Ухвала

від 15.12.2015 по справі 804/3165/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2015 року м. Київ К/800/57896/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2014

у справі № 804/3165/14

за позовом Дочірнього підприємства «ІМЕКС» Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництва «Весна»

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «ІМЕКС» Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавництво «Весна» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0002562203 від 28.10.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014, позов задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій по придбанню товару за період з лютого по серпень 2012 року та його подальшої реалізації за межами митної території України у лютому, березні, квітні, липні 2012 року, складено акт № 633/04-65-22-03/24993721 від 11.10.2013, в якому зафіксовано порушення: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що відобразилось в заниженні податку на додану вартість на загальну суму 632 510,80 грн., у тому числі: у лютому 2012 року на суму 81 225,60 грн., у березні 2012 року на суму 169 222,91 грн., у квітні 2012 року на суму 237 671,88 грн., у травні 2012 року на суму 186,30 грн., у липні 2012 року на суму 144 204,11 грн.

28.10.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002562203 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 948 766,50 грн., в т.ч.: 632 511 грн. основного платежу та 316 255,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем на підставі договорів поставки, укладених з ТОВ «ДВВ груп» № 64 від 28.04.2011 та № 67 від 16.05.2011 та специфікацій до них, було придбано тормозні колодки.

На виконання вказаних операцій виписано податкові та видаткові накладні. Згідно рахунку Дніпропетровська торгово-промислова палата здійснила сертифікацію походження товарів, оформлення та видачу висновків оформлених сертифікатом походження товару. Вказані послуги Дніпропетровської торгово-промислової палати оформлені актом виконаних робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Вказана продукція була передана у власність ТОВ «ТОПАЗ» (Російська Федерація) на підставі договору № 72 від 28.04.2011 і ТОВ «Соліс» (Російська Федерація) на підставі договору № 82 від 27.05.2011.

Продаж товару підтверджується вантажно-митними деклараціями.

Також, на підставі контракту № 190 від 18.06.2012 позивач (постачальник) зобов'язався на умовах DAP м. Костанай, Казахстан виготовити та поставити упаковку для новорічних подарунків АО «Баян Сулу» (покупець) (Республіка Казахстан, 110006, м. Костанай, вул. Бородіна, 198), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити його вартість.

Факт здійснення господарських операцій за договором підтверджено вантажно-митною декларацією, актом виконаних робіт, податковою накладною.

Транспортування на експорт вказаного товару здійснювався за рахунок покупця - ТОВ «ТОПАЗ» (Російська Федерація) та замовника (ДП «ІМЕКС» ТОВ «Видавництво «Весна»), відповідно, за договорами про надання транспортних послуг, укладеними із ТОВ «Дніпротранссервіс».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Тому, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути сформований на підставі фактично здійснених господарських операцій і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що належним чином було зроблено позивачем та підтверджено матеріалами справи.

Згідно з абз. а) пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з: експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

Експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів (ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Відповідно до ст. ст. 70, 82, ч. ч. 1, 2 ст. 83 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012, з метою застосування законодавства України з питань державної митної справи запроваджуються такі митні режими, зокрема, експорт (остаточне вивезення). Експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов'язань щодо їх зворотного ввезення. Митний режим експорту може бути застосований до товарів, що призначені для вивезення за межі митної території України, та до товарів, що вже вивезені за межі цієї території та перебувають під митним контролем, за винятком товарів, заборонених до поміщення у цей митний режим відповідно до законодавства. Для поміщення товарів у митний режим експорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна: 1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів у митному режимі експорту, документи на такі товари; 2) сплатити митні платежі, якими відповідно до закону обкладаються товари під час вивезення за межі митної території України у митному режимі експорту; 3) виконати вимоги щодо застосування передбачених законом заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 4) у випадках, встановлених законодавством, подати митному органу дозвіл на проведення зовнішньоекономічної операції з вивезення товарів у третю країну (реекспорт).

Згідно зі ст. 66 зазначеного Кодексу митною вартістю товарів, що вивозяться за межі митної території України, є ціна товару, зазначена у рахунку-фактурі чи рахунку-проформі. Митна вартість товарів, що вивозяться за межі митної території України, визначається при поміщенні цих товарів уперше в митний режим з наступним фактичним переміщенням їх через митний кордон України. При зміні митного режиму під час знаходження товарів за межами митної території України митною вартістю товарів є митна вартість, визначена на день прийняття митним органом митної декларації при їх першому поміщенні в митний режим.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний