Ухвала

від 08.12.2015 по справі 813/3285/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2015 року Справа № 876/8496/15

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

представника позивача Кондри О.Я.,

представника відповідача Середяка Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства ,,Галкостсервіс" до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

01 липня 2015 року приватне підприємство (ПП) ,,Галкостсервіс" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Дрогобицька ОДПІ) за №0000492210 від 17 березня 2015 року.

Постановою від 23 липня 2015 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Дрогобицька ОДПІ подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що викладені в постанові висновки не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на доводи податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій підприємства позивача з ПП ,,Діслав". Підтвердженням чого, зокрема, є відсутність документів, що підтверджують використання наданих позивачу ПП ,,Діслав" послуг (робіт) у господарській діяльності під час реалізації обладнання. Так, позивач не надав документів, що підтверджують які саме послуги (введення в експлуатацію, профілактика, ремонт, інструктаж і ін., назви,марки, моделі, тип, місцезнаходження /поштової адреси/ обладнання, кому воно було реалізовано).

Відповідач також вважає, що господарські операції, які відображені позивачем у наданих суду документах, не мають достатньої доказовості, оскільки фактичного здійснення господарських операцій не було, а тому така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту.

За таких обставин, податковий орган вважає правомірними оскаржене податкове повідомлення-рішення, а тому просить скасувати постанову суду першої та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник податкового органу в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги та просить залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що на підставі висновків позапланової виїзної документальної перевірки ПП ,,Галкостсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання товарів (робіт, послуг) у ПП ,,Діслав" у вересні 2014 року та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, оформленої актом від 05.02.2015 №1/22-01/38269000, Дрогобицька прийняла податкове повідомлення-рішення від 17.03.2015 №0000492210, яким збільшила позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12500,00 грн., з яких 10000,00 грн. основного платежу та 2500,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Висновки податкового органу базуються на тому, що на порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивач допустив заниження суми ПДВ за вересень 2014 року в розмірі 10 000,00 грн. по господарських операціях з ПП ,,Діслав".

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ПП ,,Діслав" мали реальний характер, а тому позивач правомірно, у відповідності до вимог податкового законодавства сформував податковий кредит при здійсненні господарських операцій з вказаним контрагентом.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.

Так, з матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що 01.09.2014 року ПП ,,Галкостсервіс" (Замовник) та ПП ,,Діслав" (Виконавець) уклали Договір на технічне обслуговування, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язався надавати на території країни Виконавця послуги з технічного обслуговування, ремонту компресорів, кондиціонерів та іншого обладнання, що передані або будуть передані Замовником.

На підтвердження факту виконання умов договору позивач надав акти надання послуг від 04.09.2014 року, 18.09.2014 року, 25.09.2014 року, згідно з якими ПП ,,Діслав" надало послуги ПП ,,Галкостсервіс" з технічного обслуговування компресорів на загальну суму 22 146, 00 грн., 21 264,00 грн. та 16 590,00 грн. відповідно.

На підставі виданих ПП ,,Діслав" податкових накладних від 04.09.2014 №245 на загальну суму 22 148,00 грн., від 18.09.2014 №246 на загальну суму 21 264,00 грн., від 25.09.2014 №247 на загальну суму 18 590,00 грн. позивач відніс до складу податкового кредиту вересня 2014 року ПДВ на загальну суму 10000,00 грн..

Вартість наданих ПП ,,Діслав" послуг оплачена позивачем в повному обсязі, що підтверджено долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями № 274 від 08.10.2014 року, № 297 від 12.12.2012 року, № 321 від 16.01.2015 року, № 351 від 20.02.2015 року, № 363 від 10.03.2015 року, № 384 від 25.03.2015 року, № 401 від 02.04.2015 року.

В бухгалтерському обліку вище наведені господарські операції позивачем відображено наступними проводками : Дт 6442 ,,Податковий кредит" - Кт 631 ,,Розрахунки з вітчизняними постачальниками" в сумі 10000,0 грн., Дт 93 ,,Витрати на збут" - Кт 631 ,,Розрахунки з вітчизняними постачальниками" в сумі 50000,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності (пункт 198.1).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6).

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Статтею 1 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що господарські операції підприємства позивача з його контрагентом мали реальний характер, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: актами надання послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями, бухгалтерськими проведеннями.

Відповідність вказаних документів вимогам Закону України ,,Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкових накладних - вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України податковим органом не спростовується.

Придбані послуги відображені позивачем у бухгалтерському обліку та використані у власній господарській діяльності.

На час здійснення господарських операцій позивач та його контрагент були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтва платників ПДВ.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених позивачем в ціні придбаних послуг по господарських операціях з ПП ,,Діслав".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного та обгрунтованого висновку щодо протиправності оскарженого податкового повідомлення-рішення та його скасування.

Доводи апеляційної скарги не містять доказів на спростування висновків суду першої інстанції, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення скарги.

Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В силу ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст.198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 липня 2015 року у справі № 813/3285/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складенні ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

О.М. Довгополов

Ухвала в повному обсязі складена 14 грудня 2015 року.