Ухвала

від 23.11.2015 по справі 821/893/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2015 року м. Київ К/800/51190/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 року

у справі № 821/893/14

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 20.05.2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 року прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.09.2010 року № 0004931702/0, № 0004941702/0.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 з питань обґрунтованості нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість при проведенні фінансово-господарських операцій з ПП «Дніпро Леон Сервіс» за період листопад, грудень 2007 року, січень, лютий, березень 2008 року відповідачем складено акт від 21.08.2010 року №3755/17-2/НОМЕР_1, яким встановлено порушення: - пп.пп. 7.2.1, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість в розмірі 1 731 199, 30 грн.; - ст. 13 ДКМУ «Про прибутковий податок з громадян», п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у вигляді завищення валових витрат, що призвело до донарахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 129 899, 46 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.09.2010 року: - № 0004931702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 259 798, 95 грн., у тому числі за основним платежем 173 199, 30 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 86 599, 65 грн.; - № 0004941702/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, в сумі 129 899, 46 грн. за основним платежем.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом ПП «Дніпро Леон Сервіс».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що податковий орган, при визначенні позивачу сум податкових зобов'язань, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, зважаючи на таке.

Згідно із п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» забороняє включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Порядок складення та видачі податкових накладних визначений п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону. Порядок заповнення податкової накладної затверджений наказом ДПА України від 30.05.97 № 165.

Згідно із пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 вказаної вище статті Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статті 9 цього Закону.

Як зазначено в п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається в тому числі у випадку, коли зареєстрована в якості платника податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку.

З названих положень законодавства України вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно із п. 22.10 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, стосовно оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю діють положення розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».

В силу ст. 13 вказаного розділу Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Крім того, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та реальність понесених витрат. І тільки за повної відсутності таких документів валові витрати можуть вважатися непідтвердженими.

Встановлено, що основною господарською діяльністю підприємця є, зокрема, виробництво макаронних виробів, м'ясних виробів, оптова та роздрібна торгівля м'ясом та м'ясопродуктами, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, перероблення та консервування овочів та фруктів, не віднесене до інших групувань.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що витрати позивача, понесені в рамках здійснення господарської діяльності з ПП «Дніпро Леон Сервіс», з придбання картоплі, моркви, капусти та цибулі є документально підтвердженими, зокрема, податковими накладними, прибутковими накладними, квитанціями прибуткового касового ордера.

Ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

В свою чергу, визнання контрагента банкрутом та подальша його ліквідація саме по собі не тягне встановлення факту нікчемності правочинів та не позбавляє правового значення виданих за відповідними господарськими операціями податкових накладних, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції стосовно того, що розрахункові документи, видаткові та податкові накладні підписані неуповноваженою особою, а саме ОСОБА_6, є помилковими, оскільки звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута - ПП «Дніпро-Леон-Сервіс» затверджено лише 18.03.2008 року.

Окрім цього, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що посилання податкового органу на постанову про порушення кримінальної справи від 23.10.2009 року відносно громадянки ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень ст. 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2014 року у справі № 821/893/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук