Постанова

від 08.12.2015 по справі 914/2601/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р. Справа № 914/2601/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Марко Р.І.

суддів Желіка М.Б.

ОСОБА_1

при секретарі Мазепа Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» вих.№ 2998 від 29.10.2015р. (вх. № 01-05/5056/15 від 05.11.2015р.).

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015р.

у справі № 914/2601/15, суддя Морозюк А.Я.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«ТКФ В«Схід-ПостачВ» , м. Харків

до відповідача: Приватного акціонерного товариства В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» , м. Львів

про стягнення 321 210 грн. 13 коп.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник на підставі довіреності б/н від 17.07.2015 року;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 року у справі № 914/2601/15 (судя ОСОБА_3Я. ) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«ТКФ В«Схід-ПостачВ» до Приватного акціонерного товариства В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» про стягнення 321 210 грн. 13 коп. задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«ТКФ В«Схід-ПостачВ» - 178 246,86 грн. основного боргу, 9 576,17 грн.- 3% річних, 133 387,10 грн.- інфляційних втрат та 6 424,21 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 року у справі №914/2601/15, відповідач - Приватне акціонерне товариство В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» - подав апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення Господарського суду Львівської області прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України, суд першої інстанції не в повному обсязі зВ»ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що відповідно до п. 6.2.4 Договору поставки № ВЗК-056/13 від 18.03.2013 року Замовник (відповідач) має право повернути рахунок Постачальнику (позивачу) без здійснення оплати в разі неналежного оформлення товаросупровідних документів (відсутність печатки, підписів тощо), однак Постачальником (позивачем) жодних рахунків для оплати за поставлену продукцію не виставлялося. Апелянт зазначає, що на думку позивача, факт поставки підтверджують накладні № 8 від 20.03.2013 року, № 6 від 15.04.2013 року, № 3 від 17.05.2013 року, №4 від 20.06.2013 року, №3 від 06.12.2013 року, №3 від 20.03.2014 року та довіреності № 240 від 12.03.2013 року, № 466 від 15.04.2013 року, № 62 від 14.05.2013 року, № 924 від 20.06.2013 року, № 2047 від 04.12.2013 року, № 216 від 19.03.2013 року, якими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уповноважено на отримання товару. Скаржник вважає, що при огляді вказаних довіреностей вбачається значна розбіжність між дійсним підписом Голови Правління Приватного акціонерного товариства В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» - ОСОБА_6 та підписом вчиненого ним на зазначеній довіреності. Також апелянт зазначає про те, що судом першої інстанції було проігноровано подане через канцелярію Господарського суду Львівської області представником відповідача ОСОБА_7 В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа Державної фіскальної служби України № 2566/7/28-06-42-0020/321 від 18.09.2015 року щодо надання інформації по ТзОВ В«ТКФ В«Схід-постачВ» , в якому встановлено, що даний платник за адресою реєстрації не знаходився, договорів оренди приміщення зазначеного в документах не укладав, згідно пояснень посадових осіб, підприємство зареєстровано за винагороду. Разом з тим, апелянт у поданій апеляційній скарзі звертає увагу на те, що місцезнаходження (юридична адреса) позивача у даній справі є територія проведення антитерористичної операції. Актом терористичної організації, а саме-законом Луганської народної республіки В«Про систему оподаткування ЛНРВ» визначено, що, зокрема, і позивач у даній справі є платником податків у бюджет даної терористичної організації. Відповідно, перерахування коштів вказаній юридичній особі підпадає під визначення В«фінансування терроризмуВ» .

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 р. у справі № 914/2601/15 та прийняти нове рішення яким у позові відмовити.

Позивач подав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу вих. № 23/11/05 від 23.11.2015 року (вх.01-04/7404/15 від 23.11.15) в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015р. у справі № 914/2601/15 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2015р. справу № 914/2601/15 призначено судді-доповідачу ОСОБА_8 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме: суддям Желіку М.Б. та Костів Т.С.

Згідно розпорядження в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2015 року, у звВ»язку із перебуванням судді Желіка М.Б. у відпустці, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 914/2601/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий судя ОСОБА_8, судді Костів Т.С. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2015 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 30.11.2015 р.

Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року, у звВ»язку із зайнятістю судді Мирутенка О.Л. у складі іншої судової колегії, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 914/2601/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий судя ОСОБА_8, судді Желік М.Б. та Костів Т.С.

Ухвалою суду від 30.11.2015 року розгляд справи відкладався у звВ»язку із неявкою відповідача та враховуючи подане ним клопотання.

Представнику позивача розВ»яснено його права та обов'язки згідно зі ст. 22 ГПК України.

В судове засідання 08.12.2015 року зВ»явився представник позивача, проти апеляційної скарги заперечив в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу вих. № 23/11/05 від 23.11.2015 року, надав усні пояснення по суті спору.

Повноважний представник апелянта в судове засідання повторно не зВ»явився, через канцелярію суду подав клопотання (вх. № 01-04/7797/15 від 07.12.2015 року) про відкладення розгляду справи у звВ»язку із неможливістю бути присутнім в судовому засіданні 08.12.2015 року через перебування у відрядженні.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів звертає увагу, що з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.1-5 ст.28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (стаатті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. В«Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанціїВ» ). Окрім того, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю В«ТКФ В«Схід-постачВ» (постачальник - за договором) та Приватним акціонерним товариством В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» (замовник - за договором) 18.03.2013 року було укладено договір поставки №ВЗК- 056/13, а також 24.12.2013 року було укладено додаткову угоду №1 до договору.

Згідно п.1.1, 1.2 вищезазначеного Договору (з врахуванням додаткової угоди) Постачальник зобовВ»язався у 2013-2014 роках поставити замовникові товари, зазначені у Специфікаціях № 1 і №2, а Замовник - прийняти і оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: рукава. Кількість товарів: згідно специфікацій № 1 і №2.

Пунктом п.3.1 Договору (з врахуванням додаткової угоди) визначено ціну договору: 1 104 703, 44 грн. Ціна цього Договору може бути змінена за взаємною згодою сторін. (п.3.2 Договору).

Розрахунки проводяться в безготівковій формі на рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів після поставки продукції (п. 4.1 Договору).

За умовами Договору, при поставці товару оформлення товарно - транспортної накладної є обовВ»язковим.(п. 5.2 Договору).

Місцем поставки (передачі) товарів згідно п.5.3 Договору визначено: 79018, м.Львів, вул.Залізнична, 1А. умови поставки СРТ згідно ІНКОТЕРМС-2000.

Як вбачається із матеріалів справи на виконання умов вказаного договору позивачем поставлено передбачений у специфікаціях товар на суму 178 246,86 грн., що підтверджується підписаними повноважними особами сторін накладними № 8 від 20.03.2013р., № 6 від 15.04.2013р., № 3 від 17.05.2013р., № 4 від 20.06.2013р., № 3 від 06.12.2013р. та № 3 від 20.03.2014р., довіреностями № 240 від 12.03.2013р., № 466 від 15.04.2013р., № 621 від 14.05.2013р., № 924 від 20.06.2013р., № 2047 від 04.12.2013р. та № 216 від 19.03.2014р., а також товарно-транспортними накладними № 8 від 20.03.2013р., № 6 від 15.04.2013р., № 3 від 17.05.2013р., № 4 від 20.06.2013 р., № 3 від 06.12.2013р. та № 21 від 20.03.2014р., податковими накладними № 8 від 20.03.2013р., № 6 від 15.04.2013р., № 3 від 17.05.2013р., № 4 від 20.06.2013р., № 3 від 06.12.2013р. та № 3 від 20.03.2014р.

Окрім цього, як правильно встановлено судом першої інстанції, наявність зобовВ»язань, які виникли між сторонами за договором поставки № ВЗК-056/13 від 18.03.2013р. підтверджується довідкою Державної фінансової інспекції в Луганській області від 05.08.2013р. № 17.1.21/17 В«зВ» , складеною в процесі зустрічної звірки у ТзОВ В«ТКФ В«Схід-постачВ» з метою документального підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків з ОСОБА_7 В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» за період з 01.10.2010 року по 30.06.2013 року, та реєстром документів на відпуск запасних частин для ремонту залізничного транспорту від В«ТКФ В«Схід-постачВ» до ОСОБА_7 В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» за період з 01.10.2010 року по 30.06.2013 року.

Разом з тим, факт поставки товару за накладними № 8 від 20.03.2013р., № 6 від 15.04.2013р., № 3 від 17.05.2013р., № 4 від 20.06.2013р., № 3 від 06.12.2013р. та № 3 від 20.03.2014р. та наявності заборгованості по них підтверджується ОСОБА_3 № 12 звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2013 року, ОСОБА_3 № 13 звірки взаємних розрахунків станом на 28.02.2014 року та ОСОБА_3 №14 звірки взаємних розрахунків станом на 01.04.2014 року, які підписані та скріплені печатками сторін.

Пунктом 6.1.1 Договору, Замовник зобовВ»язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари та приймати поставлені товари, згідно з накладних (п. 6.1.2 Договору).

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобовВ»язань за Договором поставки № ВЗК-056/13 від 18.03.2013 року, а саме: невиконання відповідачем у встановлений п. 4.1 Договору строк розрахунку за отриманий товар утворилась заборгованість в розмірі 178 246,86 грн.

Згідно ст.509 ЦК України, зобовВ»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовВ»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовВ»язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовВ»язань, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобовВ»язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовВ»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобовВ»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовВ»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовВ»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовВ»язання (неналежне виконання).

Як визначено ч.ч. 1, 2 ст.692 ЦК України, покупець зобовВ»язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовВ»язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовВ»язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повВ»язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовВ»язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З огляду на вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, колегією суддів апеляційної інстанції визнається правомірним висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі 178 246, 86 грн., оскільки відповідачем підписано ОСОБА_3 № 12 звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2013р., ОСОБА_3 № 13 звірки взаємних розрахунків від 28.02.2014р. та ОСОБА_3 № 14 звірки взаємних розрахунків від 01.04.2014р., тим самим підтвердивши наявність заборгованості по поставці товарів згідно накладних № 8 від 20.03.2013р., № 6 від 15.04.2013р., № 3 від 17.05.2013р., №4 від 20.06.2013р., № 3 від 06.12.2013р. та № 3 від 20.03.2014р., доказів погашення боргу відповідач суду не надав.

Господарським судом першої інстанції правильно встановлено, що пунктом 7.1. Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобовВ»язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобовВ»язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовВ»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовВ»язання, на вимогу кредитора зобовВ»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду звертає увагу на розВ»снення Пленуму Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. що інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1). Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2).

Позивач надав суду розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, за результатом перевірки якого місцевий господарський суд встановив його правильність, відтак, колегія суддів, здійснивши перерахунок, вважає підставним задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних, які, відповідно до розрахунку, здійсненого позивачем за період з 20.05.2013 року по 20.07.2015 року, становлять 9 576, 17 грн. та інфляційних втрат, які, відповідно до розрахунку, здійсненого позивачем за період з червня 2013 року по червень 2015 року становлять 133 387, 10 грн.

У поданій апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що підпис на довіреностях № 240 від 12.03.2013 року, № 466 від 15.04.2013р., № 621 від 14.05.2013 р., № 924 від 20.06.2013 р., 3 2047 від 04.12.2013р. та № 216 від 19.03.2014 р., якими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уповноважено на отримання товару, не відповідає дійсному підпису Голови Правління ОСОБА_7 ,,Львівський ЛРЗ'' - ОСОБА_6.

Дослідивши вищенаведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів такі не приймає до уваги та наголошує на тому, що довіреність окрім керівника підприємства відповідача ОСОБА_6 підписана ще й головним бухгалтером та засвідчена відтиском печатки ПАТ В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» , що повністю спростовує доводи апелянта.

Також апелянт посилається на те, що місцезнаходження (юридична адреса) позивача у даній справі є територія проведення антитерористичної операції, актом терористичної організації, а саме-законом Луганської народної республіки В«Про систему оподаткування ЛНРВ» визначено, що, зокрема, і позивач у даній справі є платником податків у бюджет даної терористичної організації. Відповідно, перерахування коштів вказаній юридичній особі підпадає під визначення В«фінансування терроризмуВ» , не заслуговує на увагу, оскільки в матеріалах справи міститься копія виписки з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців згідно якої місцезнаходження юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю В«ТКФ В«Схід-ПостачВ» є м.Харків, вул. Сумська,39, офіс 131.

Щодо клопотання апелянта (вх.№ 01-05/5588/15 від 30.11.2015 року) про призначення почеркознавчої експертизи поданого при розгляді даної справи в апеляційній інстанції, яке останній обгрунтовує розбіжністю між дійсним підписом голови правління ПАТ В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» ОСОБА_6 та підписом вчиненим у довіреності про отримання товару, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 ГПК України, для розВ»яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути розВ»яснені судовим експертом.

При цьому, необхідність призначення судової експертизи повВ»язана саме з наявністю при розгляді господарського спору певних питань щодо обставин, які не можуть бути встановлені судом самостійно, оскільки потребують спеціальних знань експерта та можуть бути вирішені шляхом призначення судової експертизи. Зі змісту ст. 41 ГПК України випливає, що саме суд визначає при розгляді справи наявність таких питань та, відповідно, вирішує питання необхідності призначення певного виду судової експертизи у справі. Також, слід зазначити, що згідно положень чинного законодавства та вказаної статті зокрема, суд має право, на його розсуд, призначити експертизу у разі такої необхідності, проте, не обовВ»язок.

Згідно приписів п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 В«Про деякі питання практики призначення судової експертизиВ» , судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

З огляду на все вищенаведене, та те, що довіреність окрім керівника підприємства відповідача підписана ще й головним бухгалтером та засвідчена відтиском печатки ПАТ В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» , суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи та відсутність дійсної потреби у спеціальних знаннях при дослідженні та оцінці документальних доказів наявних у матеріалах справи, а відтак, в задоволенні клопотання апелянта про призначення судової експертизи суд відмовляє.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015 р. у справі № 914/2601/15 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків Господарського суду Львівської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 13.10.2015р. у даній справі в апеляційному порядку покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

1 .Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства В«Львівський локомотиворемонтний заводВ» , м. Львів, .№ 2998 від 29.10.2015р. - залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Львівської області від 13.10.2015 р. у справі № 914/2601/15 залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

4.Матеріали справи скеровуються до Господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 14.12.2015 року.

Головуючий-суддя Марко Р.С.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Костів Т.С.