Рішення

від 27.11.2015 по справі 910/17109/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2015Справа №910/17109/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» від імені та в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс»

Треті особи ОСОБА_1

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дженерал Сістем»

Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Інтар»

Про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

Суддя Мельник В.І.

Представники:

від позивача Кулініч А.П., довіреність № 318 від 20.07.2015р.

від відповідача Карпуніна О.В., довіреність № б/н від 13.07.2015

від третьої особи не з'явився

від ТОВ «Дженерал Сістем» Дранчук І.Я., паспорт (керівник)

від ПП «Інтар» Полішкур А.С., довіреність № б/н від 28.05.2015

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» від імені та в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію (далі -позивач) подало на розгляд господарського суду міста Києва позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс» (далі - відповідач); третя особа: ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що останній вважає, що договір № б/н від 19.03.2015р. про відступлення права вимоги укладено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому на думку позивача до такого правочину мають бути застосовані наслідки недійсності.

Ухвалою суду від 03.07.2015р. порушено провадження у справі № 910/17109/15 та призначено розгляд на 31.07.2015 р.

30.07.2015р. позивач подав через канцелярію суду документи по справі.

31.07.2015р. відповідач подав через канцелярію суду відзив на позов, письмові пояснення по справі та клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.

31.07.2015р. через канцелярію суду надійшли клопотання від ТОВ «Дженерал Сістем» та ПП «ВКФ «Інтар» про їх залучення до участі у справі на боці відповідач, без самостійних вимог.

31.07.2015р. представник позивача у судовому засіданні повідомив суд про необхідність залучення до участі у справі ПП «ВКФ «Інтар» у якості співвідповідача.

Представник відповідача проти позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Представники ТОВ «Дженерал Сістем» та ПП «ВКФ «Інтар» надали пояснення та просили суд залучити їх до участі у справі, у якості третіх осіб без самостійних вимог на боці відповідача.

Суд вирішив залучити до участі у справі вказаних юридичних осіб, у якості третіх осіб на боці відповідача без самостійних вимог, відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі нового відповідача.

Суд відклав розгляд справи на 11.09.2015р.

11.09.2015р. позивач подав через канцелярію суду заяву про уточнення позовних вимог та залучення до участі у справі нового відповідача.

11.09.2015р. треті особа 2 та 3 подали через канцелярію суду письмові пояснення по справі.

11.09.2015 представник позивача у судовому засіданні підтримав подану заяву, просив змінити статус третьої особи ТОВ «Дженералі Сістем» на відповідача.

Суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення нового відповідача, оскільки це питання вже було розглянуто та вирішено судом у попередньому судовому засіданні .

Представник відповідача проти позову заперечив.

Представник третьої особи 1 у судове засідання не з'явився, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Представники третіх осіб 2 та 3 надали пояснення по справі.

Суд відклав розгляд справи на 23.10.2015р.

22.09.2015р. третя особа 2 подала через канцелярію суду про повернення позовної заяви без розгляду.

21.10.2015р. третя особа 3 подала через канцелярію суду письмові пояснення.

21.10.2015р. третя особа 2 подала через канцелярію суду заперечення проти клопотання про заміну відповідача.

21.10.2015р. відповідач подав через канцелярію суду клопотання про залишення позову без розгляду.

23.10.2015р. представник позивача у судовому засіданні підтримав клопотання про зміну статусу третьої особи 2 _ ТОВ «Дженерал Сістем» на відповідача.

Суд відмовив у задоволенні такого клопотання, оскільки це питання вже було розглянуто та вирішено судом у попередньому судовому засіданні.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, з урахуванням своїх заперечень.

Представник третьої особи 1 у судове засідання не з'явився, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Представник третьої особи 3 заперечив проти задоволення позовних вимог позивача, надав пояснення, з урахуванням своїх заперечень.

Представник третьої особи 2 також заперечив проти задоволення позовних вимог позивача, надав пояснення, з урахуванням своїх заперечень.

Представники третіх осіб 2 та 3 надали пояснення по справі.

Судом оголошено перерву у судовому засіданні до 27.11.2015р.

03.11.2015р. відповідач подав через канцелярію суду додаткові пояснення по справі.

27.11.2015р. позивач подав через канцелярію суду документи по справі.

27.11.2015р. представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення по суті спору, повідомив суд про подачу звіту.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав додаткові додаткові пояснення, з урахуванням своїх заперечень.

Представник третьої особи 1 у судове засідання не з'явився, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Представник третьої особи 3 заперечив проти задоволення позовних вимог позивача, надав пояснення, з урахуванням своїх заперечень.

Представник третьої особи 2 також заперечив проти задоволення позовних вимог позивача, надав пояснення, з урахуванням своїх заперечень.

Представники третіх осіб 2 та 3 надали пояснення по справі.

Суд після видалення до нарадчої кімнати, оголошено вступну та резолютивну частини рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.

Згідно ст.87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2014 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого позивач надав останньому кредитні кошти.

19.03.2015 між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв в повному обсязі права первісного кредитора як кредитора за зобов'язаннями, що виникли на підставі Кредитного договору, а саме: право вимоги погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та можливих штрафних санкцій, а всього 10 851 549,98 грн. грн.

19.03.2015 відповідач сплатив позивачеві 10 851 549,98 грн. за отримання права вимоги за Кредитним договором.

19.03.2015 позивач передав відповідачеві оригінал Кредитного договору та пов'язані з ним документи, про що сторони уклали акт приймання-передачі.

19.03.2015 сторони уклади акт про виконання зобов'язань, яким засвідчили повне виконання позивачем та відповідачем за договором відступлення права вимоги від 19.03.2015.

19.03.2015 між відповідачем та ПП «ВКФ «Інтар» було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого відповідач передав, а ПП «ВКФ «Інтар» прийняло в повному обсязі права первісного кредитора як кредитора за зобов'язаннями, що виникли на підставі Кредитного договору, а саме: право вимоги погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та можливих штрафних санкцій, а всього 10 851 549,98 грн. грн.

19.03.2015 ПП «ВКФ «Інтар» сплатило відповідачеві 10 851 549,98 грн. за отримання права вимоги за кредитним договором.

19.03.2015 відповідач передав ПП «ВКФ «Інтар» оригінал Кредитного договору та пов'язані з ним документи, про що сторони уклали акт приймання-передачі.

19.03.2015 Національним банком України прийнято постанову №190 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» до категорії неплатоспроможних». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.03.2015 року № 61 з 20.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк «Київська Русь» та призначено уповноважену особу Фонду - Волкова О.Ю., на здійснення тимчасової адміністрації.

05.06.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волков О.Ю. направила відповідачеві листа №4715/16 про визнання договору відступлення права вимоги, що укладений 19 березня 2014 року між позивачем та відповідачем, нікчемним з підстав, визначених в п. 1 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

15.06.2015 між ПП «ВКФ «Інтар» та ТОВ «Дженерал Сістем» укладено договір відступлення права вимоги, згідно з яким ПП «ВКФ «Інтар» передало, а ТОВ «Дженерал Сістем» набуло право вимоги у сумі 10 851 549,98 грн. за зобов'язаннями, що виникли на підставі Кредитного договору.

15.06.2015 відповідач передав ПП «ВКФ «Інтар» оригінал кредитного договору та пов'язані з ним документи, про що сторони уклали акт приймання-передачі.

25.06.2015 року ТОВ «Дженерал Сістем» сплатило ПП «ВКФ «Інтар» 10 851 549,98 грн. за отримання права вимоги за Кредитним договором.

На момент судового розгляду право вимоги за Кредитним договором у сумі 10 851 549,98 грн., в тому числі заборгованість за кредитним договором - 9 300 000,00 грн., нараховані проценти - 1 551 549,98 грн., належить ТОВ «Дженерал Сістем».

01.09.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Київська Русь» Волков О.Ю. листом повідомив про помилку у листі про визнання нікчемним договору від 19.03.2015.

Позивач просить суд визнати Оскаржуваний договір недійсним у зв'язку з укладенням його з порушенням вимог ст. 202, ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 і 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Суд дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Абзацом 3 п. п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215 , 216 Цивільного кодексу України , ст. ст. 207 , 208 Господарського кодексу України . Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої ст. 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України , господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбаченого цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, Оскаржуваний договір є договором відступлення права вимоги, що підпадає під правове регулювання норм статей 512-519 Цивільного кодексу України .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 517 Цивільного кодексу України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України , правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Приписами ст. 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Аналіз наданих до суду документів, зокрема Оскаржуваного договору, акту виконання зобов'язань від 19.03.2015 до нього, платіжних документів, що підтверджують сплату договірної вартості відступлення права вимоги за Кредитним договором, банківських виписок, що підтверджують відсутність 19.03.2015 в обліку позивача заборгованості за Кредитним договором, акту приймання-передачі документів до Оскаржуваного договору від 19.03.2015, статутних документів сторін спору, свідчить про дотримання сторонами Оскаржуваного договору вимог законодавства, що ставляться при укладенні такого роду договорів. Оскаржуваний договір укладено з дотриманням вимоги щодо письмової форми його укладення. Перевіривши цивільну дієздатність сторін Оскаржуваного договору та повноваження його представників суд дійшов висновку про правомірність укладення договору та достатній обсяг повноважень у їхніх представників для підписання Оскаржуваного договору. Акт виконання зобов'язань свідчить про вільне волевиявлення сторін. Отримання відповідачем права вимоги за Кредитним договором та отримання позивачем коштів за відступлення права вимоги за Кредитним договором свідчить про досягнення мети договору.

Посилаючись на ч. 1 і ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, яку на підставу нікчемності Оскаржуваного договору, позивач не вказав в чому саме полягає порушення публічного порядку і конституційних прав і свобод осіб.

Щодо тверджень позивача про нікчемність Оскаржуваного договору суд бере до уваги наступне. Предметом спору є оскарження договору відступлення права вимоги, що укладений 19.03.2015 між позивачем та відповідачем. В якості доказу нікчемності Оскаржуваного договору позивач посилається на лист вих. № 4715/16 від 05.06.2015, яким повідомив відповідача про нікчемність договору від 19.03.2014. Тобто позивач у листі повідомив про нікчемність договору іншого аніж Оскаржуваний договір. При цьому позивач не надав до суду доказів встановлення порушень законодавства та визнання нікчемним Оскаржуваного договору.

Щодо листа позивача за вих. № 7772/16 від 01.09.2015, яким відповідача повідомлено про нікчемність Оскаржуваного договору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду гарантування зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. З вищевказаної норми вбачається, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб має право здійснювати перевірку правочинів (в тому числі договорів) і виявляти їх нікчемність лише протягом дії тимчасової адміністрації в банку. 17.07.2015 в ПАТ «Банк «Київська Русь» розпочато процедуру ліквідації банку. За таких обставин лист від 01.09.2015 про визнання нікчемним Оскаржуваного договору без надання позивачем інших доказів нікчемності Оскаржуваного договору, як то протоколу комісії по перевірці правочинів, наказу уповноваженої особи чи іншого документу, яким оформляється результати перевірки правочинів, не доводить недійсності Оскаржуваного правочину.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд не погоджується з доводами позивача про відмову від власних майнових вимог до ОСОБА_1 у сумі 3 589 803,57 грн. Як вбачається з банківських виписок, 19.03.2015 розмір боргу ОСОБА_1 за Кредитним договором перед позивачем становив 10 851 549,98 грн. Позивач не надав до суду доказів наявності заборгованості ОСОБА_1 у сумі 14 441 353,55 грн. Акт виконання зобов'язань від 19.03.2015 свідчить про відсутність у позивача вимог до ОСОБА_1 Доданий до позову розрахунок ціни позову містить лише теоретичні розрахунки і не доводить підстав недійсності договору.

В позовній заяві міститься посилання на звіт оцінки ринкової вартості права вимоги за Кредитним договором від 20.06.2015. Представником позивача надано до суду Звіт ТОВ «Торговий Дім «РІЕЛТЕР-Україна» від 19.06.2015 про оцінку права вимоги боргових зобов'язань, що належать ПАТ «Банк «Київська Русь» згідно з кредитним договором №10510-45.1-14-2-1 на відкриття відкличної не відновлювальної кредитної лінії від 29.01.2014 з усіма договорами про внесення змін, які діють між ПАТ «Банк «Київська Русь» та громадянином ОСОБА_1».

Чинним законодавством не передбачено обов'язку сторін договору про відступлення права вимог здійснювати оцінку ринкової вартості прав, що передаються новому кредитору.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За вищенаведених обставин, суд не вбачає підстав для визнання Оскаржуваного договору недійсним.

Виходячи з вищенаведеного, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути право вимоги за Кредитним договором та визнання права вимоги до третьої особи 1 також не підлягають задоволенню.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ст. 36 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що матеріалами справи не підтверджено обставини, на які позивач посилається згідно поданого позову, суд дійшов висновку про неможливість задоволення позовних вимог позивача про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, що укладений 19.03.2015 року між ПАТ «Банк «Київська Русь» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів «Ніко Фінанс», застосування наслідків його недійсності та визнання за ПАТ «Банк «Київська Русь» права вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 10510-45.1-14-2 від 29.01.2014 року.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ст.36 ГПК України зазначає, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги обставини встановлені судом під час розгляду справи № 910/17109/15, позовні вимоги ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

(Повний текст рішення складено 07.12.2015р. )

Суддя В.І.Мельник