Постанова

від 09.12.2015 по справі 910/20528/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2015 р. Справа№ 910/20528/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Куксова В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Стрілець В.В. - дов. б/н від 03.12.2015р.

від відповідача: Стужук А.О. - дов. б/н від 10.09.2015р.

від третьої особи: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2015р.

у справі № 910/20528/15 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча

компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу

"Рівненська атомна електрична станція"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ОМЗ Україна (група

Уралмаш-Іжора)"

про стягнення 190 080, 00 грн.

В судовому засіданні 09.12.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2015р. Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" про стягнення 190 080, 00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 2014/12-03 від 03.12.2014р., а саме щодо поставки продукції в строк 60 днів з моменту укладення договору, а тому просив суд стягнути з відповідача, передбачені п. 9.1. спірного договору, пеню в розмірі 122 880, 00 грн. та штраф в розмірі 67 200,00 грн., всього на загальну суму 190 080, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2015р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМЗ Україна (Група Уралмаш-Іжора)».

У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що поставка продукції не була здійснена не з його вини, оскільки поставлялася по договору поставки компетентними органами Російської Федерації віднесена до списку продукції подвійного призначення та відповідно з'явилася необхідність у оформленні міжнародного імпортного сертифікату на вказану продукцію. Також відповідач зауважив про зволікання позивача при оформлені додаткової угоди про внесення змін до креслення назви та назви продукції. Відповідач вказав, що прострочення поставки продукції також пов'язане із закінченням строку дії реєстраційного посвідчення в Державній службі експортного контролю України для третьої особи в Україні та із закінченням строку дії договору, у зв'язку із зволіканням позивача в оформленні документів, необхідних для оформлення відповідних дозволів. Відповідач вказав, що виникла необхідність у оформленні міжнародного імпортного сертифікату та для оформлення експортних ліцензій позивачу потрібно було надати сертифікат кінцевого користувача. Відповідач наголошував, що позивачем було направлено сертифікат кінцевого споживача, що було підставою для подання відповідачем заявки на оформлення міжнародного імпортного сертифікату. Проте, при оформленні міжнародного імпортного сертифікату виявлено неточності у вихідних даних в документах, а тому відповідач подавав документи на внесення змін у специфікацію на товар, що на думку останнього відстрочувало поставку товару згідно договору. У зв'язку з довготривалим оформленням міжнародного імпортного сертифікату стало неможливо його оформлення, оскільки закінчився строк договору поставки № 2014/12-03. Пропозиція відповідача про продовження строку дії договору поставки позивачем була відхилена.

У письмових поясненнях на відзив позивач зазначив, що внесення змін до маркування креслення та найменування продукції відбулося на прохання самого відповідача в 2015р., коли строк поставки по договору вже закінчився та ніяким чином не вплинуло на технічні та якісні характеристики самої продукції, яка відповідно до договору мала бути виготовлена в 2014р. На думку позивача, оскільки відповідач листом від 26.01.2015р. повідомив про поставку проб контрольних на ВП "Рівненська АЕС" не пізніше 17.02.2015р., то вказане не може свідчити про порушення та наявність вини зі сторони позивача, що призвело до невиконання відповідачем умов договору. Щодо посилання відповідача на закінчення 29.05.2015р. строку дії посвідчення про реєстрацію ТОВ "ОМЗ-Україна (Група Уралмаш-Іжора)" у службі експертного контролю України, то позивач зауважує, що строк поставки за спірним договором закінчився 21.02.2015р., тобто за три місяці до закінчення строку дії посвідчення, а ТОВ "ОМЗ-Україна (Група Уралмаш-Іжора)" не є стороною спірного договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2015р. у справі № 910/20528/15 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу „Рівненська атомна електрична станція" 122 880, 00 грн. пені, 67 200, 00 грн. штрафу та 3 801, 60 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким зменшити розмір штрафних санкцій на рівні 15 відсотків від позовних вимог позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи, оскільки, на думку апелянта, суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував усі обставини при виконанні відповідачем зобов'язань за договором, не правильно оцінив поведінку сторін, що потягло порушення поставки товару, а також не правильно застосував законодавство при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" 11.11.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Самсін Р.І.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2015р., у зв'язку з припиненням повноважень судді Самсіна Р.І, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2015р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 09.12.2015р.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався.

Заявлене представником відповідача клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання договору № 2014/12-03 від 03.12.2014р. недійсним як такий, що вчинено під впливом помилки, не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів прийняття Господарським судом міста Києва вказаної позовної заяви до розгляду та неможливість розгляду даної справи.

Клопотання відповідача про виклик в судове засідання для надання пояснень уповноваженого представника ДСЕК України ТОВ «ОМЗ-Україна (Група Уралмаш-Іжора)» не підлягає задоволенню з підстав його необґрунтованості, так як ТОВ «ОМЗ-Україна (Група Уралмаш-Іжора)» є третьою особою і не позбавлене права надавати свої пояснення по суті позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 09.12.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким зменшити розмір штрафних санкцій на рівні 15 відсотків від позовних вимог позивача.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 09.12.2015р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з відстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 09.12.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, від В.о. генерального директора третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи без подання доказів на підтвердження викладеного в ньому.

Оскільки явка представника третьої особи обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (позивач, замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" (відповідач, постачальник за договором) укладено договір поставки № 2014/12-03, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити для потреб замовника продукцію, а замовник здійснити оплату продукції за кількістю та за цінами, що передбачені специфікацією (додаток № 1 до договору).

З матеріалів справи вбачається, що листом № 359 від 03.12.2014р. відповідач направив вказаний договір позивачу, який був отриманий останнім 05.12.2014р.

17.12.2014р. позивач листом № 041-29/12244 направив відповідачеві оформлений зі сторони позивача договір поставки № 2014/12-03.

Листом від 23.12.2014 № 371 відповідач підтвердив отримання підписаного позивачем екземпляру договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

З огляду на викладене, договір поставки № 2014/12-03 був укладений між сторонами 23.12.2014р.

Пунктом 1.2. договору сторони погодили, що предметом поставки за даним договором є проби контрольні виробництва ВАТ „Іжорські заводи".

Сума договору становить 960 000, 00 грн, у т. ч. ПДВ 20% - 160 000, 00 грн (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником протягом 60 днів з моменту укладання договору поставки. Поставка продукції здійснюється на умовах DDР згідно „Інкотенрмс-2000". Місце поставки та вантажоотримувач - 34400, м. Кузнецовськ, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом".

Пунктом 9.1. договору сторони погодили, що у випадку порушення строків поставки, постачальник зобов'язується сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1 % від суми непоставленої продукції за кожен день прострочення, при цьому, у випадку прострочки поставки продукції понад 30 діб, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від суми непоставленої (недопоставленої) продукції.

Цей договір, згідно п. 11.1., вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 30.06.2015р.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 2014/12-03 від 03.12.2014р. щодо поставки продукції в строк 60 днів з моменту укладення договору.

Оскільки згідно п. 3.1. договору сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником протягом 60 днів з моменту укладання договору поставки, відповідний товар відповідач повинен поставити позивачеві до 21.02.2015р. включно, що ним виконано не було.

30.04.2015р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 011-9/3883 про сплату штрафних санкцій за не поставку продукції за договором, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх необхідних заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що відповідачем у строк до 21.02.2015р. включно товар поставлено не було, з 22.02.2015р. має місце прострочка зобов'язання щодо поставки товару, відповідно позивач має право на застосування до відповідача передбачених п. 9.1. договору штрафних санкцій за відповідні порушення.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (Господарським).

Положення п. 9.1. договору узгоджуються з приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В даному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

У зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язання щодо поставки продукції, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 122 880, 00 грн. пені, нарахованої за період з 22.02.2015р. по 29.06.2015р. включно, та 67 200,00 грн. 7% штрафу.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків пені та 7% штрафу від вартості несвоєчасно поставленої продукції, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 122 880, 00 грн. пені та 67 200,00 грн. 7% штрафу, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача, як на підставу скасування рішення, на необхідність зменшення розміру штрафних санкцій на рівні 15% від позовних вимог позивача, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Господарський суд, приймаючи рішення, згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Згідно пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надав жодних належних та допустимих доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним зобов'язання щодо поставки товару, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Одне лише посилання на те, що поставка не відбулася не з вини відповідача, не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 10.1. договору сторона звільняється від відповідальності за часткове, або повне невиконання зобов'язання по договору, коли неможливість виконання безпосередньо викликана дією обставин, що не залежать від волі сторони, які сторона не могла передбачити і застерегти розумними мірами непереборної сили. До таких обставин належать: стихійні лиха, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські безпорядки, дії органів державної влади, тощо.

Обставини непереборної сили автоматично продовжують термін дії даного договору, але якщо такі обставини перевищують два місяці, сторони приймають рішення про доцільність продовження виконання даного договору, про що підписується додаткова угода (п. 10.2. договору).

Сторони зобов'язані повідомити про настання та припинення обставин непереборної сили протягом 3-х днів в письмовій формі (п. 10.3. договору).

Відповідним доказом наявності обставин непереборної сили та їх тривалість є довідка Торгово-промислової палати України згідно ЗУ „Про Торгово-промислові палати України" або відповідно до діючого законодавства документів інших компетентних органів (п. 10.4. договору).

Листом № 371 від 26.01.2015р. відповідач повідомив позивача, що поставка продукції буде здійснена не пізніше 17.02.2015р.

Листом від 04.02.2015р. відповідач звернувся до позивача з проханням погодити змінене креслення продукції, яке було погоджено позивачем листом № 161/1209 від 06.02.2015р.

18.02.2015р. ВАТ „Іжорські заводи" (виробник продукції) повідомило експортера - (UNITEK Energy AG) та імпортера - ТОВ „ОМЗ-Україна (Група Уралмаш-Іжора) про те, що для оформлення експортних ліцензій на продукцію необхідно надати міжнародний імпортний сертифікат з додатковою інформацією.

ТОВ „ОМЗ-Україна (Група Уралмаш-Іжора) звернулось до відповідача з листом № 45 від 19.02.2015р. про надання документації для оформлення міжнародного імпортного сертифікату на продукцію із вказанням додаткових гарантій.

25.02.2015р. відповідач звернувся до позивача з листом № 103, в якому повідомив, що для митного оформлення продукції по договору та отримання експортних ліцензій експортером, а також міжнародного імпортного сертифікату імпортером ТОВ „ОМЗ-Україна (Група Уралмаш-Іжора) необхідно надати сертифікат кінцевого споживача, який було надано позивачем листом від 05.03.2015р.

11.03.2015р. ТОВ „ОМЗ-Україна (Група Уралмаш-Іжора) звернулося до Державної служби експертного контролю України про надання міжнародного імпортного сертифікату.

У відповідь на звернення, Державна служба експертного контролю України рекомендувала зареєструвати зміни до креслення.

24.03.2015р. відповідач звертався до позивача з проханням перенести термін поставки та гарантував добровільну сплату штрафу.

27.03.2015р. відповідач просив погодити внесення змін в специфікацію та в технічні вимоги в частині назви продукції у зв'язку з різними назвами продукції в конструкторсько-креслярської документації заводу-виробника та специфікації на поставку товару, а 02.04.2015р. у зв'язку з виявленням розбіжностей в частині назви та номеру креслення продукції, що поставляється.

Оскільки строк поставки товару згідно п. 3.1. договору закінчився 21.02.2015р., а товар так і не був поставлений, 30.04.2015р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 011-9/3883 про сплату штрафних санкцій за не поставку продукції за договором.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, при цьому 06.05.2015р. відповідач повторно звернувся до позивача про прискорення внесення змін в специфікацію.

Додатковою угодою № 1 від 14.04.2015р. до договору, яку за твердженням відповідача останній отримав 18.05.2015р., внесено зміни до договору в частині предмету поставки, специфікації та технічних умов.

Державна служба експортного контролю України повідомила, що термін поставки товару згідно умов договору № 2014/12-03 від 03.12.2014р. закінчено 30.06.2015р. та в отриманні дозволу було відмовлено.

Листом № 231 від 30.07.2015р. відповідач повідомив позивача про поставку продукції по договору № 2014/12-03 у вересні 2015 року.

07.09.2015р. позивач листом № 258 просив розірвати спірний договір у зв'язку з недоцільністю подальшого виконання договору та відзначив відсутність вини позивача в неможливості виконання відповідачем поставки продукції по договору.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Як встановлено ст. 217 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 44 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику. Отже, зміна вимог щодо оформлення документів на поставку продукції є комерційним ризиком постачальника, а тому не може бути підставою для невиконання зобов'язань по договору.

Матеріалами справи підтверджується надання позивачем відповідачеві всієї необхідної документації для виконанням умов договору поставки продукції, проте відповідач в порушення умов договору, не вжив належних заходів для виконання поставки, не здійснив поставку товару у строки, встановлені в договорі, чим порушив умови п. 3.1. договору.

З огляду на відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків поставки продукції, зважаючи на відповідність розміру пені та штрафу наслідкам порушення зобов'язання, підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України до 15% ціни позову колегія суддів не вбачає.

Доводи апелянта про неврахування судом усіх обставин при виконанні відповідачем зобов'язань за спірним договором, неправильної оцінки поведінки сторін та неправильного застосування законодавства при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, з наданням належної оцінки доказам по справі, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 19.10.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2015р. у справі №910/20528/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2015р. у справі №910/20528/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/20528/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

В.В. Куксов