Постанова

від 24.11.2015 по справі 826/21456/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 листопада 2015 року 10:06 № 826/21456/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Мар'янченка Д.А.,

за участю сторін:

представника позивача - Медвецької Г.І.,

представника відповідача - Михайлюк-Філімонової Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПОТЕНЦІАЛ-Б» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «ПОТЕНЦІАЛ-Б» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001102202 від 27.03.2015 р.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що під час здійснення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва перевірки ТОВ «ПОТЕНЦІАЛ-Б» щодо дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Альтис Трейд» у березні 2014 року, результати якої оформлено Актом №816, ДПІ не було встановлено вини ТОВ «ПОТЕНЦІАЛ-Б» в можливих порушеннях вимог податкового та іншого законодавства, як і не наведено правової норми, в силу якої на платника податку (покупця, замовника) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку - контрагентом (продавцем, виконавцем) або контрагентами продавця/виконавця, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Крім того, позивач зазначає, що усі документи, що підтверджують формування податкового кредиту наявні та не були вивчені у зв'язку з порушенням порядку проведення невиїзної перевірки. Припущення ДПІ про здійснення фінансово-господарських операцій, які не передбачали настання наслідків не можуть бути підставою для притягнення ТОВ «ПОТЕНЦІАЛ-Б» до адміністративно-господарської відповідальності, оскільки Конституцією України та Господарським кодексом України закріплений принцип індивідуальності юридичної відповідальності, а тому кожен з учасників господарських відносин відповідає виключно за власні винні дії або бездіяльність. До того ж, усі документи, які стали підставою для проведення податковим органом перевірки не відповідають вимогам закону.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено про правомірність висновків акта перевірки та законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши думки представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, на підставі наказу №304 від 02.03.2015 р. згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, пп.79.2 ст. 79 та відповідно до п.82.2 ст. 82 Податкового кодексу України ДПІ у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Потенціал-Б» (код ЄДРПОУ 34913946) щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «АЛЬТИС ТРЕЙД» (код ЄДРПОУ 38977139) за період з 01.03.2014 по 31.03.2014 р., за результатами якої складено відповідний акт №816/26-58-22-02-17-38977139 від 10.03.2015 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «ПОТЕНЦІАЛ-Б»: п. 185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.6 та п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 137579 грн., в тому числі по періодам - березень 2014 року у розмірі 137579 грн.

На підставі виявлених порушень податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0001102202 від 27.03.2015 р., яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 137579,00 грн. за основним платежем та 68790,00 грн. за штрафними санкціями.

За результатами адміністративного оскарження дане податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення його до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

У відповідності до норм п. 200.1, п. 200.2 і п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме - Наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 № 957 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 за № 1235/26012 (набрав чинності 01.12.2014 та наразі чинний).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Між тим у своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин)(надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону № 996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків , що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 К/9991/72258/12, від 21.10.2014 № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 № К/800/6501/14, «податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників .

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести обставини, що слугували підставою для прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії, покладається на податкову інспекцією як на суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, дане правило не виключає обов'язку платника довести обґрунтованість сформованих ним податкового кредиту по операціям з придбання товарів (робіт, послуг)» та «…правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника , та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах , а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податків.».

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, що 03.02.2014 р. між ТОВ «ПОТЕНЦІАЛ-Б» та ТОВ «АЛЬТИС ТРЕЙД» укладено Договір №15 на технічне обслуговування та надання клінінгових послуг, згідно умов якого: замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язки з надання таких послуг: технічного обслуговування обладнання систем припливно-витяжної вентиляції та кондиціювання, відеоспостереження, ліфтів і підйомників, електромереж, перелік, найменування і періодичність виконання робіт вказані в Додатку 1, який є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору, за домовленістю сторін щомісячна плата за надані Виконавцем послуги, які є предметом цього Договору, становить певну грошову суму в національній валюті України (гривні) з розрахунку: технічне обслуговування обладнання - 50,40 грн. за 1 кв.м. площі приміщення, в т.ч. ПДВ - надання клінінгових послуг - 39,60 грн. за 1 кв.м. площі приміщення, в т.ч. ПДВ.

Розрахунок за надані послуги може здійснюватися безпосередньо між замовником та виконавцем шляхом видачі простих векселів на суму, що дорівнює договірній вартості послуг зазначеної в п. 2.1 цього Договору.

В Додатку 1 до даного договору визначено перелік, найменування і періодичність виконання робіт, а в додатковій угоді №2 до Договору №15 вказано перелік обладнання, по якому виконуються роботи з технічного обслуговування.

На підтвердження виконання умов вказаного договору ТОВ «Альтис Трейд» виписано на користь ТОВ «ПОТЕНЦІАЛ-Б» податкові накладні №№202-207, акти надання послуг №302-307 від 31.03.2014 р.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Крім того, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання договору на технічне обслуговування обладнання та надання клінінгових послуг від 03.02.2014 р., зокрема, того, що дане підприємство не було зареєстроване в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована у встановленому законом порядку, а відтак суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітний період березень 2014 року, цілком відповідає вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.

В силу п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «ПОТЕНЦІАЛ-Б» і підприємством ТОВ «АЛЬТИС ТРЕЙД», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договору на технічне обслуговування обладнання та надання клінінгових послуг та первинних документів до них неуповноваженими на те особами.

Зокрема, в акті перевірки позивача також відсутні відомості про визначення контрагенту позивача сум податкових зобов'язань у зв'язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам ТОВ «АЛЬТИС ТРЕЙД» за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до складу податкового кредиту, та як наслідок про протиправність збільшення ТОВ «ПОТЕНЦІАЛ-Б» сум грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням від 27.03.2015 №0001102202.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 86 КАС України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги ТОВ «ПОТЕНЦІАЛ-Б» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ПОТЕНЦІАЛ-Б» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0001102202 від 27.03.2015 р.

Судові витрати у розмірі 412,75 грн. присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ПОТЕНЦІАЛ-Б» (ідентифікаційний код 34913946) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов