Ухвала

від 14.12.2015 по справі 490/13145/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №490/13145/14-ц 14.12.2015 14122015 14.12.2015

Провадження №22-ц/784/2540/15

Справа № 490/13145/14-ц

Провадження № 22ц/784/2540/15 Головуючий в 1 інстанції - Черенкова Н.П.,

Категорія: 7 Доповідач - Маляренко І.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

14 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі :

Головуючого: Маляренко І.Б.

Суддів: Кушнірової Т.Б., Темнікової В.І.,

За участю секретаря: Гавор В.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 лютого 2015 року

за позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Реєстраційну службу Миколаївської міського управління юстиції Миколаївської області, про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

На обґрунтування заявлених вимог послався на наступне.

Рішенням Миколаївської міської ради № 36/25 (п. 5) від 12.12.2013 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо земельних ділянок загальною орієнтовною площею 1423 кв.м, з них, для надання у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м та для передачі в оренду терміном на 25 років земельної ділянки площею 423 кв. м для будівництва житлового будинку в межах м. Миколаєва.

24.07.2014 року пунктами 8, 8.2, 8.3 рішення Міськради № 42/44 затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1000 кв.м, з нормативною грошовою оцінкою 163180 грн., та в оренду терміном на 25 років земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 236 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 38510,48 грн., що розташовані по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Реєстраційною службою Миколаївського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області 22.09.2014 року було видано Свідоцтво № НОМЕР_3 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1. На земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 право оренди не зареєстровано.

Вважаючи дії Миколаївської міської ради протиправними, а ухвалені нею рішення незаконними, позивач, уточнивши заявлені вимоги, остаточно просиввизнати незаконним та скасувати п. 5 р.1 рішення Миколаївської міської ради №36/25 від 12.12.2013 року, визнати незаконними та скасувати п.п.8, 8.2, 8.3 р. 4 рішення №42/44 від 24.07.2014 року, визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 від 22.09.2014 року.

Заочним рішенням районного суду міста Миколаєва від 04 лютого 2015 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі:

- визнано незаконним та скасовано п. 5 р.1 рішення Миколаївської міської ради №36/25 від 12.12.2013 року, щодо надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною орієнтовною площею 1423 кв.м, з яких у власність - 1000 кв.м та в оренду строком на 25 років - 423 кв.м із земель комунальної власності для будівництва житлового будинку в межах м. Миколаєва;

- визнано незаконними та скасовано п.п. 8, 8.2, 8.3 р. 4 рішення №42/44 від 24.07.2014 року Миколаївської міської ради , щодо затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1000 кв.м та в оренду терміном на 25 років земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 площею 236 кв.м, розташованих по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- визнано недійсним та скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3, видане 22.09.2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області;

- вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі Миколаївської міської ради ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають вимогам матеріального закону і фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Так, ст. 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається та місцевим судом встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради № 36/25 (п. 5) від 12.12.2013 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо земельних ділянок загальною орієнтовною площею 1423 кв.м, з них, для надання у власність земельної ділянки площею 1000 кв.м та для передачі в оренду терміном на 25 років земельної ділянки площею 423 кв. м для будівництва житлового будинку в межах м. Миколаєва.

24.07.2014 року пунктами 8, 8.2, 8.3 рішення Міськради № 42/44 затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1000 кв.м, з нормативною грошовою оцінкою 163180 грн., та в оренду терміном на 25 років земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 236 кв. м, нормативною грошовою оцінкою 38510,48 грн., що розташовані по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Реєстраційною службою Миколаївського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області 22.09.2014 року було видано Свідоцтво № НОМЕР_3 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1. На земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 право оренди не зареєстровано.

27.10.2014 року ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продав земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 ОСОБА_2

Ухвалою суду від 04.02.2015 року позовні вимоги заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу № 1261 від 27.10.2014 року недійсним виділено в окреме провадження.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки розташовані у прибережній захисній смузі і відносяться до земель водного фонду, тому виділення їх у власність та оренду для будівництва та обслуговування жилого будинку суперечить вимогам земельного законодавства.

Колегія суддів погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом першої інстанції.

Так, в силу ст.ст.13,14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону і гарантується державою.

Відповідно до ст.ст.78-83,116,118,125,126 ЗК України (в редакції, що діяла на час передачі земельної ділянки відповідачу), право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка як об'єкт права власності являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Громадяни є суб'єктами права власності на землі приватної власності.

Територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності. Це право вони реалізують безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки лише з підстав, передбачених законом, зокрема у разі безоплатної передачі ділянок із земель державної і комунальної власності.

До земель комунальної власності відносяться землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, зазначивши в ній бажані розміри та мету її використання.

Відповідна державна адміністрація або рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Після розробки проекту і узгодження його з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини, він подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, які і приймають рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина.

За дотримання вище виписаних процедур, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, за формою державних актів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Обмеженням цьому є пряма заборона законом передачі земель у приватну власність громадян.

Зокрема, до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.

За ст.ст.58, 60-61 ЗК України та ст.ст.87-88,91 Водного кодексу України, «Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року №486, до земель водного фонду належать землі, зайняті річками й прибережними захисними смугами вздовж них.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Вздовж річок з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюються з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Громадянам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

З системного аналізу зазначених норм слідує, що Миколаївська міська рада могла передати у власність громадян земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку лише за умови, що наділена земельна ділянка має саме таке цільове призначення; вона є вільною; надана за відповідною процедурою і щодо неї чинним законодавством чи рішенням компетентних органів, постановлених у межах їх повноважень, не встановлено обмежень, щодо можливості її використання для зазначених цілей. При цьому, орган місцевого самоврядування не може постановляти рішення щодо правової долі ділянки усупереч положенням чинного земельного, водного або іншого законодавств. Якщо таке рішення все ж таки постановлено, то воно є незаконним і на ньому не може базуватися право особи на земельну ділянку.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, при наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною орієнтовною площею 1423 кв.м, з яких у власність - 1000 кв.м та в оренду строком на 25 років - 423 кв.м із земель комунальної власності для будівництва житлового будинку в межах м. Миколаєва; затвердженні проекту землеустрою та передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1000 кв.м та в оренду терміном на 25 років земельної

ділянки з кадастровим номером НОМЕР_4 площею 236 кв.м,

розташованих по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування

житлового будинку, господарських будівель та споруд Миколаївська міська рада виписаних вище вимог не дотрималася, у зв'язку з чим її рішення в цій частині є незаконними і підлягають скасуванню.

ОСОБА_1 земельні ділянки, як уже зазначалося вище, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд було виділено АДРЕСА_1

Згідно із висновками Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 31.01.2014 року та Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 05.06.2014 року про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 у власність і оренду ОСОБА_1 спірні земельні ділянки розташовані у водоохоронній зоні р. Інгул.

Відповідно до проведених Державним підприємством «Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» замірів обидві земельні ділянки з урахуванням крутизни схилу понад 3 градуси повністю входять в межі прибережної захисної смуги р. Інгул (50м. х2 = 100 м.).

У зв'язку з наведеним спірні земельні ділянки не могли бути виділені ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, оскільки за виписаними вище нормами у прибережних захисних смугах уздовж річок будівництво таких споруд забороняється.

За такого, назване рішення Миколаївської міської ради в частині виділення земельних ділянок ОСОБА_1 підлягало скасуванню з відповідними похідними від цього правовими наслідками, а саме, визнанням недійсним та скасуванням Свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3, видане 22.09.2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Отже, оскільки до цього ж і з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для скасування рішення суду, колегія суддів не вбачає.

Стосовно тверджень апелянта про те, що спірна земельна ділянка не входить до прибережної захисної смуги земель водного фонду, то апелянт не бере до уваги того, що законодавець, надаючи чинності земельному та водному кодексу, сам визначив ширину прибережної захисної смуги, і орган місцевого самоврядування зменшити її на свій розсуд не може. Правомочності названого органу стосуються лише документально - технічного оформлення встановленого розміру, меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.

Що стосується доводів апелянта щодо того, що при пред?явленні позову прокурором порушено принцип невтручання держави у здійснення територіальною громадою м. Миколаєва права власності на землю, то ним не береться до уваги наступне.

Відповідно до вимог ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на момент пред'явлення позову), прокурором подано позов в інтересах держави у сфері контролю за використанням та охороною земель. Підставою для захисту в суді інтересів держави стало незаконне розпорядження землями прибережних захисних смуг, що розташовані у зеленій зоні м. Миколаєва.

Таким чином, пред'являючи зазначений позов до суду, прокурор виконував конституційну функцію представництва інтересів держави та діяв в межах повноважень, визначених законом.

Натомість, Миколаївською міською радою прийнято оспорювані рішення з порушенням вимог ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Безпідставними є доводи апелянта і щодо того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги також внаслідок невірного тлумачення відповідних положень Земельного та Водного кодексів.

Згідно з ч. 4 ст. 88 ВК України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно із п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, який затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №434 від 05.11. 2004 р., у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50 - 54 Законом України «Про землеустрій».

У зв'язку із зазначеним, судом правомірно зроблено висновок про те, що сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак передача у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, суперечить вимогам ст. ст. 59, 83, 84 ЗК України.

Крім того, як уже зазначалося вище, розташування спірних земельних ділянок у водоохоронній зоні підтверджено висновками Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 31.01.2014 та Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 05.06.2014, які наявні в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих по АДРЕСА_1 у власність та в оренду ОСОБА_1

Необгрунтованими вважає колегія суддів і твердження апелянта щодо того, що Генеральний план м. Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради №35/18 від 18.06.2009 року, вирішує лише принципові питання з планування території та не може використовуватись для з'ясування можливості забудови конкретної території.

Згідно зі ст.ст. 16 - 19, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до містобудівної документації належать генеральний план населеного пункту, плани зонування та детальні плани територій.

Оскільки план зонування та детальні плани територій м. Миколаєва не розроблені, містобудівною документацією, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин та діє на даний час, є Генеральний план м. Миколаєва.

При цьому, згідно зі Вступом до пояснювальної записки до вищезазначеного Генерального плану, він є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об'єктів загальноміського значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико - культурної спадщини. Генеральний план є обов'язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста.

Отже, судом правомірно враховано як доказ інформацію виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 29.09.2014 року щодо входження спірної земельної ділянки до зеленої зони загального користування згідно з Генеральним планом м. Миколаєва.

Що стосується питання передачі в оренду ТОВ «ПівденьІнвестБуд» земельної ділянки та віднесення її до земель житлової забудови, то в даному випадку слід брати до уваги те, що спірні рішення не базуються на рішенні про виділенні землі зазначеному Товариству, і його може бути врегульовано в окремому порядку.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради - відхилити, заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 лютого 2015 року за позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, про визнання незаконними та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: