Постанова

від 09.12.2015 по справі 910/14121/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2015 р. Справа№ 910/14121/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Танцюра М.В. - довіреність б/н від 01.07.2015;

від відповідача: Луценко В.О. - довіреність № 26 від 31.01.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Лайф"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2015

у справі № 910/14121/15 (суддя - Цюкало Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Лайф"

до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"

про стягнення 5 751,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мед-Лайф" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (відповідач) про стягнення 5 751,84 грн. суми 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено невиконання зобов'язання зі сплати заборгованості за договором № 17/06-11 про надання медичної допомоги від 17.06.2011 року в розмірі 255 637,42 грн., а також прострочено виконання грошового зобов'язання за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-12/11006-2012 від 27.11.2012 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2015 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1638,88 грн. - процентів за порушення грошового зобов'язання та 520,57 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Мед-Лайф" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2015 та прийняти постанову, якою частково задовольнити позов в частині стягнення з відповідача процентів за порушення грошового зобов'язання у сумі 4 811,58 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, дійшов помилкового висновку про неможливість встановлення початку виникнення грошового зобов'язання відповідача, помилково пославшись при цьому на той факт, що матеріали справи не містять доказів надіслання рахунків на оплату позивачем на адресу ТОВ "СК "Індіго".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 апеляційну скаргу ТОВ "Мед-Лайф" було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.11.2015.

У судових засіданнях неодноразово оголошувалися перерви, зокрема, на 09.12.2015 у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України; справа слухалася різними складами суду.

Так, ухвалою від 08.12.2015 судова колегія (головуючий суддя - О.М. Коротун, судді: Гаврилюк О.М., Скрипка І.М.) прийняла справу до свого провадження, розпочала розгляд справи спочатку та ухвалила дану постанову.

У судовому засіданні 09.12.2015 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Наполягав на тому, що факт належного надіслання рахунків відповідачу разом з вимогою про виконання грошового зобов'язання було встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 27.11.2012 у справі № 5011-12/11006-2012. Крім того, зазначав про неодноразове направлення вимог, рахунків та актів на адресу відповідача, докази чого було надано стороною у судовому засіданні 08.12.2015 та прийняті судом апеляційної інстанції в порядку ст. 101 ГПК України, зважаючи на належне обґрунтування стороною поважних причин неподання таких доказів до суду першої інстанції.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.12.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги. Зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.06.2011 року між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) було укладено договір № 17/06-11 про надання медичної допомоги (далі - договір), п.п. 1.1., 1.3. якого передбачено, що даним договором регулюються відносини сторін по наданню виконавцем медичних послуг застрахованим особам (клієнтам) замовника. Відповідно до умов договору сторони погодили, що виконавець надає амбулаторно-поліклінічну допомогу та консультативно-діагностичну допомогу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі № 5011-12/11006-2012 за позовом ТОВ "Мед-Лайф" до ТДВ "Страхова компанія "Індіго" про стягнення заборгованості за вищезазначеним договором, позов задоволено. Стягнуто з ТДВ "Страхова компанія "Індіго" на користь ТОВ "Мед-Лайф" заборгованість у сумі 255 637,42 грн. та судовий збір у сумі 5 112,74 грн.

В силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2014 у справі № 5011-12/11006-2012 має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував, що відповідачем допущено невиконання зобов'язання зі сплати заборгованості за договором, а також прострочено виконання грошового зобов'язання за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-12/11006-2012 від 27.11.2012 року, у зв'язку із чим, з останнього підлягає стягненню 5 751,84 грн. 3% річних за порушення грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що грошові зобов'язання, на які позивачем нараховувалися 3% річних, мають різний характер виникнення та обумовлені як несвоєчасним виконанням відповідачем рішення суду (яке набрало законної сили), так і неналежним виконанням умов договору в частині внесення відповідних платежів.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 5011-12/11006-2012 від 27.11.2012 року, враховуючи наступне.

Так, зазначене рішення Господарського суду міста Києва набрало законної сили, є обов'язковим до виконання в розумінні ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК України.

Відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з п. 7.1. Постанови Пленуму N 14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі № 5011-12/11006-2012 набрало законної сили 11.12.2012 року, відтак правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що з 12.12.2012 року почався строк виникнення зобов'язання з виконання зазначеного судового рішення.

Матеріалами справи також підтверджується та сторонами не заперечується, що 28 лютого 2013 року відповідачем здійснено оплату 260750,16 грн. (сума боргу + судовий збір), що підтверджується платіжним дорученням № 7159 від 28.02.2013 року. Таким чином, останнім днем нарахування процентів на суму 255 637,42 грн. за рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2012р. у справі № 5011-12/11006-2012 є 27.02.2013 року.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині нарахування процентів за період з 12.12.2012 року по 27.02.2013 року на грошове зобов'язання зі сплати 255 637,42 грн. основного боргу, стягнутого за рішенням суду. Таким чином, за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло за рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2012 у справі № 5011-12/11006-2012 стягненню з відповідача на користь позивача підлягає арифметично вірна та обґрунтована сума 3% річних у розмірі 1 638,88 грн.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову щодо стягнення 3% річних, які нараховані за порушення виконання відповідачем умов договору, враховуючи наступне.

Так, згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 5.1 договору виконавець для отримання оплати за надані послуги, надає замовнику рахунок на оплату фактично наданих медичних послуг клієнтам в звітному місяці, медичну довідку/медичний висновок та/або виписки з історії хвороби стаціонарного хворого з підписом та печаткою лікаря, акт наданих послуг з переліком наданих послуг згідно форми, викладеної у додатку № 8 договору.

Відповідно до п. 5.3. договору оплата замовником рахунку здійснюється протягом 14 днів з моменту одержання від виконавця рахунку та іншої належним чином оформленої документації, що зазначена в п. 5.1. договору.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що строк виконання зобов'язання з оплати наданих послуг виникає у відповідача у строк встановлений п. 5.1. договору. Проте, необґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про відсутність рахунків на загальну суму 255 637,42 грн. (сума, на яку здійснено нарахування 3% річних) та доказів їх виставлення відповідачу, у зв'язку із чим у позовних вимогах про стягнення процентів на суму неспалених платежів за договором передчасно було відмовлено судом першої інстанції.

В цій частині суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта про те, що у рішенні по справі № 5011-12/11006-2012 судом було встановлено надсилання позивачем відповідачу претензії з вимогою сплатити протягом семи днів борг у розмірі 255 637,42 грн., до якої також були додані відповідні рахунки на оплату.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Враховуючи викладене, факти, встановлені у вищенаведеній справі Господарського суду міста Києва мають преюдиціальне значення та приймаються судом апеляційної інстанції, як такі, що не підлягають доведенню, зокрема, враховуючи, що в обох справах в однакових процесуальних статусах приймали участь ті ж самі сторони.

В свою чергу, на стадії апеляційного розгляду справи № 910/14121/15 позивач подав докази направлення претензій (з доданими до них актами і рахунками) на адресу відповідача (при цьому, сторона належним чином обґрунтувала неподання таких доказів з поважних причин до суду першої інстанції у зв'язку з чим додаткові докази були прийняті та дослідженні колегією суддів на підставі ст. 101 ГПК України). Вказаними доказами підтверджується надсилання позивачем вимоги-повідомлення та зазначених документів на адресу відповідача 20.06.2012, а також повторне направлення аналогічної вимоги 14.07.2012.

При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що самим відповідачем у відзиві на позовну заяву (а.с. 31) зазначається про наявність у нього рахунків на оплату № 75, 80, 85, 88, 89 (копії яких надано відповідачем до відзиву), а також визнано, що строк позовної давності щодо прострочення заборгованості по вказаним рахункам не сплинув. Втім, заявлено про сплив загального строку позовної давності щодо вимог, які виникли за попередніми рахунками на оплату.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо строк зобов'язання не встановлений, то боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як було вищезазначено, вимога про сплату суми заборгованості разом з рахунками на оплату та актами виконаних робіт була надіслана на адресу відповідача 20.06.2012.

Відповідно до розділу 2 «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень», затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України 28.11.2013 № 958, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання, а «3» - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Враховуючи викладене, безпідставними є доводи позивача про те, що прострочення сплати заборгованості виникло з 20.06.2012. Так само неправомірно було визначено дату прострочення по оплаті рахунків з 01.06.2012 самим відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Так, з урахуванням умов п. 5.3 договору, приписів розділу 2 «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень», а також зважаючи на положення частини 2 ст. 530 ЦК України в частині обов'язкового виконання боржником пред'явленої йому вимоги у семиденний строк, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що прострочення оплати відповідних рахунків виникло з 01.07.2012 та тривало до 10.12.2012 (оскільки станом на 11.12.2012 вже набрало законної сили рішення по справі № 5011-12/11006-2012, а відтак почався перебіг прострочення виконання загальної заборгованості, стягнутої за рішенням місцевого господарського суду на суму 255 637,42 грн.).

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 за змістом ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 1 ст. 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 ГК України.

Суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів відповідача стосовно того, що зважаючи на умови п. 5.3 договору в частині здійснення розрахунків, строк позовної давності застосовується окремо по кожному рахунку, а відтак вимога щодо стягнення 3% річних може застосовуватися до сум, обов'язок оплатити які настав вже після 03.06.2012 (з урахуванням того, що позивач звернувся з позовом у даній справі тільки 03.06.2015).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прострочення виконання грошового зобов'язання відбулося з 01.07.2012 по 10.12.2012 (тобто без порушення трирічного строку позовної давності) по наступним рахункам на оплату:

Рахунок № 75 від 21.05.2012 на суму 11 522,00 грн. Сума 3% річних за прострочення оплати вказаного рахунку за період з 01.07.2012 по 10.12.2012 становить 154,36 грн.

Рахунок № 80 від 31.05.2012 на суму 7 402,28 грн. Сума 3% річних за прострочення оплати вказаного рахунку за період з 01.07.2012 по 10.12.2012 становить 99,17 грн.

Рахунок № 85 від 11.06.2012 на суму 3742,89 грн. Сума 3% річних за прострочення оплати вказаного рахунку за період з 01.07.2012 по 10.12.2012 становить 50,14 грн.

Рахунок № 88 від 11.06.2012 на суму 2 950,00 грн. Сума 3% річних за прострочення оплати вказаного рахунку за період з 01.07.2012 по 10.12.2012 становить 39,52 грн.

Рахунок № 89 від 20.06.2012 на суму 3 060,00 грн. Сума 3% річних за прострочення оплати вказаного рахунку за період з 01.07.2012 по 10.12.2012 становить 41,00 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних за прострочення оплати виставлених рахунків за надані позивачем договірні послуг (яка заявлена в межах строків позовної давності та підлягає стягненню на користь ТОВ "Мед-Лайф") складає 384,19 грн.

Крім того, матеріали справи не містять доказів своєчасного виставлення інших рахунків на оплату. Так само у справі відсутні копії будь-яких інших рахунків, окрім п'яти вищезазначених. Таким чином, в решті задоволення позову судом першої інстанції правомірно було відмовлено.

З огляду на наведене, суд першої інстанції зробив передчасні висновки про відсутність доказів виставлення відповідачу рахунків на оплату, у зв'язку з чим неправомірно відмовив у стягненні на користь позивача 384,19 грн. розміру 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло саме через порушення умов договору.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, тоді як рішення Господарського суду міста Києва у даній справі підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 104 ГПК України в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 384,19 грн. -3% річних, з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині та з відповідним перерозподілом судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.

Судові витрати за подання апеляційної скарги позивача пропорційно відшкодовуються йому судом за рахунок відповідача в порядку ст. 49 ГПК України. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач фактично оскаржував рішення місцевого господарського суду повністю, оскільки просив змінити рішення та стягнути з відповідача суму, яка не була заявлена під час подання позову, а саме - 4811,58 грн. (надавши розрахунок вказаної суми тільки в апеляційній скарзі на підставі періодів, які не заявлялися до суду першої інстанції). Тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Лайф" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2015 у справі № 910/14121/15 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2015 у справі № 910/14121/15 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних на суму 384,19 грн. скасувати, з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині та відповідним перерозподілом судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.

3. В решті задоволення позову про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (ідентифікаційний код 33831166, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, буд. 1, р/р 26502301310784 в ПАТ "ОТП Банк", МФО 300528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-ЛАЙФ" (ідентифікаційний код 37332028, місцезнаходження: 02095, м. Київ, вулиця Княжий затон, будинок 4, квартира 103) 1 638,88 грн. (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 88 коп. процентів за порушення грошового зобов'язання, а також в частині відмови в позові про стягнення 3728,77 грн. 3% річних - рішення залишити без змін. Апеляційну скаргу в цій частині залишити без задоволення.

4. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (ідентифікаційний код 33831166, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, буд. 1, р/р 26502301310784 в ПАТ "ОТП Банк", МФО 300528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-ЛАЙФ" (ідентифікаційний код 37332028, місцезнаходження: 02095, м. Київ, вулиця Княжий затон, будинок 4, квартира 103) 642 (шістсот сорок дві) грн. 60 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 134,24 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/14121/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

І.М. Скрипка