Постанова

від 14.12.2015 по справі 910/25764/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2015 р. Справа№ 910/25764/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Славянін М.О., довіреність № б/н від 20.08.2015;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу "Автогаражний кооператив НС-3" на рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі № 910/25764/15 (суддя Сташків Р.Б.) за позовом обслуговуючого кооперативу "Автогаражний кооператив НС-3" до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення 63 981,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Обслуговуючий кооператив "Автогаражний кооператив НС-3" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 63 981,92 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі №910/25764/15 у задоволенні позову відмовлено.

При ухваленні зазначеного рішення суд дійшов висновку про те, що на час звернення з даним позовом задоволення вимог кредитора банку - обслуговуючого кооперативу "Автогаражний кооператив НС-3" обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі №910/25764/15 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що на його вимоги обмеження встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюються.

В судовому засіданні 14.12.2015 представник апелянта - позивача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім в даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (банк) та обслуговуючим кооперативом "Автогаражний кооператив НС-3" (клієнт) 01.04.2008 було укладено Договір на розрахунково-касове обслуговування №3/107443, відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті: №2600101010744301 та зобов'язується здійснювати його розрахунково - касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених договором.

Позивачем було надано відповідачу для виконання платіжне доручення від 11.09.2015 №5 на суму 63 981,92 грн.

Вказане платіжне доручення банком виконано не було.

Враховуючи невиконання відповідачем платіжного доручення позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з банку 63 981,92 грн.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено у зв'язку з введенням у банку тимчасової адміністрації та відповідно наявністю обмежень, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій зазначає про те, що на зобов'язання банку, обмеження встановлене п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не поширюється.

Колегія суддів з наведеними доводами позивача не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно частин 1 та 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Постановою правління Національного банку України від 17.09.2015 року №612 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015 року № 171 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 18.09.2015 року по 17.12.2015 року включно.

Пунктом 16 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Оскільки між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами на якого поширюються обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Таким чином, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником.

Тому, оскільки позивач звернувся до відповідача з позовною вимогою про стягнення грошових коштів за договором банківського рахунку у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, задоволення вимог кредитора банку - обслуговуючого кооперативу "Автогаражний кооператив НС-3" обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, в постановах від 25.03.2015 у справі № 3-24гс15, від 27.05.2015 у справі 3-217гс15 та від 01.04.2015 у справі №3-25гс15.

З огляду на викладене, враховуючи обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо неможливості виконання відповідачем вимог позивача у період запровадження у банку тимчасової адміністрації.

При цьому, слід зазначити, що звернення позивача до відповідача з вимогою про виконання платіжних доручень ще до введення у банку тимчасової адміністрації не може бути підставою для задоволення позову, оскільки його обґрунтованість перевіряється саме на момент подання позову.

Враховуючи те, що на час звернення з даним позовом задоволення вимог кредитора банку - обслуговуючого кооперативу "Автогаражний кооператив НС-3" обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", наведена обставина відповідно виключає можливість задоволення позовних вимог.

Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, в постанові від 03.11.2015 у справі № 910/8394/15-г.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу обслуговуючого кооперативу "Автогаражний кооператив НС-3" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2015 у справі № 910/25764/15 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи № 910/25764/15 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко