства підлягає задоволенню, а рішення суду касаційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.»

За таких обставин, та враховуючи висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, колегія суддів вважає, що позов в частині скасування постанови Інспекції №57/14/7/26-10/1102/02/2 підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 221,223,225,230,231,254 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014р. в частині визнання протиправним та скасування припису Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 29.01.2014р. скасувати та відмовити в задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Продтовари» в цій частині.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.

Судді А.О. Логвиненко

О.Є. Донець

В.Ф. Мороз