Ухвала

від 09.12.2015 по справі 804/3813/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2015 року К/800/34716/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року по справі № 804/3813/14

за позовом ОСОБА_4

до Управління державної служби Головдержслужби України в

Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та

зобов'язання вчинити дії ,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління державної служби Головдержслужби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та зобов'язання вчинити дії. З урахуванням уточнень позовних вимог просила суд визнати протиправними та скасувати накази Управління державної служби Головдержслужби України в Дніпропетровській області про застосування до неї дисциплінарних стягнень, застосованих до неї в період з 8 січня 2014 року до 29 січня 2014 року та наказ по її звільнення від 29 січня 2014 року №8-к; поновити її на посаді головного спеціаліста сектору реалізації державної політики в сфері державної служби та місцевого самоврядування; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - ОСОБА_4 з 7 серпня 2013 року працювала на посаді головного спеціаліста сектору реалізації державної політики в сфері державної служби та місцевого самоврядування Управління державної служби Головдержслужби України в Дніпропетровській області.

Наказом Управління державної служби Головдержслужби України в Дніпропетровській області (далі - Управління) від 29 січня 2014 року №8-к ОСОБА_4 звільнено з посади за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку відповідно до пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України.

На момент звільнення позивач мала дисциплінарне стягнення, накладене на неї наказом Управління від 8 січня 2014 року №1-к.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу», державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Вимогами статті 5 Закону встановлено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Статтею 10 Закону передбачені основні обов'язки державних службовців, серед яких: забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; а також сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Згідно зі статтею 14 Закону, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків державним службовцем, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Статтею 30 Закону встановлено, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто визначеними Кодексом законів про працю України, та спеціальними, передбаченими у цій нормі.

В даному випадку звільнення позивача відбулося в порядку застосування до неї стягнення, передбаченого статтею 147 Кодексу.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 40 Кодексу встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до пунктів 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 Кодексу, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 Кодексу правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Пунктом 3 частини 1 статті 40 Кодексу встановлено, що працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково, і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.

Наказ про звільнення ОСОБА_4 від 29 січня 2014 року №8-к мотивований тим, що нею систематично порушувалися виконавча дисципліна, правила внутрішнього трудового розпорядку, Регламент роботи Управління, доручені керівництвом завдання виконувалися неякісно та невчасно.

За такі порушення до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, накладеної на неї наказом Управління від 8 січня 2014 року №1-к та від 29 січня 2014 року №7-к.

Судами досліджено та підтверджено матеріалами справи, що наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності від 8 січня 2014 року №1-к передувало:

- порушення трудової дисципліни, що виразилось у систематичному запізненні на роботу, про що роботодавцем постійно наголошувалося на оперативних нарадах Управління;

- порушення виконавчої дисципліни, наслідком чого стали порушення строків надання звітної інформації та відсутність підготовки аналізу проведеної Управлінням роботи щодо методично-консультативного забезпечення територіальних відділень Головдержслужби України в Дніпропетровській області та проведення відповідних перевірок в органах державної влади, розташованих на території області, впродовж 2012-2013 років.

Станом на 29 січня 2014 року позивачем не виконано надане доручення, аналіз проведеної Управлінням роботи щодо методично-консультативного забезпечення територіальних відділень Головдержслужби України в Дніпропетровській області та проведення відповідних перевірок в органах державної влади, розташованих на території області впродовж 2012-2013 років підготовлено не було.

Крім того, підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності наказом від 29 січня 2014 року №7-к стали:

- відсутність підготовленої звітної інформації за формами затвердженими наказом Головдержслужби України від 21 березня 2013 року №60, що в свою чергу стало причиною порушення Управлінням строків виконання цього наказу;

- порушення Регламенту роботи Управління Інструкції з діловодства в Управлінні, що виразились у порушенні термінів опрацювання звернення громадян та надання відповідей на них та бездіяльності щодо умисного не направлення підготовлених (підписаних та зареєстрованих) листів - відповідей на звернення громадян;

- порушення трудової дисципліни, а саме - відсутність на робочому місці 14 та 28 січня 2014 року, що підтверджено відповідними актами, складеними працівниками Управління.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки в даному випадку до позивача правомірно було застосовано заходи дисциплінарного стягнення у вигляді доган та звільнення, враховуючи наявність попередньо застосованих до неї заходів дисциплінарного стягнення. Такі заходи до позивача буди застосовані правомірно, відповідають вимогам чинного законодавства, правила і порядок їх застосування при цьому дотримано.

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що 27 січня 2014 року нею було подано заяву про звільнення за власним бажанням, проте звільняючи її за систематичне невиконання покладених на неї обов'язків, відповідач не врахував цього.

Судами досліджено та підтверджується матеріалами справи, що вказана заява, позивачем була направлена поштою, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який не було вручено Управлінню і 12 лютого 2014 року було повернуто ОСОБА_4, а тому такі посилання позивача є безпідставними.

Крім того, позивач, оскаржуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вказала, що суд дійшов висновку щодо невиконання нею доручених завдань не маючи відповідних доказів, а її клопотання про призначення експертизи, яка б встановила достовірність її підпису про ознайомленням із протокольно наданими завданнями судами не розглянуто.

Такі доводи є необґрунтованими та не відповідають матеріалам справ, оскільки в журналі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року зафіксовано розгляд вказаного клопотання і висновок суду, який не знайшов підстав для задоволення такого клопотання.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

За приписами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з дотриманням норм права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судових рішеннях, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року по справі № 804/3813/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.