Рішення

від 09.12.2015 по справі 335/7848/15-ц

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯСправа № 335/7848/15-ц 2/335/1904/2015

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 грудня 2015 року Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Шалагінової А.В.,

при секретарі Гончаренко М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 51, цивільну справу за позовом Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення суми спричиненої шкоди,

ВСТАНОВИВ:

7 серпня 2015 р. до суду надійшла позовна заява Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення суми спричиненої шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2015 р. визнано незаконним та скасовано наказ директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 № 98-к від 4 листопада 2014 р. про звільнення ОСОБА_2 за ст. 28, п. 2 ст. 40 КЗпП України, внаслідок чого останню поновлено на посаді головного спеціаліста відділу забезпечення якості правової допомоги Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області, стягнуто з вказаного Регіонального центру на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 18 365,84 гривень. Рішення суду позивач виконав у повному обсязі. Таким чином, на підставі п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України ОСОБА_1 несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, завдану Регіональному центру внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2

З наведених підстав, позивач просив стягнути з відповідача спричинену шкоду у розмірі 19 047,58 гривень (сума сплаченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, податків тощо), судовий збір.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в заяві вказав, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання повторно не прибула, повідомлялась судом належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, розпискою про одержання повітки. Відповідач кілька разів зверталась через канцелярію суду із клопотаннями про перенесення розгляду справи у зв'язку з неможливістю бути присутньою у судовому засіданні, проте підтверджуючих документів суду не надавала. Також, 9 грудня 2015 р. (тобто, у день судового засідання) відповідач знов подала клопотання про перенесення судового засідання, в якому вказала причину неможливості брати участі у судовому засіданні - прийняття 4 грудня 2015 р. Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя рішення про її поновлення на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Судом дана причина неявки відповідача не може бути визнана поважною, оскільки рішення суду, на яке посилається відповідач, було прийнято 4 грудня 2015 р., і саме у той день відбулось судове засідання у справі. Судове засідання ж по даній справі призначено на 9 грудня 2015 р., тобто через п'ять днів після того засідання, з огляду на що відсутні підстави стверджувати про неможливість явки відповідача у дане судове засідання з вказаних нею причин.

За вказаних обставин, суд доходить висновку про можливість заочного розгляду даної справи за відсутності відповідача згідно з вимогами статті 224 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступне.

Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги від 3 лютого 2014 р. № 6-к ОСОБА_1 з 3 лютого 2014 р. призначено на посаду директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Наказом Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 4 листопада 2014 р. № 98 ОСОБА_2 звільнено з посади головного спеціаліста забезпечення якості правової допомоги за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Наказом Міністерства юстиції України від 10 березня 2015 р. № 331/5 Запорізький обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги перейменовано в Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2015 р. у справі № 331/9739/14-ц визнано незаконним та скасовано вищевказаний наказ, ОСОБА_2 поновлена на вищезазначеній посаді та з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області стягнуто на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу 18 365,84 гривень.

Вказане рішення виконано Регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області шляхом поновлення ОСОБА_2 на посаді (наказ № 67-к від 25 травня 2015 р.), виплати останній середнього заробітку за час вимушеного прогулу (розрахункова відомість за липень 2015 р., платіжне доручення від 16 липня 2015 р. № 436).

Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги від 7 липня 2015 р. № 370-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за одноразове грубе порушення трудових обов'язків відповідно до пункту 1 статті 41 КЗпП України. В якості підстав звільнення зазначено, серед інших, рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2015 р. у справі № 331/9739/14-ц.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 4 грудня 2015 р. наказ про звільнення ОСОБА_1 визнано незаконним, внаслідок чого ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області та на її користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення станом на 9 грудня 2015 р. законної сили не набрало.

Предметом спору в даній справі є стягнення з ОСОБА_1 суми спричиненої шкоди, яку поніс Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області внаслідок поновлення незаконно звільненого працівника ОСОБА_2

Спірні правовідносини врегульовані пунктом 8 частини першої статті 134 та статтею 237 КЗпП України.

Зокрема, як передбачено пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Як роз'яснено у пункті 33 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п. 8 ст. 134 та нової редакції ст. 237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Крім того, у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Оскільки ОСОБА_2 було звільнено із порушенням закону за Наказом директора Запорізького обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1 від 4 листопада 2014 р. № 98, тому, виходячи з наведених вище приписів законодавства та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 як службова особа, яка видала наказ про звільнення, має в даному випадку нести повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу.

Судом в даному випадку не береться до уваги рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 4 грудня 2015 р., яким ОСОБА_1 поновлено на роботі, оскільки дане рішення ніяким чином не спростовує факт незаконного звільнення нею працівника (який встановлено іншим судовим рішенням), а, відтак, і наявність шкоди, заподіяної у зв'язку із необхідністю поновлення такого працівника на роботі. Крім того, вказане рішення суду станом на час розгляду даної справи не набрало законної сили.

Вирішуючи питання про розмір суми шкоди, яку слід стягнути з відповідача, судом враховується, що відповідно до рішення суду було присуджено до стягнення з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу 18 365,84 гривень. Однак, відповідно до розрахункової відомості за липень 2015 р., ОСОБА_3 були нараховані суми 1 287 гривень та 18 365,84 гривні. Сума 1 287 гривень є компенсацією за невикористану відпустку при звільненні тривалістю 15 календарних днів, про що свідчить наявний в матеріалах справи розрахунок. При цьому, з наведених сум також було утримано податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок, внаслідок чого фактично ОСОБА_2 було сплачено відповідно до платіжного доручення № 436 від 16 липня 2015 р. суму у розмірі 16 100,82 гривні, з яких 1 074,64 гривні - компенсація за невикористану відпустку, 15 026,18 гривень - середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 липня 2015 р. ОСОБА_2 подала заяву на ім'я директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області про виплату компенсації за невикористану відпустку за період з 1 листопада 2014 р. по 19 червня 2015 р. у зв'язку з переведенням на інше підприємство.

Таким чином, виплата компенсації за невикористану відпустку відповідно до заяви ОСОБА_2 пов'язана саме з її переведенням на інше місце роботи, а не із незаконним звільненням з Центру. Також, у рішенні суду, яким ОСОБА_2 поновлено на роботі, також не йшлось про стягнення даної компенсації. Відтак, підстави для стягнення з ОСОБА_1 суми зазначеної компенсації відсутні.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що у змісті позовних вимог позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму у розмірі 19 047,58 гривень, в той час як у розрахунковій відомості за липень 2015 р., на яку суд посилався вище, йдеться про загальну суму, сплачену ОСОБА_2 у розмірі 19 652,84 гривні, у тому числі 1 287 гривень компенсації за невикористану відпустку та 18 365,84 гривні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позову Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області до ОСОБА_1 на суму 18 365,84 гривні, що є сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника, встановленою судовим рішенням та фактично сплаченою позивачем на користь цього працівника.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, які документально підтверджені, у розмірі 243,60 гривень (з урахуванням положень Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання до суду позовної заяви).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 208, 212-215, 224 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення суми спричиненої шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, на користь Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області (ЄДРПОУ 38362273) суму спричиненої шкоди у розмірі 18 365 (вісімнадцять тисяч триста шістдесят п'ять) гривень 84 копійки, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок, а всього стягнути суму у розмірі 18 609 (вісімнадцять тисяч шістсот дев'ять) гривень 44 копійки.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Копію заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення надіслати на адресу відповідача рекомендованим листом із повідомленням.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.В. Шалагінова