Рішення

від 16.10.2015 по справі 176/3281/13-ц

ЖОВТОВОДСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа №176/3281/13-ц

провадження №2/176/119/15

РІШЕННЯ

Іменем України

16 жовтня 2015 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровській області

у складі: головуючої - судді Павловської І.А.,

при секретарі Ніколенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Жовті Води справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Плюс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, вимоги якої уточнила, де просить стягнути із ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» заборгованість по заробітній платі за період з 03 серпня 2012 року по 22 жовтня 2013 року у розмірі 13614 грн. 84 коп., заборгованість за роботу у вихідні дні у розмірі 3019 грн. 40 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 жовтня 2013 року по 12 листопада 2013 року у розмірі 872 грн. 64 коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 419 грн. 77 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з листопада 2013 року по липень 2014 року у розмірі 10820 грн. 00 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що з 03 серпня 2012 року, на підставі договору укладеного нею з відповідачем, вона працювала на посаді агента з постачання ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» в м. Жовті Води. З 01 жовтня 2012 року її було оформлено на роботу на посаду агента з постачання, про що в трудовій книжці зроблено запис - наказ за №156\6\к.

09 жовтня 2013 року нею написана заява про звільненняна підставі ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням, а саме по догляду за дитиною до 14 років. В даній заяві вона вказала бажаною да тою звільнення 22 жовтня 2013 року. При цьому, позивач зазначає, що в цей час вона знаходи лась на лікарняному, а тому особисто відвідати підп риємство не могла.

Вимогу про повернення трудової книжки разом з оригінали лікарняних листів вона надіслала замовленим листом за адресою реєстрації підприємства: 25014, місто Кіровоград, вулиця Аерофлотська, будинок №13. Даний лист підприємство отримало 04 листопада 2013 року.

Також позивач вказує на те, що в день ба жаного звільнення відповідачем не було проведено виплати сум, що належали їй при звільненні (заробітної плати та компенсації за неви користану відпустку). Одночасно, в день її звільнення, відповідачем не було видано трудову кни жку. 16 листопада 2013 року вона отри мала повідомлення про надходження рекомендованого листа від відповідача. Цього листа вона отримала 18 листопада. Він містив її трудову книжку з вказаною датою звільнення, а саме 12 ли стопада 2013 року, згідно наказу №222-к. За викладених обставин, відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за період вимушеного прогулу з 22 жовтня 2013 року по 12 листопада 2013 року (16 робочих днів) у розмірі 872,64 грн. (1200,00 грн./ 22 роб. дні * 16 днів вимушеного прогулу).

В уточненній позовній заяві позивач зазначає, що відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за час затримки належних їй виплат, а саме з листопада 2013 року по липень 2014 року у розмірі 10820 грн. 00 коп.

За весь час роботи вона не доодержувала заробітну плату. Точну суму заробітної плати вона не знала, так як відповідач не надавав їй документів про обчислення та нарахування заробітної плати. За попередніми розрахунками, розмір її заробітку з 03 серпня 2012 року по 22 жовтня 2013року повинен складати 15997 грн. 86 коп. Фактично вона отримала 2383 грн. 02 коп. за даними виписки з лицьового рахунку Жовтоводської філії «ПриватБанку». Заборго ваність із заробітної плати складає 13614 грн. 84 коп.

Крім того, позивач вказує на те, що в порушення трудового законодавства, за вимогою відпо відача, її робочий тиждень складався з шести днів і вона повин на була працювати у вихідний день, а саме, в суботу. За весь період трудових відносин з відповідачем вона відпрацювала 62 суботи, за які роботодавець з нею не розрахувався. Виходячи з того, що середній заробіток за день складає 48 гри.70 коп., борг відповідача складає 3019 грн.40 коп.

Також позивач зазначає, що на момент звільнення, її невикористана відпустка складала 45 днів (24 дні з 08.2012 року по 07.2013 року - 830,93 грн., 7 днів з 01.08.2013 року по 12.11.2013 року - 240 грн. 66 коп., а також 14 днів щорічної додаткової відпу стки, як жінці, що має двох дітей віком до 15 років - 484 грн.68 коп). При цьому, в уточненій позовній заяві, позивач вказує на те, що відповідач 22 липня 2014 року, на її картковий рахунок, здійснив переведення коштів невиплаченої при звільненні вихідної допомоги у розмірі 1136 грн. 50 коп.

Позивач ОСОБА_1, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи, у судове засідання не з'явилась. При цьому, надала заяву щодо підтримання позовних вимог та розгляду справи за її відсутності.

Представник ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» - ОСОБА_3, що діє на підставі довіреності від 08 червня 2015 року, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи, у судове засідання не з'явилась. При цьому, надала заяву у якій просить провести розгляд справи без її участі. Позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

У запереченні на позовну заяву від 06 лютого 2014 року наданому директором ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» ОСОБА_4, останній вказує, що ОСОБА_1 дійсно з 06 серпня 2012 року по 30 вересня 2012 року надавала послуги ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» на підставі Договорів про надання послуг.

З 01 жовтня 2012 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду агента з постачання до відділу збуту по м. Жовті Води ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» (наказ № 156/6/к від 01.10.2012 року) та звільнена 12 листопада 2013 року (наказ № 222-к від 12.11.2013 р).

З доводами викладеними в позовній заяві відповідач не погоджується за таких підстав:

Винагорода за надані послуги, а пізніше і заробітна плата позивачу виплачувалась своєчасно і в повному обсязі. Виплати за період з серпня 2012 року по липень 2013 року здійснювались підприємством через касу, про що свідчать відомості на виплату грошей та акти приймання-передачі робіт по договорам надання послуг. Лише з липня 2013 року виплата заробітної плати була переведена на пластикові картки.

Нараховану позивачем заборгованість у розмірі 11460,97 грн. відповідач вважає безпідставною.

При прийомі на роботу ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами роботи та тривалістю робочого дня на підприємстві.

Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку у працівників підприємства (окрім експедиції) - п'ятиденний робочий тиждень, з 8 години 00 хвилин до 17 години 00 хвилин, субота є не робочим днем. Також, фактичний час роботи кожного працівника можливо встановити з табелів обліку робочого часу. Крім того відповідач зазначає, що у нього не має документального підтвердження того, що позивач по суботах знаходилась на роботі, у табелях робочого часу даний факт не зафіксовано, тому вимога щодо доплати 3019,40 грн вважає безпідставною.

Що стосується компенсації за невикористану щорічну відпустку, то відповідач не погоджується з розрахунками позивача.

Так, позивач в позовній заяві здійснила наступні розрахунки: період роботиз 01 серпня 2012 року по 01 липня 2013 року - 24 календарних дні, з 01 серпня 2013 року по 12 листопада 2013 року - 7 календарних днівта 14 календарних днів щорічної додаткової відпустки - як жінці, що має двох дітей віком до 15 років.

Однак, відповідач зазначає, що фактично з 01 серпня 2012 року по 30 вересня 2012 року позивач не перебував у трудових відносинах з ТОВ «ОСОБА_2 Плюс», а співпрацювала по договорах про надання послуг (цивільно-правового характеру), відповідно право на відпустку в неї не виникало. За викладених обставин розрахунки необхідно проводити за фактичний період роботи з 01 жовтня 2012 року по 12 листопада 2013 року. Таким чино, при звільненні невикористана щорічна відпуска позивача складала 26 календарних днів, що і були вказані в наказі про звільнення.

Окрім того, відповідач зазначає, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» додаткова щорічна соціальна відпустка на дітей передбачена в кількості 10 календарних днів.

Для одержання компенсації за невикористані додаткові соціальні відпустки при звільненні працівник, що має на них право, повинен написати заяву роботодавцеві з проханням виплатити йому таку компенсацію і додати копії документів, що підтверджують його право на таку відпустку (копії свідоцтв про народження дітей), але при звільненні вказаної заяви Позивач не надала з відповідними копіями документів.

Виходячи з викладеного вище, виплата вихідної допомоги за невикористану відпустку в розмірі 1556 гривен 27 копійок є безпідставною.

Також відповідач вказує на те, що 09 жовтня 2013 року агент з постачання ОСОБА_1 не вийшла на роботу.

10 жовтня 2013 року ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомила диспетчера підприємства ОСОБА_5, що вона перебуває на лікарняному з дитиною і на роботу виходити у подальшому не планує.

10 жовтня 2013 року також в телефонному режимі розповіла агенту з постачання ОСОБА_6, що зібрала кошти клієнтів в сумі близько 15000 гривен і до каси підприємства не внесла, але готова частину вказаної суми повернути. При зустрічі ОСОБА_1 передала ОСОБА_6 лише 3000 гривен для внесення в касу.

14 жовтня 2013 року на адресу підприємства поштою надійшла заява про звільнення ОСОБА_7 за власним бажанням з 22 жовтня 2013 року.

У зв'язку із повідомленням про факт привласнення грошових коштів, працівниками ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» для визначення точної суми заборгованості, була проведена інвентаризація дебіторської заборгованості по контрагентам і встановлено, що працівником ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» ОСОБА_1 було привласнено грошові кошти в розмірі 11839 гривен 19 копійок, чим завдано підприємству значної матеріальної шкоди.

Відповідні матеріали були передані 21 жовтня 2013 року на розгляд до Жовтоводського міського відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області.

21 жовтня 2013 року було порушено кримінальне провадження по факту привласнення ОСОБА_1 грошових коштів належних підприємству.

Фактично з 09 жовтня 2013 року по 12 листопада 2013 року ОСОБА_1 не з'являлась на роботі, на не однократні телефоні звернення з'явитися на підприємство та надати пояснення про причини відсутності на роботі, а також отримати трудову книжку та остаточний розрахунок не реагувала.

Лише 07 листопада 2013 року на адресу підприємства надійшов лист з заявою від ОСОБА_1 про видачу трудової книжки та два лікарняних листа, перший з 09 жовтня 2013року по 21 жовтня 2013 року, другий з 22 жовтня 2013 року по 31 жовтня 2013 року.

За викладених обставин відповідач вказує на те, що звільнити ОСОБА_1 у вказаний раніше в заяві строк з 22 жовтня 2013року не мали права згідно діючого законодавства, оскільки вона знаходилась на лікарняному.

Фактично ОСОБА_1 було звільнено 12 листопада 2013 року згідно наказу № 222-к від 12 листопада 2013 року, а трудова книжка була направлена поштою на адресу ОСОБА_1 13 листопада 2013 року. Розрахунки по заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку були зроблені включно по 11 листопада 2013 року. Таким чином відповідач вважає безпідставними, нарахований позивачем середній заробіток у розмірі 827 гривен 64 копійки, оскільки трудова книжка була направлена своєчасно з дотриманням всіх норм трудового законодавства.

У запереченні на заяву про уточнення позовних виног від 27 листопада 2014 року наданому директором ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» ОСОБА_8, останній вказує, що в заяві про уточнення позовних виног позивач наполягає на виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з листопада 2013 року по липень 2014 року в розмірі 10820 гривен з розрахунку до мінімальної зарплати за вказаний період.

Відповідач вважає дану заяву безпідставною оскільки затримка розрахунку відбулася саме з вини позивача, а не відповідача, окрім того і сам розрахунок компенсації є не належним.

Так відповідач зазначає, що відповідно до норм статті 116 КЗпП України, якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначена сума має бути виплачена не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Фактично при звільненні позивач особисто не з'явилась шоб отримати розрахунок по заробітній платі, заяву про звільнення, лікарняні листи, лист про направлення трудової книжки направляла відповідачу по пошті. На телефоні дзвінки не реагувала, особисто не з'являлася, довірену особу на підприємство не направляла, листів з реквізитами куди саме необхідно перерахувати коштів не надавала. Після третього судового засідання, на якому в черговий раз їй було запропоновано з'явитися особисто до каси підприємства і отримати нараховані кошти, або надати лист з відповідними реквізитами, позивач врешті направила письмове звернення з реквізитами для перерахування їй коштів. Даний лист відповідачем було отримано 21 липня 2014 року, а 22 липня 2014 року (про що вказано в заяві позивача) їй було перераховано депоновану заробітну плату в розмірі 1130 гривен 82 копійки, що знаходилась в бухгалтерії підприємства з часу звільнення і яку вона не з'являлася отримати.

Таким чином, станом на 27 листопада 2014 року будь-яких зобов'язань у ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» перед ОСОБА_1 не має.

Крім того, відповідач вказує на те, що середній заробіток обчислюється на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затвердж. Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100), виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, а не з розрахунку до мінімальної заробітної плати як вказала позивач у своїй заяві.

Заслухавши пояснення сторін та свідків, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, суд вважає позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлені такі факти і відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому їх дослідженні.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути із ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» на свою користь заборгованість по заробітній платі за період з 03 серпня 2012 року по 22 жовтня 2013 року на суму 13614 гривен 84 копійки.

Судом встановлено, що на підставі договорів про надання послуг від 06 серпня 2012 року та 03 вересня 2012 року, ОСОБА_1 надавала послуги ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» з 06 серпня 2012 року по 30 вересня 2012 року /а.с. 5, 6/.

За умовами вказаних вище договорів замовник доручає, а відповідач бере на себе зобов'язання виконати роботи із розширення ринка збуту по місту Жовті Води. При цьому, замовник зобов'язується забезпечити виконавця усім необхідним для виконання та своєчасно прийняти і оплачувати роботу.

За виконану роботу замовник мав сплачувати виконавцеві винагороду в розмірі 1500 гривен 00 копійок.

Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) по договору за серпень 2012 року ОСОБА_1 нараховано винагороду на суму 1500 гривен. Вказаний акт підписаний з однієї сторони ОСОБА_1, як виконавцем, та з другої сторони директором ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» ОСОБА_9, як замовником /а.с. 75/.

Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) по договору за вересень 2012 року ОСОБА_1. нараховано винагороду на суму 1500 гривен. Вказаний акт підписаний з однієї сторони ОСОБА_1, як виконавцем, та з другої сторони директором ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» ОСОБА_4, як замовником /а.с. 37/.

Крім того, факт нарахування ОСОБА_1 у серпні 2012 року та у вересні 2012 року винагород на суму 1500 гривен підтверджується довідкою ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» від 06 лютого 2014 року. При цьому, із вказаних сум, за кожний місяць окремо, в рахунок єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб було утримано по 264 гривни /а.с. 97/.

Згідно відомостей на виплату грошей №МТ-0000215 за серпень 2012 року, із урахуванням утриманних з ОСОБА_1 сум, останній було виплачено 1236 гривен, про що вона поставила свій підпис /а.с. 38-39/.

Згідно відомостей на виплату грошей №МТ-0000240 за вересень 2012 року, із урахуванням утриманних з ОСОБА_1 сум, останній було виплачено 1236 гривен, про що вона поставила свій підпис /а.с. 40-41/

За викладених обставин, на підставі вказаних вище доказів, суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_1 було виплачено у повному обсязі винагороду за надані ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» послуги у серпні та вересні 2012 року.

Також судом встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 01 жовтня 2012 року та наказу директора ТОВ «Мікт ОСОБА_2 Плюс» ОСОБА_4 №156/6 від 01 жовтня 2012 року, позивач була прийнята на посаду агента з позтачання до відділу збуту по місту Жовті Води ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» /а.с. 99, 100/.

Факт перебування позивача на вказаній вище посаді підтверджується також копією її трудової книжки /а.с. 7/.

Згідно вказаного вище наказу, оклад ОСОБА_1 встановлено у розмірі 1200 гривен 00 копійок.

Згідно довідки ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» від 06 лютого 2014 року, ОСОБА_1 за період роботи з жовтня 2012 року по листопад 2013 року було нараховано 15090 гривен 40 копійок, з яких утримано: ЄСВ - 538 гривен 35 копійок, податок з доходів фізичних осіб - 1094 гривни 20 копійок, профспілковий внесок - 138 гривен 91 копійку. Таким чином, з урахуванням уриманих сум, сума яку необхідно було виплати позивачу складала 13318 гривен 94 копійки /а.с. 98/.

На підтвердження виплати позивачу грошових сум відповідачем було надано відомості про виплату грошей:

- №МТ-0000256 за жовтень 2012 року в сумі 550 гривен 74 копійки /а.с. 42-43/;

- №МТ-0000269 за жоветнь 2012 року в сумі 513 гривен 01 копійка /а.с. 44-45/;

- №МТ-0000281 за листопад 2012 року в сумі 572 гривни 11 копійок /а.с. 46-47/;

- №МТ-0000290 за листопад 2012 року в сумі 479 гривен 64 копійок /а.с. 48-49/;

- №МТ-0000298 за грудень 2012 року в сумі 545 гривен 76 копійок /а.с. 50-51/;

- №МТ-0000028 за січень 2013 року в сумі 565 гривен 69 копійок /а.с. 52-53/;

- №МТ-0000017 за січень 2013 року в сумі 490 гривен 64 копійки /а.с. 54-55/;

- №МТ-0000047 за лютий 2013 року в сумі 437 гривен 08 копійок /а.с. 56-57/;

- №МТ-0000035 за лютий 2013 року в сумі 619 гривен 25 копійок /а.с. 58-59/;

- №МТ-0000062 за березень 2013 року в сумі 567 гривен 64 копійки /а.с. 60-61/;

- №МТ-0000098 за квітень 2013 року в сумі 482 гривни 85 копійок /а.с. 62-63/;

- №МТ-0000085 за квітень 2013 року в сумі 574 гривен 45 копійок /а.с. 64-65/;

- №МТ-0000108 за травень 2013 року в сумі 416 гривен 98 копійок /а.с. 66-67/;

- №МТ-0000123 за травень 2013 року в сумі 640 гривен 32 копійки /а.с. 68-69/;

- №МТ-0000136 за червень 2013 року в сумі 629 гривен 40 копійок /а.с. 70-71/;

- №МТ-0000145 за червень 2013 року в сумі 427 гривен 90 копійок /а.с. 72-73/;

Оскільки на даних відомостях стоїть підпис позивача, вони підтверджують факт отримання останньою заробітної плати на загальну суму 8513 гривен 46 копійок.

При цьому, відповідач не надав інших доказів які би підтверджували виплату позивачу решти заборгованованості по заробітній платі.

За викладених обставин, суд вважає за необхідне задовольнити частково позовні вимоги позивача в частинні стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі на суму 4805 гривен 54 копійки (13318 гривен 94 копійки - 8513 гривен 46 копійок).

Крім того, ОСОБА_1 просить стягнути із ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» заборгованість за роботу у вихідні дні.

Так, позивач зазначає, що за весь період трудових відносин з відповідачем вона відпрацювала 62 суботи, за які роботодавець з нею не розрахувався. Виходячи з того, що середній заробіток за день складає 48 гривен 70 копійок борг відповідача перед нею за роботу у вихідні дні складає 3019 гривен 40 копійок.

Згідно п.5.1. та п.5.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «ОСОБА_2 Плюс», для працівників встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При цьому, початок роботи з 8-00 години, закінчення о 17-00 годині, обідня перерва з 12-00 годин до 13-00 годин /а.с. 114-115/.

У відповідності до ст. 71 КЗпП України, залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно ч.1 ст. 72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

У табелях обліку робочого часу за період часу з жовтня 2012 року по листопад 2013 року відсудні підвердження які би вказували на роботу позивача у вихідні дні (а.с. 78-92).

Оскільки сторонами не надано інших документальних підтверджень (наказів, розпоряджень) які би доводили факт роботи ОСОБА_1 у вихідні дні, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Також із матеріалів справи вбачається, що між сторонами є спір щодо виду та характеру укладених між ними договорів на надання послуг від 06 серпня 2012 року та 03 вересня 2012 року.

Так, виходячи із тексту позовної заяви, позивач наполягає на трудовому характері вказаних договорів та просить стягнути із відповідача компенсацію за невикористану щорічну відпустку, яка складає 45 днів, у розмірі 1556 гривен 27 копійок, за період роботи з 06 серпня 2012 року по 01 липня 2013 року (24 календарних днів), за період роботи з 01 серпня 2013 року по 12 листопада 2013 року (7 календарних днів), а також за невикористану щорічну додаткову відпустку - як жінці, що має двох дітей віком до 15 років (14 календарних днів).

При цьому, в заяві про уточнення позовних вимог від 29 вересня 2014 року, позивач зазначила, що 22 липня 2014 року, на її картковий рахунок, відповідачем були переведені кошти на суму 1136 грнивен 50 копійок, в рахунок компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

Таким чином, сума компенсації за невикористану щорічну відпустку, на якій наполягає позивач, на даний час складає 419 гривен 77 копійок (1556 гривен 27 копійок - 1136 грнивен 50 копійок).

Однак, відповідач вважає безпідставними вимоги позивача в частині стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку за період з 06 серпня 2012 року по 30 вересня 2012 року, та наполягає на тому, що в цей період часу вони із позивачем не перебували у трудових відносинах, а співпрацювали на підставі договорів цивільно-правового характеру, що передбачають надання послуг, а тому право на відпустку у позивача не виникало. На думку відповідача розрахунки необхідно проводити за фактичний період роботи позивача з 01 жовтня 2012 року по 12 листопада 2013 року.

Так, згідно проведених відповідачем розрахунків за період з 01 жовтня 2012 року по 12 листопада 2013 року, невикористана відповідачем щорічна відпустка складає 26 календарних днів.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим цим органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У зв'язку з наведеним, суд вважає правильними доводи відповідача щодо цивільно-правового характеру договорів про надання послуг від 06 серпня 2012 року та 03 вересня 2012 року.

Так, у вказаних договорах не зазначено, що це угоди укладені між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим цим органом чи фізичною особою.

Натомість, із вказаних договорів вбачається, що ОСОБА_1, як виконавець, вступила у відносини з ТОВ «ОСОБА_2 Плюс», як замовником, повиконанню роботи, яка полягала у розширенні рину збуту в м. Жовті Води.

Крім того, відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Однак, в копії трудовій книжки ОСОБА_1 відсутні записи про роботу у серпні та вересні 2012 року.

Таким чином, договори від від 06 серпня 2012 року та 03 вересня 2012 року не містить ознак трудового договору, натомість є всі підстави вважати, що між сторонами було укладено цивільно-правові договори, тобто договори про надання послуг, сторонами якого виступали замовник, з однієї сторони, та виконавець, з другої сторони.

За викладених обставин, компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_1 слід рахувати з дня прийняття її на роботу 01 жовтня 2012 року та до дня її звільнення 12 листопада 2013 року.

Таким чином, невикористана позивачем відпустка складає 26 календарних днів.

Згідно ст. 83 КЗпП України і ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Право на відпустки забезпечується:

- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

У відповідності з ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористанні відпустки.

Згідно довідки ТОВ «ОСОБА_2 Плюс» №МТ-60/14 від 16 липня 2014 року, ОСОБА_1 нараховану грошову компенсація невикористану відпустку, що складає 26 календарних днів, на суму 911 гривни 04 копійки.

Середньоденний заробіток складає 35 гривен 04 копійки (911 гривни 04 копійки : 26 календарних днів).

Крім того, у відповідності до ст. 19 Закону України «Про відпустки», жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Враховуючи, що позивач пребувала із відповідачем у трудових відносинах більше року, а саме 1 рік 1 місяць 12 днів, невикористана ОСОБА_1 щорічна додаткова оплачувана відпустка на час звільнення складала 11 календарних днів.

За викладених обставин, загальна кількість днів невикористаної позивачем відпустки складає 37 календарних днів.

Таким чином, на час звернення позивача із даним позовом до суду грошова компенсація за невикористану відпустку мала складати 1296 гривен 48 копійок (35,04 грн. середньоденний заробіток * 37 календарних днів).

При цьому, в заяві про уточнення позовних вимог від 29 вересня 2014 року, позивач зазначила, що 22 липня 2014 року, на її картковий рахунок, відповідачем були переведені кошти на суму 1136 грнивен 50 копійок, в рахунок компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

За викладених обставин, з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 159 гривен 98 копійок (1296 гривен 48 копійок - 1136 гривен 50 копійок) грошової компенсації за невикористану відпустку.

Згідно листа непрацездатності серії АБТ №490925, ОСОБА_1 з 09 жовтня 2013 року по 18 жовтня 2013 року, включно, перебувала на лікарняному /а.с. 107-108/.

09 жовтня 2013 року ОСОБА_1 написала заяву про звільнення з 22 жовтня 2013 року, у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцяти років. Трудову книжку позивач просила направити поштою за адресою: Дніпропетровська область, місто Жовті Води, вулиця Партизанська, будинок №86 /а.с. 104/ .

У відповідності до ч.1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, в тому числі у зв'язку з догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 мала право на розірвання трудового договору з відповідачем, у строк який вона просила в заяві, а саме 22 жовтня 2013 року, у зв'язку з догляд за дитиною яка не досягла чотирнадцятирічного віку.

При цьому, згідно наказу №222-к про припинення трудового договору, відповідач звільнив ОСОБА_1 лише 12 листопада 2013 року /а.с. 76/.

Дане рішення відповідач мотивував тим, щоу відповідності до діючого законодавства не мав права звільнити ОСОБА_1 22 жовтня 2013 року, як та просила, оскільки остання в даний час перебувала на лікарняному.

Однак, суд вважає неправомірними зазначені відповідачем доводи.

Так, у відповідності до ч.3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно з 22 жовтня 2013 року по 30 жовтня 2013 року, включно, перебувала на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності серії АБТ №706748 /а.с. 109-110/.

Однак, виходячи із вимог ч.3 ст. 40 КЗпП України , звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не допускається лише за ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У даному випадку, оскільки ініціатором розірвання трудоговору договору виступає працівник, відповідач мав звільнити ОСОБА_10 у строк, який остання просила , а саме 22 жовтня 2013 року.

При цьому, згідно п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстицій України, Міністерства соціального захисту населення №58 від 29 липня 1993 року, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Оскільки ОСОБА_10 22 жовтня 2013 перебувала на лікарняному та була відсудня на роботі, а тому не мала можливості особисто отримати трудову книжку. При цьому, в заяві про звільнення позивач просила направити їй трудову книжку поштою на адресу: Дніпропетровська область, місто Жовті Води, вулиця Партизанська, будинок №86 .

30 жовтня 2013 року позивачем поштою було повторно направлено на адресу відповідача заяву, де вона просить надіслати їй листом трудову книжку, на зазначену в цій заяві адресу /а.с. 106/.

Вказана заява отримана відповідачем 04 листопада 2013 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с. 13/.

Згідно наданих відповідачем відомостей, трудову книжку ОСОБА_1, разом із копією наказу №222-к про її звільнення від 12 листопада 2013 року, було направлено на адресу останньої 13 листопада 2013 /а.с. 77/.

У зв'язку з наведеним позивач просить стягнути із відповідача на свою користь середній заробіток за період вимушеного прогулу з 22 жовтня 2013 року по 12 листопада 2013 року у розмірі 872 гривни 64 копійки.

Однак, суд вважає дані вимоги позивача безпідставними.

Так, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що відповідач дійсно порушив права позивача не звільнивши останню 22 жовтня 2013, як та просила. При цьому, враховуючи, що відповідач звільнив ОСОБА_1 лише 12 листопада 2013 року, період з 22 жовтня 2013 року по 12 листопада 2013 року, включно, зараховано останній в загальний трудовий стаж та має бути оплачений, а тому не може вважатись вимушеним прогулом.

За викладених обставин, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частинні стягнення із відповідача середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 22 жовтня 2013 року по 12 листопада 2013 року у розмірі 872 гривни 64 копійки.

В уточненній позовній заяві позивач зазначає, що відповідач повинен сплатити їй середній заробіток за час затримки належних їй виплат, а саме з листопада 2013 року по липень 2014 року у розмірі 10820 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник, або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100, у разі обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Заробітна плата позивача складала: за вересень 2013 року - 614 грн. 50 коп. (21 відпрацьованих днів), за жовтень 2012 року - 213 грн. 74 коп. (5 відпрацьованих днів), загальна кількість відпрацьованих позивачем днів за 2 місяці становить 26 дні. Таким чином середньоденна заробітна плата позивача за вересень - жовтень 2013 року становила (614,50 грн. + 213,74 грн.) : 26 = 31 грн. 86 коп.

Період невиплати належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 листопада 2013 року по 31 липня 2014 року складає 177 робочих дня.

За викладених обставин, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає частковому задоволенню в розмірі 5639 гривен 22 копійки (31,86 грн. середньоденної заробітної плати * 177 робочих дня).

Оскільки позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору, він стягується із відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, відповідно ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП, ст. 105 ЦК України, ст. 129 Конституції України, і на підставі ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Плюс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги та стягнення середнього заробітку за час затримки трудової книжки - задовольнити частково.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Плюс», юридична адреса: місто Кіровоград, вулиця Аерофлотська, 13, розрахунковий рахунок 26001060422798 в філії КРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 323583, код ЄДРПОУ 37383748, ІПН 373837411235, свідоцтво №100309704, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстровану та проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, заборгованість по заробітній платі у розмірі 4805 (чотири тисячі вісімсот п'ять) гривен 54 копійки.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Плюс», юридична адреса: місто Кіровоград, вулиця Аерофлотська, 13, розрахунковий рахунок 26001060422798 в філії КРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 323583, код ЄДРПОУ 37383748, ІПН 373837411235, свідоцтво №100309704, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстровану та проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 159 (сто п'ятдесят дев'ять) гривен 98 копійок.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Плюс», юридична адреса: місто Кіровоград, вулиця Аерофлотська, 13, розрахунковий рахунок 26001060422798 в філії КРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 323583, код ЄДРПОУ 37383748, ІПН 373837411235, свідоцтво №100309704, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстровану та проживаючу за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5639 (п'ять тисяч шістсот тридцять дев'ять) гривен 22 копійки.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Плюс», юридична адреса: місто Кіровоград, вулиця Аерофлотська, 13, розрахунковий рахунок 26001060422798 в філії КРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 323583, код ЄДРПОУ 37383748, ІПН 373837411235, свідоцтво №100309704, в дохід держави судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять дев'ять) гривен 40 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Жовтоводського міського суду І.А. Павловська