Рішення

від 18.11.2015 по справі 214/8898/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/8898/14-ц 22-ц/774/1541/К/15

Справа № 214/8898/14-ц Головуючий в 1 інстанції

Провадження 22-ц/774/1541/К/15 ОСОБА_1

Категорія № 54( ІV ) Доповідач - Михайлів Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Михайлів Л.В.,

суддів: Барильської А.П., Ляховської І.Є.,

при секретарі: Масловій К.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4 регіональної державної телерадіокомпанії «Криворіжжя» - ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 29 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 регіональної державної телерадіокомпанії «Криворіжжя» про визнання незаконним рішення уповноваженого органу підприємства у питанні застосування законодавства про працю, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 регіональної державної телерадіокомпанії «Криворіжжя» (надалі - КРДТ «Криворіжжя»)про визнання незаконним рішення уповноваженого органу підприємства у питанні застосування законодавства про працю, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, посилаючись на те, що він працював на підприємстві відповідача з 2002 року, на посаді начальника дільниці телебачення з 2010 року. 19 та 20 серпня 2014 року він, використовуючи відгул, отриманий за відпрацьовані дні 2- та 3 серпня 2014 року, з попереднім узгодженням з безпосереднім керівництвом, заступником генерального директора з питань техніки, не вийшов на робоче місце.

Наказом №25-К від 03 жовтня 2014 року його було звільнено із займаної посади на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Позивач вважає соє звільнення незаконним.

Уточнивши позовні вимоги у червні 2015 року, просив суд визнати рішення генерального директора ОСОБА_4 регіональної державної телерадіокомпанії «Криворіжжя» ОСОБА_6, «про звільнення його з роботи, за прогул без поважних причин» від 03.10.2014 незаконним та скасувати його, оскільки прогул не скоїв; поновити його на посаді начальника дільниці телебачення та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Стягнути з відповідача на свою користь 15000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 29 травня 2015 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування всіх обставин у справі.

Так на думку апелянта висновок суду про відсутність у нього поважних причин для невиходу на робоче місце 18,19 серпня 2014 року обґрунтований неналежними доказами, а саме показаннями свідків які не стосуються обставин які підлягали доказуванню, не було доведено і те, що у ОСОБА_2 у вказаний період не було поважних причин з яких він не вийшов на роботу, що в свою чергу призвело до невірного вирішення справи. Судом до спірних правовідносин неправильно застосовано положення нормативних документів, а саме наказ МОЗ України №445 «Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян», в частині того що лікарняний листок не є єдиним документом, який може свідчити про непрацездатність особи. Крім того законність участі профкому підприємства у розгляді питання про звільнення позивача в суді не доведена, оскільки в матеріалах справи немає доказів того, що ОСОБА_2 є членом профспілки чи подавав заяву на вступ до профспілки підприємства.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, заперечень та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6 ) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України власник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Підставою для звільнення за прогул є відсутність працівника протягом трьох і більше годин на робочому місці без поважних причин.

Законодавством не зазначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п.4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і врахувати будь-які докази із числа передбачених ст. 57 ЦПК України.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 працював у відповідача з 2002 року. На момент звільнення обіймав посаду начальника дільниці телебачення.

Наказом № 25-К від 03.10.2014 року його звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України за скоєння прогулу без поважної причини (а.с.46).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_2 про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 був відсутній на роботі без поважної причини.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду. Так, судом першої інстанції не надана оцінка причин відсутності позивача на роботі, внаслідок чого суд дійшов хибного висновку про скоєння ОСОБА_2 прогулу без поважних причин.

Виходячи з аналізу Типових Правил внутрішнього трудового розпорядку, слід дійти висновку, що поведінка працівника може бути кваліфікована як порушення трудової дисципліни, в тому числі прогулу, за наявності вини працівника.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, згідно наказу №81 від 17 липня 2014 року, знаходився у відпустці, 15 календарних днів з 04.08.2014 року по 18.08.2014 року (а.с.57) та з 18.08.2014 року по 20.08.2014 року, згідно довідки, знаходився на амбулаторному лікуванні у Комунальній установі «Центр первинної медико - санітарної допомоги №4» ОСОБА_4 міської ради, Абулаторія №3 (а.с. 129).

Перевіряючи достовірність довідки, колегія суддів дослідила в судовому засіданні амбулаторну картку ОСОБА_2, записи в якій підтвердили факт звернення ОСОБА_2 до лікаря та призначення у зв'язку із цим лікування.

Відмовляючи в задоволенні позову та визнаючи відсутність на робочому місці ОСОБА_2, без поважної причини суд першої інстанції посилається на Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 455 від 13.11.2001 року «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що підтверджують тимчасову непрацездатність громадян», згідно якої тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, а відсутність ОСОБА_2 на роботі без оформлення, в установленому законом порядку, листка непрацездатності, кваліфікується як прогул.

Не погоджуючись з цим колегія суддів дійшла висновку, що хоча непрацездатність ОСОБА_2 не була підтверджена лікарняним листком, вона доведена матеріалами справи. А отже відсутність позивача на роботі 19-20 серпня 2014 року, слід визнати з поважних причин.

Порушення порядку оформлення документів, що підтверджують непрацездатність ОСОБА_2, на які посилається представник відповідача не є підтвердженням скоєнням працівником прогулу без поважних причин.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про поновлення на роботі не можна визнати законним і обґрунтованим, а отже воно підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235 та ст.240 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення позивача відбулось з порушенням визначеного законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

При винесенні рішення про його поновлення на роботі орган, який розглядає спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене, колегія судді скасовує рішення суду першої інстанції та задовольняє позовні вимоги ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та частково - про відшкодування моральної шкоди.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з подальшими змінами та доповненнями (надалі - Порядок).

Відповідно до Порядку, середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із виплат за останні два календарних місяця роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат за час вимушеного прогулу, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані, протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. (п.8 Порядку)

Відповідно наданих відповідачем відомостей, з урахуванням графіка роботи, середньогодинна заробітна плата ОСОБА_2 складає 19 грн.61 коп.

Визначення відповідачем розміру середнього заробітку відповідає Порядку обчислення заробітної плати.

За два місяця перед звільненням серпень - вересень 2014р. ОСОБА_2 відпрацював 136 годин : 72 години у серпні та 64 години у вересні . Заробітна плата за цей період складає 2666грн.30коп.( 1523,84 грн.+1142,46 грн.) Тоді середньогодинна заробітна плата становить : ( 2666грн.30коп. : 136)= 19,61грн.

Час вимушеного прогулу, виходячи із графіку роботи позивача, станом на 18.11.2015 року становить 2 259 годин. Отже розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь позивача дорівнює: 44 298,99грн. ( 19,61 грн. х 2259год.), суми стягуються судом без утримання податку та обов'язкових платежів.

Вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди позивачеві , колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до стаття 237 1 КЗпПУ за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної немайнової шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган, незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої незалежності.

Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтував позовні вимоги про стягнення моральної (немайнової ) шкоди ( а.с.132-134.)

Колегія суддів погоджується з тим, що внаслідок незаконного звільнення, позивач страждав, оскільки з втратою роботи вимушений був прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, хвилювався про своє матеріальне забезпечення. Отже, діями відповідача ОСОБА_2 завдані моральні страждання .

Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем у сумі 15 000 грн., колегія суддів вважає завищеним.

Визначаючи розмір моральної шкоди колегія суддів враховує обставини справи, характер та ступень душевних страждань, які зазнав ОСОБА_2, внаслідок незаконного звільнення їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості, відшкодовує моральну шкоду ОСОБА_2, у сумі 200 грн. за рахунок відповідача.

За таких обставин, колегія судів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому підлягають скасування, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, відповідно до вимог п.п. 3,4, ч.1 ст.309 ЦПК України.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог

Тому, з відповідача на користь держави, колегія суддів стягує судові витрати у розмірі 730,80 грн. за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п.3,4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 29 травня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 регіональної державної телерадіокомпанії «Криворіжжя» про визнання незаконним рішення уповноваженого органу підприємства у питанні застосування законодавства про працю, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора ОСОБА_4 регіональної державної телерадіокомпанії «Криворіжжя» №25-К від 03 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_2 за п.4 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника дільниці телебачення з 04 жовтня 2014 року.

Стягнути з ОСОБА_4 регіональної державної телерадіокомпанії «Криворіжжя» на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04 жовтня 2014 року по 18 листопада 2015 року, включно в сумі 44 298,99грн. без урахування податків та обов'язкових платежів.

Стягнути з ОСОБА_4 регіональної державної телерадіокомпанії «Криворіжжя» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 регіональної державної телерадіокомпанії «Криворіжжя» на користь держави судовий збір у сумі 730,80 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати, за час вимушеного прогулу в межах платежів за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: