Ухвала

від 15.12.2015 по справі 502/964/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/10258/15

Головуючий у першій інстанції Тюмін О. Г.

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А. суддів: Бабія А.П., Варикаші О.Д.

при секретарі - Желєзнові В.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного туристичного підприємства «Одесавізиттур» (ЕДРПОУ 31237364) про стягнення моральної шкоди , зобов'язання звільнити з роботи за ч.3 ст. 38 КЗпП України з 01 березня 2015 року, стягнення вихідної допомоги в розмірі тримісячного заробітку за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року, -

встановила:

У травні 2015 року позивач звернувся до відповідача з позовом який в подальшому уточнив, в судовому засіданні, та остаточно просив стягнути з відповідача:

- моральну шкоду в сумі 5000 грн., заподіяну порушенням права на своєчасне отримання заробітної плати,

- зобов'язати відповідача звільнити позивача з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю з дня звернення із заявою про звільнення - з 01 березня 2015 року;

- відповідно до ст. 44 КЗпП України стягнути з відповідача вихідну допомогу в розмірі тримісячної заробітної плати.

При розгляді справи в суді першої інстанції представник позивача пояснив, що вимогу про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати позивач виключає в зв'язку з тим, що відповідач розрахувався з ним по заробітній платі. В частині інших вимог представник підтримав вимоги, та пояснив, що 01.07.2014 року позивач був прийнятий на роботу до Приватного туристичного підприємства «Одесавізиттур» на посаду охоронця-наглядача. З листопада 2013 року відповідач перестав сплачувати заробітну плату. На початку 2015 року позивач вирішив звільнитися. В квітні 2015 року він зустрівся з директором підприємства і написав заяву про звільнення, але директор відмовився звільнити його. В зв'язку з порушенням прав позивач звернувся з цим позовом до суду , після чого директор виплатив йому заборгованість по заробітній платі, а також видав йому трудову книжку без запису про звільнення.

Відповідач в судове засідання не з'явився.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга на підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на те, що згідно ч.1, ч.3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин , що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці обставини встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно запису в трудовій книжці позивача № 7 від 01.07.2004 року , він прийнятий на роботу на посаду наглядача на базу відпочинку Приватного туристичного підприємства «Одесавізиттур» на підставі наказу від 01.07.2004 року.

Сторони знаходяться в трудових правовідносинах, в яких позивач працює в Приватному підприємстві «Одесавізиттур». Трудові відносини на час розгляду справи не припинені.

Позивач стверджує, що відповідач припинив виплачувати заробітну плату з листопада місяця 2013 року що спростовується індивідуальними відомостями про застраховану особу пенсійного Фонду України, згідно яких позивачу виплачувалась заробітна плата в липні - грудні 2013 року, а також з січня до серпня 2014 року.

Доказів наявності заборгованості відповідача з виплати позивачу заробітної плати, її розміру, часу погашення, суду не надано, не встановлено порушення відповідачем законних прав позивача, які призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тобто встановлена відсутність підстав стягнення моральної шкоди передбачених ст. 237-1 КЗпП України,

Згідно ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичній особі понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважена ним особа зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки , зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах , в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу , але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу.

Згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП України розірвання трудового договору на підставі ст. 38, 39 КЗпП України є розірванням трудового договору з ініціативи працівника, що передбачає подання працівником відповідної заяви, яка є підставою для видання наказу про розірвання трудового договору.

Суду не надано доказів того, що позивач звертався до відповідача із заявою про розірвання трудового договору , зокрема з підстав ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, в зв'язку із чим позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити позивача з роботи з 01.03.2015 року не підлягає задоволенню.

Позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України є похідною від позовної вимоги про зобов'язання звільнити позивача.

Колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем не надано належних доказів того, що позивач звертався до відповідача із заявою про розірвання трудового договору, зокрема з підстав ч.3 ст. 38 КЗпП України в зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

Крім того колегія приймає до уваги, що позивач в позовних вимогах зазначає, що він звернувся до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням у квітні 2015 року, в той час як він просить зобов'язати відповідача звільнити позивача з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю з дня звернення із заявою про звільнення - з 01 березня 2015 року. Позивач в апеляційній скарзі зазначив, що довести в суді подачу заяви про звільнення з роботи неможливо, однак факт припинення трудових правовідносин і бажання звільнитися з роботи підтверджується зверненням позивача до прокуратури про що свідчить лист прокуратури від 02.03.2015 року № 109-р-15 та зверненням до суду за захистом своїх прав.

Однак в листі прокуратури від 02.03.2015 року № 109-р-15 адресованому позивачу зазначається, що колективне звернення ОСОБА_2 та інших осіб щодо невиплати їм заробітної плати з листопада по березень 2015 року направлено начальнику Кілійського РВ ГУ УМВС України в Одеській області. В зазначеному листі відсутні будь які посилання про подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням в зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

Звернення позивача до суду також не свідчить про те, що 01 березня 2015 року позивач звертався до відповідача про звільнення за власним бажанням в зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

Посилання в апеляційній скарзі, що відповідач видав позивачу трудову книжку за його проханням не свідчить про те, що видача трудової книжки позивачу була здійснена в зв'язку з поданням ним заяви про звільнення за власним бажанням в зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

Зазначення в апеляційній скарзі, що відповідач під час розгляду справи провів розрахунок по заробітній платі не свідчить про подання позивачем в установленому порядку заяви про звільнення за власним бажанням в зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю.

Таким чином позивачем не доведені позовні вимоги про наявність підстав для задоволення заявлених ним позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити позивача з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю з дня звернення із заявою про звільнення - з 01 березня 2015 року.

Позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України є похідною від позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити позивача з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю з дня звернення із заявою про звільнення - з 01 березня 2015 року.

Також відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача про стягнення заробітної плати в зв'язку з відсутність підстав для задоволення зазначених вище позовних вимог, а також в зв'язку з відмовою позивача про стягнення заробітної плати. Позивачем не заявлялися позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в зв'язку з несвоєчасно виплатою заробітної плати.

На підставі наведеного колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про задоволення заявлених позивачем позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити. Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 26 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

А.П. Бабій

О.Д. Варикаша