Рішення

від 14.12.2015 по справі 920/1629/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.2015 Справа № 920/1629/15

Господарський суд Сумської області, у складі судді Моїсеєнко В.М. при секретарі судового засідання Сороки Л.М., розглянувши матеріали справи № 920/1629/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрична та тепловозна тяга», м. Харків

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп», м. Лебедин

про стягнення 74401,84 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2

Суть спору: позивач, згідно вимог позовної заяви № 410/2015-ГССО від 12.10.2015р., просить стягнути з відповідача на свою користь пеню за порушення передбаченого умовами договору поставки № 01122-Р від 20.01.2012р. зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у розмірі 25654,21 грн., 36% річних від простроченої суми, нарахованих на суму невиконаного грошового зобов'язання за договором поставки № 01122-Р від 20.01.2012р. у розмірі 20339,93 грн., інфляційні нарахування за весь час простроченого зобов'язання у розмірі 28407,70 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1378,00 грн.

Позивач подав заяву від 09.11.2015р. № 111/2015-ГССО про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача пеню за порушення передбаченого умовами договору поставки № 01122-Р від 20.01.2012р. зобов'язання з оплати вартості поставленого товару у розмірі 27170,86 грн., 36% річних від простроченої суми, нарахованих на суму невиконаного грошового зобов'язання за договором поставки № 01122-Р від 20.01.2012р.у розмірі 21580,83 грн.; інфляційні нарахування за весь час простроченого зобов'язання у розмірі 28407,70 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 16.11.2015 року по справі № 920/1629/15 заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду

Відповідач подав відзив від 24.11.2015р. на позов, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що причиною невиплати своєчасно заборгованості стало те, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лебединського міськрайонного управління юстиції 04.03.2014 року винесена постанова про арешт коштів боржника - ПАТ «Лебединський МБДЕ завод «Темп». Відповідач звертає увагу на те, що в рахунок погашення боргу 10.04.2015р. за видатковими накладними № ЛТ-0000023 та № ЛТ-0000022 позивачу переданий товар на суму 39000,00 грн., а 09.11.2015р. передано позивачу майно на суму 159720,00 грн. Враховуючи те, що сума боргу складає 169998,14 грн., а відповідач передав позивачу майно на суму 198720,00 грн., відповідач просить стягнути з ТОВ «Електрична та тепловозна тяга» на користь ПАТ «Лебединський МБДЕ завод «Темп» 28721,86 грн.

Позивач подав письмові пояснення від 07.12.2015р. № 112/2015-ГССО на заперечення відповідача проти позову, в якому зазначив, що відсутність коштів у боржника не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, також, як зазначає позивач, відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували, що поставка товарів за видатковими накладними № ЛТ-0000023 та № ЛТ-0000022 від 10.04.2015р. на суму 39000,00 відбувалась в рахунок погашення заборгованості, стягнутої рішеннями господарського суду Сумської області від 31.10.2013р. по справі № 920/1361/13 та від 06.11.2014р. по справі № 920/1681/14. Позивач не заперечує той факт, що 09.11.2015р. заборгованість відповідача перед позивачем на загальну суму 169998,14 грн. була частково погашена шляхом передачі нерухомого майна позивачеві в рахунок погашення боргу, але ці обставини не мають відношення до предмету спору, оскільки позивач просить стягнути кошти за невиконання відповідачем своїх зобов'язань за період з 01.10.2014р. по 04.11.2015р.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, які мають суттєве значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 31.10.2013р. господарським судом Сумської області по справі № 920/1361/13 було винесено рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Електрична та тепловозна тяга» до ПАТ «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп» задоволені у повному обсязі: стягнуто з ПАТ «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп» на користь ТОВ «Електрична та тепловозна тяга» заборгованість за договором поставки № 01122-Р від 20.01.2012р. у розмірі 130794,69 грн., в тому числі: 54701,40 грн. основного боргу, 44205,58 грн. штрафу, 9061,72 грн. пені, 22825,99 грн. річних, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3126,18 грн..

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.03.2014р. по справі № 920/1361/13 зазначене рішення господарського суду Сумської області змінено доповненням його резолютивної частини абзацом наступного змісту: «Провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 28935,50 грн. припинити». В іншій частині рішення залишено без змін.

01.10.2014р. позивач повторно звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості (пені, відсотків річних, інфляційних втрат) за період з 31.10.2013р. (дати винесення рішення по справі № 920/1361/13) по 01.10.2014р.

06.11.2014р. рішенням господарського суду Сумської області по справі № 920/1681/14 позов задоволено у повному обсязі: стягнуто з відповідача на користь позивача 8681,78 грн. пені, 18073,94 грн. 36% річних, 7494,55 грн. інфляційних втрат, 1827,00 витрат по сплаті судового збору.

12.11.2013р. господарським судом Сумської області видано наказ на примусове виконання рішення господарського суду по справі № 920/1361/13, а 21.11.2014р. видано наказ на примусове виконання рішення по справі № 920/1681/14.

На підставі зазначених судових наказів постановами державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лебединського міськрайонного управління юстиції від 11.03.2014р. та від 04.12.2014р. відкрито виконавчі провадження № 42430972 (про стягнення заборгованості в розмірі 133920,87 грн. за рішенням господарського суду Сумської області від 31.10.2013р. по справі № 920/1361/13) та № 45703563 (про стягнення заборгованості в розмірі 36077,27 грн. за рішенням господарського суду Сумської області від 06.11.2014р. по справі № 920/1681/14).

Як зазначає позивач, станом на 12.10.2015р. відповідач не виконав ні рішення від 31.10.2013р. по справі № 920/1361/13, ні рішення від 06.11.2014р. по справі № 920/1681/14, сума боргу у розмірі 169998,14 грн. залишилась несплаченою, вищезазначені виконавчі провадження № 42430972 та № 45703563 не закінчено.

Відповідно до ч. 1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) , або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до от. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Неналежне виконання відповідачем умов договору є підставою для нарахування та стягнення з нього трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимову кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до абзацу 1 п. 12.1 договору поставки № 01122-Р від 20.01.2012р. у разі будь-якого порушення замовником зобов`язання з оплати отриманого товару, замовник сплачує на користь постачальника штраф у розмірі трьох відсотків від вартості отриманого товару та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, за весь час прострочення до дня оплати включно (обмеження у нарахуванні штрафних санкцій, передбачене ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не застосовується).

Враховуючи, що станом на 04.11.2015р. відповідач не здійснив оплату вартості отриманого від позивача товару на виконання рішення суду від 31.10.2013р. у справі № 920/1361/13, а також зміст п. 12.1 договору поставки № 01122-Р від 20.01.2012р., суд приходить до висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача пені від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, в тому числі за період з 13.10.2015р. по 04.11.2015р. в розмірі 27170,86 грн.

Абзацом 2 п. 12.1 договору поставки № 01122-Р від 20.01.2012р. передбачено, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, замовник, якщо він прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати отриманого від постачальника товару, на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також 36 процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення виконання зобов`язання до дня фактичної оплати

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення 36% річних за період з 13.10.2015р. по 04.11.2015р. в сумі 21580,83 грн. та інфляційні втрати за період з 01.10.2014р. по 12.10.2015р. в сумі 28407,70 грн. визнаються судом правомірними та законними.

Згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, наявність судових рішень про задоволення вимог позивача у справах № 920/1361/13 та № 920/1681/14, які не були виконані відповідачем з 01.10.2014р. по 04.11.2015р. включно, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє позивача права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наведена правова позиція відображається в судовій практиці Вищого господарського суду України, Верховного суду України, інформаційних листах Вищого господарського суду України тощо.

Згідно п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язаньВ» саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Твердження відповідача про те, що в рахунок погашення боргу 10.04.2015р. за видатковими накладними № ЛТ-0000023 та № ЛТ-0000022 позивачу переданий товар на суму 39000,00 грн. судом не приймаються до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів такого зарахування, зокрема, як передбачено ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Відповідачем не надано ні постанови державного виконавця, на акту передачі майна. Крім того, частиною 5 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником. Такого повідомлення відповідач також не подав.

Згідно ст. ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з ціни позову, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн.

Згідно квитанції № 5280 від 13.10.2015р. позивач сплатив судовий збір в сумі 1378,00 грн., тобто, виходячи з ціни позову переплатив 160,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, підлягає поверненню позивачу судовий збір в сумі 160,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лебединський машинобудівний дослідно-експериментальний завод «Темп» (42200, Сумська область, м. Лебедин, вул. Першогвардійська, 86, ідентифікаційний код 02971676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрична та тепловозна тяга» (61033, м. Харків, вул. Кисловодська, 15, офіс.1, код 34045149) 21580,83 грн. 36 % річних, 28407,70 грн. інфляційних нарахувань, 27170,86 грн. пені, 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути з Державного бюджету (рахунок 31218206783002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач - УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001) Товариству з обмеженою відповідальністю «Електрична та тепловозна тяга» (61033, м. Харків, вул. Кисловодська, 15, офіс.1, код 34045149) суму надмірно сплаченого судового збору в розмірі 160,00 грн. квитанцією № 5280 від 13.10.2015р., оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Повне рішення складено 15.12.2015

СУДДЯ В.М. МОЇСЕЄНКО