Ухвала

від 16.11.2015 по справі 2а-13983/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2015 року м. Київ К/800/35843/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року

у справі №2а-13983/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МВА ПЛЮС»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МВА ПЛЮС» (далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 13 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 01 червня 2012 року №0000702202 та №0000712202.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скарну без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган провів позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Контур-2001» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, про що склав акт від 26 квітня 2012 року №172/22-2/34345317, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 138.1, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 595 347,00 грн. та порушення пунктів 98.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 517 593,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення - рішення від 01 червня 2012 року №0000712202, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на 595 347,00 грн. та №0000702202, яким збільшив розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 647 117,00 грн., з яких 517 693,00 грн. - основний платіж та 129 424,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ «Контур 2001».

За висновками податкового органу, наявні у позивача первинні документи не є безумовною підставою для віднесення сум до валових витрат та збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість у зв'язку з тим, що відомості, які містяться в таких документах не підтверджені зустрічною звіркою та не можуть бути ідентифіковані як такі, що призначені для використання в межах господарської діяльності платника податку; за результатами почеркознавчої експертизи підписи від імені ОСОБА_4 на первинних документах виконані не ним, а іншими особами.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору поставки від 04 липня 2011 року №588, ТОВ «Контур-2001» поставило позивачу товар (електрокомплектуючі вироби) на загальну суму 3 106 160,98 грн. (у тому числі ПДВ - 517 693,48 грн.).

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур та специфікацій.

Оплата за вказані послуги здійснена у безготівковій формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать банківські виписки.

Фактичне використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується копіями договорів укладених між позивачем та А/Т тютюнова компанія «В.А.Т. - Прилуки», ПІІ «British American Tobacco-Moldova» про надання послуг з виготовлення електрообладнання.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента та у зв'язку з оплатою підприємству вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Контур 2001».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту спірного періоду суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих послуг на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередньої інстанції таких обставин не встановлено.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято до уваги посилання відповідача на висновок спеціаліста від 06 березня 2012 року №126, відповідно до якого підписи від імені директора ТОВ «Контур-2001» на первинних документах та податкових накладних виконані не ним, а іншими особами, оскільки підписання документів неповноважною особою не виключає реальність виконання господарської операції. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції.

Також, слід зазначити, що з установлених податковою перевіркою обставин не вбачаються підстави для висновку про неавтентичність підпису ОСОБА_4 на первинних документах від імені ТОВ «Контур 2001», адже контролюючим органом не надано суду доказів щодо проведення почеркознавчої експертизи підпису у представлених первинних документах, результати якої могли б засвідчити вказаний факт.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами здійснення господарської діяльності з ТОВ «Контур 2001», а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток та податку на прибуток.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі №2а-13983/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.