Постанова

від 09.12.2015 по справі 914/1547/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2015 р. Справа № 914/1547/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

ОСОБА_1

при секретарі Фіна Н.,

з участю представників:

від позивача ОСОБА_2 (довіреність від 20.07.2015 року)

від відповідача не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма В«УнціяВ»

на рішення господарського суду Львівської області від 22.06.2015 року

у справі № 914/1547/15 (ОСОБА_3 О.)

за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма В«УнціяВ»

про розірвання договору оренди, стягнення 29807, 92 грн. заборгованості та виселення

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 22.06.2015 року в справі №914/1547/15 зменшені позовні вимоги задоволено частково. Позов задовольнити частково. Розірвано Договір на оренду нежитлових приміщень № 2082 від 25 березня 1998р., розташованих на вул. Тернопільська,9 у м. Львові, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю - фірма В«УНЦІЯВ» . Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма В«УНЦІЯВ» на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 29611,59 грн. заборгованості та 4250,97грн. судового збору, за розгляд майнової та немайнових вимог. Виселено Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма В«УНЦІЯВ» з нежитлових приміщень загальною площею 338,40 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська,9 з відстрочкою виконання рішення суду на 15 днів.

Судом першої інстанції позовні вимоги частково задоволені, оскільки судом встановлено, що станом на час звернення до суду з позовом відповідачем допущено заборгованість у сумі 29611,59грн., яка становить заборгованість, що виникла більше, ніж за 16 місяців користування нерухомим майном. Вказане порушення Договору є істотним, а тому вимога позивача про розірвання договору оренди є правомірною. Судом відмовлено в стягненні 196,33грн. оскільки позивачем при розрахунку суми заборгованості була допущена арифметична помилка.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішенням господарського суду Львівської області від 22.06.2015 року в справі №914/1547/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. При цьому відповідач вказує, що на його думку невиконання ним умов договору, що внесення орендних платежів, не може бути підставою для розірвання договору с судовому порядку, при цьому посилається на ст. 783 ЦК України. Щодо виселення відповідач, в апеляційній скарзі зазначає, що даний такий спосіб захисту прав, не відповідає порядку захисту прав у спірних правовідносинах.

У відзиві на дану апеляційну скаргу, позивач заперечив проти її задоволення просив рішення господарського суду Львівської області від 22.06.2015 року в справі №914/1547/15 залишити без змін. При цьому вказав, що судом першої інстанції було всебічно та в повному обсязі з'ясовано всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Окрім того, позивач додатково вказав, що 14.09.2015 року під час примусового виконання оскаржуваного рішення, було встановлено, що спірним об'єктом оренди за договором № 2082 від 25.03.1998 р. користується ФОП ОСОБА_4 за договором суборенди від 01.07.2015 року, що додатково підтверджує порушення умов договору, оскільки відповідно до п. 1.4 договору суборенда дозволена зі згоди орендодавця. Аналогічна норма міститься у Положенні про оренду майна територіальної громади м. Львова.

Представник позивача, в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, причин неявки не повідомляв, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. Відтак суд вважає його неявку як без поважних причин та за можливе вирішити спір за наявних в справі доказів про права і обов'язки сторін.

Розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма В«УнціяВ» - без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами, Між сторонами у справі 25 березня 1998 р. укладено договір на оренду нежитлових приміщень № 2082. Згідно з п.1 цього договору, позивач на підставі заяви, патенту р.№74 від 18.XII.1997р., виданого Департаментом економічної політики та ресурсів, договору купівлі-продажу патенту, зареєстрованого в реєстрі за № 4484, передав, а відповідач прийняв в оренду з 09 грудня 1997р. по 09 грудня 2007р. нежитлові приміщення за адресою : м. Львів, вул. Тернопільська,9, 1 поверх (51-1 + 51-9 - вісім приміщень) пл.178,7 кв. м, підвал (V1, V11, V111, Х11, Х111, Х1V, ХV, ХV1, ХV11, ХV111- десять приміщень) загальною площею підвалу 159,7 кв. м. Сторони у п. п. 1, 2, 3 погодили, що об'єкт оренди буде використовуватись відповідачем під магазин та складські цілі, термін дії договору з 09.12.1997р. по 09.12.2007р., орендна плата з 1.12.1997р. -265 грн. 59 коп. + ПДВ. Згідно з п.13 Договору відповідач зобов'язувався сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації та нарахуванням ПДВ.

Відповідно до рішення господарського суду Львівської області від 10.04.2008р. у справі № 9/55 термін дії договору № 2082 від 25.03.1998р. визнано продовженим (пролонгованим, поновленим) на такий самий строк і на тих самих умовах, тобто до 09.12.2017р.

Між сторонами у справі виникло зобов'язання з приводу оренди нерухомого майна на підставі Договору оренди в силу пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України. Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 283 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Відповідно до пункту 4 Договору орендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендну плату у встановленому розмірі.

В силу положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що станом на момент подання позову відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань зі сплати орендної плати, внаслідок чого в нього виникла заборгованість в сумі 29807,92 грн. за період оренди з 01.12.2013р. по 31.03.2015р.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до пункту 4 Договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця до 10 числа місяця за попередній місяць.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов у частині стягнення 29807,92грн. заборгованості по орендній платі підлягає задоволенню частково в сумі 29611,59грн. Оскільки з долучених позивачем банківських виписок від 01 квітня 2014 р. та 13.05.2014р. вбачається, що відповідачем сплачено 01.04.2014р. 9 000грн. та 13.05.2014р. - 3000грн. орендної плати за оренду приміщень, а не 8936,27грн. та 2867,40грн., як вказано у Довідці позивача № 2302-вих-991 від 16.04.2015 р. Відтак, перевіривши розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в задоволенні позову в сумі 196,33грн. слід відмовити.

Як на підставу задоволення позовних вимог в частині розірвання Договору оренди та виселення відповідача з орендованих приміщень суд першої інстанції посилається на невиконання відповідачем умов Договору щодо своєчасної та повної сплати орендної плати. Відповідно до пункту 6 Договору несплата оренди протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди на вимогу В«ОрендодавцяВ» .

Згідно з частиною третьою статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. Визначена статтею 782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Водночас орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також дія норм Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , згідно з частиною третьою статті 26 якого підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань. При цьому вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.

Право наймодавця вимагати повернення речі у разі припинення договору найму передбачено статтею 785 ЦК України.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (наймодавцю).

При цьому, заперечення апелянта, щодо того, що факт сплати орендної плати не в повному обсязі, може бути підставою для односторонньої відмови орендодавця від договору оренди у позасудовому порядку, але не підставою для його дострокового розірвання в судовому порядку спростовуються наступним.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 (справа N 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Вище викладені висновки суду щодо позовних вимог в частині розірвання договору на оренду нежитлових приміщень від 25 березня 1998р. та виселення відповідача із займаних приміщень відповідають висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 08.05.2012 р. у справі № 5021/966/2011. Згідно з нормами ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Судами встановлено, станом на час звернення до суду з позовом відповідачем допущено заборгованість у сумі 29611,59грн., яка становить заборгованість, що виникла більше, ніж за 16 місяців користування нерухомим майном. Вказане порушення Договору є істотним, а тому вимога позивача про розірвання договору оренди є правомірною.

Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Відповідно до статті 27 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Згідно з пунктом 13 В«вВ» Договору відповідач зобов'язаний при припиненні або розірванні договору оренди повернути протягом 15 днів позивачу за актом приймання-передачі об'єкт оренди у стані, обумовленому договором оренди. Враховуючи вищенаведене та приписи ст. 629 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про виселення відповідача з орендованих приміщень підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 22.06.2015 року в справі №914/1547/15 залишити без змін

2. В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма В«УнціяВ» - відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського

суду.

Повний текст постанови виготовлений 14.12.2015 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т Б.

Суддя Якімець Г. Г.