Постанова

від 02.12.2015 по справі 910/16416/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа№ 910/16416/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

секретар Каніковський А.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Кодлюк І.С. (представник за довіреністю), Прохаченко М.О. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітфлор"

на рішення господарського суду міста Києва від 13.08.2015 р.

у справі №910/16416/15 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастекс логістик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітфлор"

про стягнення 89817,29 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фастекс логістик" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітфлор" про стягнення 89817,29 грн., з яких 57654,00 грн. основного боргу, 14647,27 грн. пені, 16772,05 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 743,97 грн. - 3% річних внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на транспортно-експедиційні послуги №1907/14 від 19.08.2014 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.08.2015 р. у справі №910/16416/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітфлор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастекс логістик" 57528 (п'ятдесят сім тисяч п'ятсот двадцять вісім) грн. 00 коп. основного боргу, 10548 (десять тисяч п'ятсот сорок вісім) грн. 90 коп. пені, 16735 (шістнадцять тисяч сімсот тридцять п'ять) грн. 39 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 539 (п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 03 коп. - 3% річних, 1736 (одна тисяча сімсот тридцять шість) грн. 15 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітфлор" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.08.2015 р. у справі №910/16416/15 повністю та постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. При цьому, скаржник вказує на те, що підставою надання транспортно-експедиторських послуг за договором є звернення замовника з заявкою та узгодження її експедитором, проте заявка замовником не подавалась і не узгоджувалась експедитором, а тому у експедитора не виникло обов'язку по надання транспортно-експедиторських послуг, а у замовника не виникло зобов'язань по їх оплаті. При винесенні рішення, судом не досліджено підписаного сторонами договору, суд неправильно визначився із характером спірних правовідносин. Також скаржник вважає, що судом порушено норми процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 69, 77 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) від 05.10.2015 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітфлор" прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 18.11.2015р.

27.10.2015 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зокрема зазначив, що відповідач виступив вантажоодержувачем у вказаному перевезенні, вчасно одержав вантаж та до моменту звернення позивача до суду не заявляв будь-яких претензій; електронною поштою позивачем була отримана пропозиція організувати перевезення на користь відповідача, саме відповідач був зацікавлений у направленні такої заявки, оскільки саме на його користь мало бути здійснене перевезення, отже саме він на момент укладення заявки володів інформацією про те, звідки, куди, на яких умовах та який саме вантаж потрібно було доставити саме йому.

17.11.2015 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові доводи до відзиву на апеляційну скаргу, в якому він зокрема зазначив, що термін платежу був визначений відповідно до умов Конвенції КДПВ, а тому платіж мав бути здійснений у строк, визначений як заявкою так і Конвенцією КДПВ.

18.11.2015р. розгляд справи не відбувався, у зв'язку з перебування головуючої судді Іоннікової І.А. на лікарняному.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) від 23.11.2015 р. призначено розгляд справи на 02.12.2015р.

01.12.2015 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло доповнення до апеляційної скарги, в якому скаржник наголошує на порушенні позивачем умов договору, а саме: відсутність підписаної та проставленої печатками сторін оригіналу заявки, де конкретизуються умови доставки; зазначив, що на підставі усної домовленості позивач мав доставити товар відповідачу 17.02.2015 р. - 18.02.2015 р., проте доставка товару відбулась 24.02.2015 р. - із запізненням у 6 діб, тому відповідач вважає, що у позивача виникають штрафні санкції за договором №1907/14 від 19.08.2014 р. у розмірі 600 доларів США, що на дату доставки складає 16974,00 грн.

В судове засідання апеляційної інстанції 02.12.2015 р. представник позивача не з'явився.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представника позивача.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та доповненні до апеляційної скарги, просили скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.08.2015 р. у справі №910/16416/15 повністю та постановити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

19.08.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фастекс логістик" (експедитор) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітфлор" (замовник) було укладено договір на транспортного експедиційні послуги № 1907/14 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник замовляє, а експедитор надає транспортно-експедиційні послуги з міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 1.2. договору, експедитор надає експедиційні послуги (планування перевезень на підставі планів відвантаження наданих Замовником, розробка маршрутів та розрахунок вартості перевезень, організація перевезень, фрахтування автомобілів та забезпечення їх подачі в місця завантаження). При цьому експедитор має право залучати третіх осіб - субпідрядників (перевізників, експедиторів) для виконання заявок замовника експедитор від свого імені укладає договори з такими особами і оплачує їх послуги грошовими коштами, які надійшли від замовника

Як зазначено в п. 2.1. договору, умови перевезень та транспортно-експедиційного обслуговування регулюються Цивільним та Господарським кодексом України, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Статутом автомобільного транспорту України, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність" Міжнародні перевезення вантажів виконуються у відповідності до умов Конвенції 1956 року про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДЛВ), митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів (Конвенція МДП), Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів іншими нормативними актами та угодами, що регулюють правовідносини при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом та наданні транспортно-експедиційних послуг.

Згідно з п. 2.2. договору, конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці замовника і узгоджуються з експедитором.

Спір виник внаслідок того, що позивач отримавши заявку відповідача здійснив перевезення вантажу, проте відповідач в порушення умов договору вартість наданих послуг не сплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з п. 1 ст. 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав від відповідача заявку №1331 від 10.02.2015 на здійснення перевезення вантажу у міжнародному сполученні за маршрутом Дессельгем (Бельгія) - Реккем (Бельгія) - Київ. Вартість послуг склала 1700 Євро (доставка з Реккем) + 100 Євро (доставка з Дессельгем). Оплату визначено здійснити по курсу НБУ, встановленому на день вивантаження автомобіля.

Відповідачем прийнято на виконання заявку відповідача та доставлено вантаж 24.02.2015 р., що підтверджується відміткою одержувача вантажу - відповідачем в графі 24 міжнародних товаротранспортних накладних типу СМR A № 000573 та А № 000574.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи умови заявки, відповідач мав здійснити оплату за надані позивачем послуги з перевезення вантажу 24.02.2015 р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, колегією суддів встановлено, що відповідачем не виконано зобов'язання по сплаті наданих послуг належним чином, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 57528,00 грн. (1800 Євро х 31,96 грн. (офіційний курс НБУ станом на 24.02.2015 за 1 Євро)).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 57528,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення суми основної заборгованості не підлягають задоволенню, оскільки позивачем застосовано інший курс валюти із розрахунку 32,03 грн. за 1 Євро.

Доводи скаржника про те, що у замовника не виникло зобов'язань по оплаті транспортно-експедиторських послуг, посилаючись на відсутність оригіналу заявки, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки як вбачається з міжнародних товаротранспортних накладних типу СМR A №000573 та А №000574 відповідач виступив вантажоодержувачем у вказаному перевезенні, одержав вантаж 24.02.2015 р., а тому володів інформацією про те на яких умовах та який саме вантаж потрібно було отримати саме йому.

Крім суми основного боргу позивач звернувся з вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача 14647,27 грн. пені, 16772,05 грн. інфляційних втрат та 743,97 грн. - 3% річних.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.6. договору, за несвоєчасну оплату наданих послуг замовник сплачує експедитору пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожний день затримки оплати.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме: стягненню пені в розмірі 10548,90 грн., інфляційних втрат в розмірі 16735,39 грн. та 3% річних в розмірі 539,03 грн. В іншій частині нарахованої пені, інфляційних втрат та 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням норм чинного законодавства України. Так, позивачем здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, яка розрахована за невірним курсом іноземних валют, а також період позивачем зазначений до 31.07.2015, тоді як позов датований 18.06.2015 та до суду надійшов 25.06.2015.

Що стосується доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі щодо порушення судом процесуального права, а саме: ст.ст. 22, 69, 77 ГПК України, слід зазначити наступне.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити іншого представника у судове засідання 13.08.2015 та виконати вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі шляхом подання заперечень на позовні вимоги до відділу діловодства господарського суду міста Києва.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітфлор" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 13.08.2015 р. у справі №910/16416/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/16416/15 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко