Постанова

від 02.12.2015 по справі 922/4330/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2015 р. Справа № 922/4330/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Івакіна В.О.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Басарт Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №5073 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 09.10.15 у справі

за позовом ФО-П ОСОБА_3, м. Харків,

до ТОВ "Науково-виробнича компанія "Екоенергохарків", м. Харків,

про стягнення 29 920,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича компанія "Екоенергохарків", про стягнення з останнього на свою користь заборгованості по договору № 30/05/14 № 08 оренди нежитлових приміщень від 30.05.2014 р., а саме: по орендній платі в розмірі 5481,60 грн., по відшкодуванню комунальних послуг у розмірі 18292,00 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язання у розмірі 1756,00 грн., 3% річних у розмірі 111,60 грн. та 4278,80 грн. суми індексу інфляції, всього - 29920,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2015 (суддя Доленчук Д.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича компанія "Екоенергохарків" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 5481,60 грн. заборгованості з орендної плати; 18292,00 грн. заборгованості з відшкодування комунальних послуг; 111,60 грн. 3% річних; 4278,80 грн. інфляційних втрат; 501,60 грн. пені та суму сплаченого судового збору у розмірі 1750,26 грн. В решті позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати в частині стягнення 18292,00 грн. заборгованості з відшкодування комунальних послуг, 111,60 грн. - 3% річних, 4278,80 грн. інфляційних втрат, 501,60 грн. пені, та прийняти в цій частини нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

30 травня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Екоенергохарків" (відповідачем, орендарем) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (позивачем, орендодавцем) був укладений Договір оренди нежитлових приміщень № 30/05/14 №08 (надалі - Договір), відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування частину нежитлового приміщення, загальною площею 57,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літ. Д-6, 1-й поверх, з метою розміщення офісу (розділ 1 договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору, передача приміщення здійснюється на підставі Акту приймання-передачі приміщення № 1, який підписується уповноваженими представниками сторін.

Згідно з вищевказаним пунктом договору, 30 травня 2014 року, між сторонами був підписаний Акт прийому - передачі приміщення № 1 до договору № 08 оренди нежитлових приміщень від 30.05.2014 року, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення зазначені в договорі. Також, сторони підтвердили, що стан приміщення повністю відповідає домовленості сторін і придатний до цільового використання орендарем.

Пунктом 3.1. Договору було передбачено строк оренди: з 30.05.2014 р. по 31.05.2015 р. включно. Строк оренди рахується з моменту підписання сторонами Акту прийому - передачі приміщення № 1.

Відповідно до п. 4.1. Договору, плата за користування приміщенням на момент укладення даного договору оренди становить 1827,20 грн. за календарний місяць.

В пункті 4.2. Договору передбачено, що зобов'язання орендаря по оплаті оренди підлягають виконанню з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі приміщення № 1.

Згідно п. 4.3. Договору, плата за оренду сплачується за безготівковим розрахунком не пізніше 5-го числа за поточний місяць.

Відповідно до п. 7.1.7 Договору, у разі закінчення строку оренди або дострокового розірвання (припинення дії) Договору відповідач зобов'язувався звільнити приміщення не пізніше останнього дня строку оренди або дня дострокового розірвання договору. На підставі акта прийому-передачі приміщення № 2 повернути приміщення орендодавцю в стані не гіршому, ніж в день передачі приміщення в оренду, з урахуванням його нормального фізичного зносу.

Пунктом 10.3.1. Договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати за оренду та не в повному обсязі, орендар виплачує на вимогу орендодавця пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

Відповідно до п. 10.5. Договору припинення дії Договору не звільняє сторони від повного виконання своїх договірних зобов'язань в натурі.

Згідно позову позивач вказує, що в порушення умов договору, відповідач вносив орендну плату не своєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість по орендній платі за період з березня 2015 р. по 31 травня 2015 р. (включно) у розмірі 5481,60 грн.

У відповіді на претензію вих. № 255 від 16.07.2015 р. відповідачем було повідомлено позивача про те, що 5481,60 грн. орендної плати за березень - травень буде сплачено ним після підписання акту приймання - передачі приміщення, який було направлено позивачу 23.05.2015 р. разом з листом-повідомленням про припинення оренди та звільнення приміщення.

26.08.2015 р. між сторонами був складений Акт прийому - передачі приміщення до Договору, відповідно до якого відповідачем було передано позивачу з оренди вказане приміщення, а згідно рішення господарського суду Харківської області по справі № 922/1588/15 від 18.05.2015 р. з відповідача було стягнуто на користь позивача 10963,20 грн. заборгованості з орендної плати за договором за період вересень 2014 р. - лютий 2015 р., 888,27 грн. пені, 90,85 грн. 3% річних, 772,91 грн. інфляційних втрат.

Слід зазначити, що згідно рішення господарського суду Харківської області по справі № 922/1588/15 від 18.05.2015 р. з відповідача не стягувалися витрати по відшкодуванню комунальних послуг та в процесі розгляду справи № 922/1588/15 позивач не відмовлявся від їх стягнення.

За таких обставин, як вірно вказує господарський суд, посилання відповідача викладені у запереченнях на позов, в т.ч. і посилання про невикористання відповідачем приміщення у період з березня 2015 р. по 31 травня 2015 р. (включно), не можуть бути прийняти до уваги.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користуванням майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 5481,60 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по відшкодуванню комунальних послуг у розмірі 18292,00 грн. суд зазначає наступне.

Пунктом 4.7. Договору було передбачено, що відшкодування вартості комунальних послуг (опалення, водоспоживання) не входить в орендну плату і сплачується окремо на підставі рахунків до 15-го числі місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 4.7.1. Договору оплата компенсації витрат е/енергії проводиться за показниками лічильників, а в разі відсутності таких, за фактичною кількістю одиниць енергоспоживання, виходячи з їх цілодобової роботи.

Таким чином, відповідач був зобов'язаний відшкодувати вартість комунальних послуг на підставі рахунків.

ФОП ОСОБА_3 надані наступні документи, які підтверджують понесені нею витрати на оплату комунальних послуг:

- копію договору від 30.12.2013 р. про відшкодування вартості наданих комунальних послуг, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ХІУ, та копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаних між ФОП ОСОБА_3 та ХІУ (за період червень 2014 р. - червень 2015 р.);

- копію договору між ФОП ОСОБА_3 та АК «Харківобленерго» та копії актів приймання-передачі товарної продукції, підписаних між ФОП ОСОБА_3 та АК «Харківобленерго»;

- розрахунок компенсації комунальних послуг та е/енергії (том 1 а.с. 26).

З претензії позивача від 23.06.2015 р. вбачається, що на адресу відповідача були направлені рахунки для оплати щодо компенсації комунальних послуг по вищевказаному Договору, а саме: № 20 від 29.08.2014 на суму 1500,00 грн., який було оплачено відповідачем (платіжне доручення № 258 від 29.08.2014 р.), № 21/1 від 29.08.2014 на суму 63,30 грн., № 20/2 від 01.09.2014 на суму 1563,30 грн., № 21/2 від 15.09.2014 на суму 1563,30 грн., №27 від 15.10.2014 на суму 1663,30 грн., № 31/1 від 15.11.2014 на суму 1713,30 грн., №32/1 від 15.12.2014 на суму 1313,30 грн., № 01/2 від 15.01.2015 на суму 1313,30 грн., № 05 від 15.02.2015 на суму 1313,30 грн., № 06 від 02.03.2015 на суму 1313,30 грн.

Відповідачем було направлено позивачу лист від 14.05.2015 р. за № 79, відповідно до якого відповідач не заперечував отримання вказаних рахунків, однак відмовлявся сплачувати дані рахунки, оскільки з листопада 2014 р. відповідачем звільнено приміщення та він не користувався комунальними послугами. Проте, дані посилання відповідача спростовуються матеріалами справи та вони не можуть бути прийняти судом до уваги.

З претензії позивача від 23.06.2015 р. також вбачається, що позивачем повторно були перевірені надані відповідачу рахунки, у зв'язку з чим, він просив 11 рахунків щодо компенсації комунальних послуг: № 20 від 29.08.2014 на суму 1500,00 грн., № 21/1 від 29.08.2014 -63,30 грн., № 20/2 від 01.09.2014 - 1563,30 грн., № 21/2 від 15.09.2014 - 1563,30 грн., № 27 від 15.10.2014 - 1663,30 грн., №31/1 від 15.11.2014 - 1713,30 грн., № 32/1 від 15.12.2014 - 1313,30 грн., № 01/2 від 15.01.2015 - 1313,30 грн., № 05 від 15.02.2015 - 1313,30 грн., № 06 від 02.03.2015 -1313,30 грн. вважати недійсними. За таких обставин позивачем було направлено відповідачу для сплати рахунок № 20 від 23.06.2015 р. на загальну суму 18292,01 грн.

В підтвердження нарахування вказаної суми позивачем був наданий до суду розрахунок компенсації комунальних послуг та е/енергії (том 1 а.с. 26), який не спростований відповідачем.

Отже, враховуючи умови договору колегія суддів вважає, що відповідач був зобов'язаний компенсувати позивачу вартість наданих комунальних послуг та електроенергії на підставі рахунку № 20 від 23.06.2015 р. у розмірі 18292,01 грн.

Доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляються колегією суддів, виходячи з наступного.

Так, правова позиція відповідача, викладена ним в апеляційній скарзі, будується на твердженні, що пунктом 4.7. укладеного між сторонами договору встановлено обов'язку відповідача відшкодувати саме спожиті комунальні послуги, на цій підставі відповідач вважає недоведеними позовні вимоги, оскільки позивачем не надано розрахунку по кожній спожитій послузі.

Колегія суддів зазначає, що така позиція не ґрунтується на умовах укладеного між сторонами договору, оскільки означений пункт 4.7. договору не містить умов про відшкодування саме спожитих послуг, а містить положення про те, що відшкодування вартості комунальних послуг (опалення, водоспоживання) не входить в орендну плату і сплачується окремо на підставі рахунків до 15-го числі місяця, наступного за розрахунковим.

З огляду на викладене, колегією суддів відхиляються доводи відповідача щодо недоведеності позовних вимог в цій частині.

Слід зазначити, що позивачем на адресу відповідача листом від 16.07.2015 р. за вих. № 255 направлялись копії договорів з комунальними підприємствами та копії актів виконаних робіт.

Таким чином, позовні вимоги позивача щодо відшкодування комунальних послуг у розмірі 18292,00 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас суд зазначає, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів встановила, що дані розрахунки позивача є вірними, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення 3% річних у розмірі 111,60 грн. та інфляційних втрат у розмірі 4278,80 грн. підлягають задоволенню.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

У п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" Вищим господарським судом України було зазначено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Враховуючи умови п. 10.3.1. Договору щодо нарахування пені, колегія суддів погоджується із результатами здійсненого господарським судом Харківської області перерахунку суми пені та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 501,60 грн.

За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5481,60 грн. заборгованості з орендної плати; 18292,00 грн. заборгованості з відшкодування комунальних послуг; 111,60 грн. 3% річних; 4278,80 грн. інфляційних втрат; 501,60 грн. пені.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 07.12.2015 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Івакіна В.О.