Постанова

від 07.12.2015 по справі 911/4300/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2015 р. Справа№ 911/4300/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Сухового В.Г.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно-будівельне підприємство №3»

на рішення Господарського суду Київської області

від 20.10.2015

у справі № 911/4300/15 (суддя - Конюх О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Енергія»,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно-будівельне підприємство №3»,

про стягнення 418 649,03 грн,

за участю представників:

від позивача: Мацак О.Ю. - представник (довіреність б/н від 17.08.2015);

від відповідача: Коваль В.Б. - представник (довіреність б/н від 03.12.2015),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Енергія» (надалі - позивач, ТОВ «Завод «Енергія») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно-будівельне підприємство №3» (надалі - відповідач, ТОВ «КТБП №3») про стягнення 418 649,03 грн, з яких 286 981,13 грн основного боргу, 52 107,08 грн інфляційних втрат, 3 953,87 грн 3 % річних та 75 606,95 грн пені, зумовлених неналежним виконанням зобов'язань з оплати товару, отриманого за договором поставки продукції від 10.06.2014 №10670.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.10.2015 у справі № 911/4300/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно-будівельне підприємство №3» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Енергія» 266 981,13 грн основного боргу, 75 606,95 грн пені, 47 787,90 грн інфляційних втрат, 3 953,87 грн процентів річних, 36 994,35 грн витрат на послуги адвоката, 6 214,95 грн судового збору. В частині вимог про стягнення з відповідача 20 000,00 грн основного боргу провадження у справі припинено. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 4 319,18 грн інфляційних втрат відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно-будівельне підприємство №3» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2015 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних та витрат на послуги адвоката.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено в судове засідання на 07.12.2015.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

07.12.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10.06.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно-будівельне підприємство №3» (в тексті договору - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод «Енергія» (в тексті договору - постачальник) було укладено договір поставки продукції №1067О (далі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити окремими партіями, а покупець прийняти та оплатити замовлену продукцію в порядку та на умовах, визначених договором (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 3.9. договору продукція вважається поставленою з моменту її передання в пункті призначення і прийнятою за кількістю та якістю, якщо протягом однієї доби з дня поставки від покупця не надійшло жодних претензій.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що покупець оплачує продукцію протягом 30 календарних днів з дати поставки продукції в 100% розмірі від її вартості.

Договір діє з моменту його підписання і до 10 червня 2015 року та до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 8.2. договору).

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Покупець, відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Отже, укладення між ТОВ «Завод Енергія» та ТОВ «КТБП №3» договору поставки було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку зі здійснення його оплати.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар на суму 1 579 398,44 грн, що підтверджується копіями видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками сторін, а відповідач на підставі довіреностей вказаний товар отримав (а.с. 68-127).

Факт здійснення господарських операцій з поставки товару сторонами у справі підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Зокрема, видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 № 88, а надані суду довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей підтверджують факт отримання відповідачем продукції.

Підписання відповідачем видаткових накладних є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач отриманий за договором товар оплатив частково на суму 1 292 417,31 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача, у зв'язку з чим ТОВ «Завод «Енергія» звернулося з даним позовом до суду.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідачем доказів оплати товару у повному обсязі не надано, що в розумінні статті 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Разом з тим, місцевим судом було встановлено, що після порушення провадження у справі, а саме, згідно з платіжним дорученням від 16.10.2015 №244 відповідач сплатив позивачеві 20 000,00 грн заборгованості за договором від 10.06.2014 №1067О.

Відповідно до пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилось неврегульованих питань.

Згідно пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо припинення провадження у справі в частині 20 000,00 грн основного боргу.

Оскільки розмір заборгованості підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню в розмірі 266 981,13 грн.

Водночас, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань з оплати товару, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню, розмір якої згідно наданого ним розрахунку складає 75 606,95 грн.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частини 6 вказаної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 6.4. договору встановлено, що за прострочення оплати сторони передбачили сплату неустойки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем розрахунок пені здійснено правильно, з дотриманням вимог законодавства і положень договору та задовольнив позовну вимогу у заявленому позивачем розмірі - 75 606,95 грн.

Однак, в апеляційній скарзі відповідач наголошував на неправильності періоду її нарахування на заборгованість, що виникла у зв'язку з неоплатою товару, отриманого за видатковою накладною від 04.08.2014 №РН-0004024, яка, на переконання скаржника, перевищує встановлений частиною 6 статті 232 ГК України шестимісячний строк. Водночас, скаржник зазначив, що з огляду на приписи пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, щодо вказаної вимоги позивач звернувся з пропуском позовної давності.

Крім того, під час здійснення розрахунку пені за період з 13.04.2015 по 11.09.2015 позивачем допущено помилку у формулі розрахунку, а саме, неправильно вказано загальну кількість днів у році (зазначено 366 днів, замість 365), що призвело до збільшення розміру пені.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів встановила, що останній здійснив нарахування пені з урахуванням обмеження шестимісячного строку та в межах строку позовної давності, оскільки умовами пункту 7.2. договору сторони узгодили збільшення терміну позовної давності до 5 років, а помилкове зазначення позивачем у формулі розрахунку загальної кількості днів у році не призвело до неправильного визначення розміру пені.

Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 75 606,95 грн є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Позивач також заявив до стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 3 953,87 грн та інфляційних втрат у розмірі 52 107,08 грн за період з 13.04.2015 по 11.09.2015.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 47 787,90 грн.

Оскільки розрахунок 3 % річних позивачем здійснено правильно, місцевий суд в оскаржуваному рішенні мотивовано зазначив про обґрунтованість даної позовної вимоги та її задоволення у повному обсязі, в розмірі 3 953,87 грн.

Водночас, місцевий господарський суд, надаючи оцінку наявним у матеріалах справи: договору про надання послуг адвоката від 17.08.2015 №ГС 17-08/15, свідоцтву про право на заняття адвокатською діяльністю №2627, виданому 31.07.2007 Мацаку О.Ю., акту здавання-приймання наданих послуг за договором та платіжному дорученню від 02.09.2015 №8 на суму 37 380,00 грн із призначенням платежу «Оплата за юридичні послуги з комплексного ведення господарської справи згідно договору №ГС 17-08/15 від 17.08.2015», прийшов до висновку про покладення на відповідача таких витрат з урахуванням приписів статті 49 ГПК України в розмірі 36 994,35 грн.

Так, місцевим господарським судом було встановлено і матеріалами справи підтверджується, що 17.08.2015 між ТОВ «Завод «Енергія» (в тексті договору - клієнт) та адвокатом Мацаком О.Ю. (в тексті договору - виконавець) було укладено договір про надання послуг адвоката по ведення господарської справи №ГС 17-08/15, за умовами якого виконавець зобов'язується надати клієнту юридичні послуги з комплексного ведення господарської справи за позовом ТОВ «Завод «Енергія» до ТОВ «КТБП №3» про стягнення заборгованості за договором поставки продукції №1067О від 10.06.2014, а клієнт зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги (а.с.158-160).

Зі змісту пункту 1.2. договору слідує, що юридичні послуги за ним включають: усні консультації з виїздом до клієнта; підготовку та подачу позовної заяви та інших процесуальних документів, пов'язаних з веденням господарської справи; розрахунок інфляційної складової, відсотків річних та пені за порушення зобов'язання; представлення інтересів ТОВ «Завод «Енергія» в судових органах та інших державних органах у зв'язку з веденням господарської справи; представлення інтересів ТОВ «Завод «Енергія» в органах виконавчої служби та інших органах державної влади та управління; вивчення, аналіз та узагальнення судової практики.

За послуги, надані виконавцем за умовами договору, клієнт сплачує їх вартість в розмірі 37 380,00 грн. Загальна вартість послуг включає в себе плату за комплексне ведення господарської справи в суді ( п. 4.1. договору).

Факт надання послуг за цим договором підтверджується актами, підписаними повноважними представниками сторін (пункт 4.4. договору).

Разом з тим, у справі міститься Протокол погодження сторонами вартості послуг адвоката по веденню господарської справи від 17.08.2015, який є Додатком №1 до договору №ГС 17-08/15, з якого вбачається, що погоджена вартість цих послуг включає також витрати, пов'язані з виготовленням необхідних копій документів, транспортні витрати, відрядження, телефонні переговори (а.с.183). При цьому колегія суддів звертає увагу на невизначеність сторонами у даному протоколі вартості кожного виду послуг адвоката.

Вирішуючи питання про покладення на відповідача судових витрат, місцевий суд виходив з того, що позивачем були надані суду усі необхідні докази, які належним чином підтверджують факт понесення цих витрат та їх розмір.

Проте судова колегія вважає, що до такого висновку місцевий суд дійшов передчасно з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлює, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 №7 встановлено, що відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвокатів, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Підписуючи 01.09.2015 акт здавання-приймання наданих послуг за договором №ГС 17-08/15, сторони засвідчили надання виконавцем послуг у повному обсязі та прийняття їх клієнтом, після чого останнім була здійснена оплата 02.09.2015.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява ТОВ «Завод «Енергія» датована лише 18.09.2015, а розрахунок заборгованості здійснено станом на 11.09.2015, відтак акт здавання-приймання послуг, на який посилається позивач як на підставу для компенсації судових витрат, не підтверджує факту їх надання у повному обсязі станом на дату його підписання.

До такого висновку колегія суддів дійшла, аналізуючи умови договору №ГС 17-08/15 від 17.08.2015, зокрема, пункт 4.4 якого вказує на те, що факт надання послуг підтверджується актами, підписаними повноважними представниками сторін договору.

Оскільки загальна вартість послуг у розмірі 37 380,00 грн включає в себе плату за комплексне ведення господарської справи в суді ( п. 4.1. договору), надання виконавцем окремого виду послуг, передбачених у Протоколі погодження вартості послуг адвоката має підтверджуватись шляхом підписання відповідного акта щодо окремої та фактично наданої послуги.

Водночас, судова колегія звертає увагу на те, що під фактичними витратами на правову допомогу слід розуміти зазначені в угоді про надання такої допомоги види передбачуваних фактичних витрат, пов'язаних з виконанням доручення (оплата роботи фахівців, які працюють за запитом адвоката, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, телефонних розмов, перекладу, нотаріального посвідчення документів тощо).

В матеріалах даної справи наявна лише позовна заява, розрахунок суми позову (а.с.11-15), правове обгрунтування позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій (а.с.169-171). Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що адвокат Мацак О.Ю. 06.10.2015 та 20.10.2015 приймав участь у даній справі в судових засіданнях суду першої інстанції, при цьому засідання тривали по 15 хвилин кожне.

Таким чином, прямо пов'язаними зі справою №911/4300/15 фактичними витратами позивача на послуги адвоката Мацака О.Ю., що об'єктивно підтверджуються, є витрати на правову допомогу зі складання позовної заяви, складання розрахунку, правового обгрунтування позовних вимог та участі адвоката у двох судових засіданнях.

Доказів надання інших послуг адвокатом, передбачених договором та протоколом до нього від 17.08.2015, пов'язаних зі справою суду не надано.

При цьому судова колегія відхиляє як необгрунтовані твердження позивача про можливість оплати послуг до моменту їх фактичного надання з огляду на те, що договір не містить умови щодо зобов'язання клієнта по здійсненню їх передоплати.

Колегією суддів також враховано, що підпунктом 6.5. пункту 6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Позивач не надав доказів, що підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката у заявленій сумі, час витрачений на надання адвокатських послуг у даній справі, а стосовно складності справи, судом враховано, що відповідач не заперечував факт наявності у нього боргу з оплати отриманого товару за договором поставки.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження розумності витрат на адвокатські послуги, розмір яких є значним, з урахуванням обставин справи, зокрема, тривалості розгляду та складності справи, розміру задоволених позовних вимог та обсягу наданих послуг, колегія суддів вважає, що суму витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи необхідно зменшити та стягнути з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду у відповідно до статті 104 ГПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на встановлені вище обставини, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги ТОВ «Київське транспортно-будівельне підприємство №3» та зміни рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2015 у справі №911/4300/15 в частині стягнення витрат на адвокатські послуги.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір, сплачений апелянтом при поданні апеляційної скарги у відповідності до статті 49 ГПК України покладається судом на відповідача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно-будівельне підприємство №3» на рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2015 у справі №911/4300/15 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.10.2015 у справі №911/4300/15 змінити.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Енергія» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київське транспортно-будівельне підприємство №3» (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Новопромислова, буд. 7/8, ідентифікаційний код 32786261) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Енергія» (09634, Київська обл., Рокитнянський район, село Синява, вул. Шевченка, буд. 101, ідентифікаційний код 35512202) 266 981,13 грн (двісті шістдесят шість тисяч дев'ятсот вісімдесят одну гривню тринадцять копійок) основного боргу, 75 606,95 грн (сімдесят п'ять тисяч шістсот шість гривень дев'яносто п'ять копійок) пені, 47 787,90 грн (сорок сім тисяч сімсот вісімдесят сім гривень дев'яносто копійок) інфляційних втрат, 3 953,87 грн (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят три гривні вісімдесят сім копійок) процентів річних, 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень) витрат на послуги адвоката та 6 214,95 грн (шість тисяч двісті чотирнадцять гривень дев'яносто п'ять копійок) судового збору.

В частині вимог про стягнення з відповідача 20 000,00 грн основного боргу провадження у справі припинити.

У задоволенні решти позову відмовити».

4. Доручити Господарському суду Київської області видати наказ на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №911/4300/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

В.Г. Суховий