Рішення

від 14.12.2015 по справі 903/981/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2015Справа №903/981/15

За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оселя»

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про зобов'язання перерахувати 34100,27 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов, з урахуванням прийнятої судом в порядку ст.ст. 22, 55 ГПК України заяви від 26.10.2015 про збільшення позовних вимог, про зобов'язання перерахувати 34100,27 грн. у зв'язку з невиконанням Відповідачем взятих на себе обов'язків за Договором №2127 від 16.10.2007 розрахунково-касового обслуговування.

Відповідач письмових заперечень проти позову не подав.

У засідання Позивач та Відповідач представників не направили, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення Позивача та Відповідача про призначення справи до розгляду – ухвали суду надсилалися на адреси місцезнаходження сторін згідно відомостей з ЄДРЮО та ФОП та з матеріалів справи, а відтак, будь-які несприятливі наслідки такого ненаправлення представників покладаються на кожну зі сторін відповідно.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18. Суд приймає до уваги, що явка представників сторін у засідання обов'язковою не визнавалась. Клопотань про відкладення розгляду справи, призначеного на 14.12.2015, не надходило, та перед судом не доведено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні.

При цьому судом враховано, що закінчується встановлений ст. 69 ГПК України строк вирішення спору та клопотання про його продовження не надходило.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі укладеного 16.10.2007 між Позивачем, як Клієнтом, та Відповідачем, як Банком, Договору на розрахунково-касове обслуговування, Позивачу було відкрито поточний рахунок у гривнях, а Відповідач зобов'язався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування в операційний день банку, у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

За умовами Договору Позивачу надано право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на його рахунках, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України.

Договір є чинним (пункт 8.1), у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Зворотного матеріали справи не містять.

З матеріалів справи та пояснень Позивача вбачається, що ним було подано, а Відповідачем прийнято до виконання платіжне доручення № 06 від 20.02.2015 на суму 246,16 грн. про сплату податку за землю, проте це платіжне доручення Банком виконано не було та переказ за ним з рахунку Позивача, відкритого на підставі Договору, на вказаний в дорученні рахунок отримувача, здійснений не був.

Невиконання Відповідачем вказаного платіжного доручення у встановлений строк є порушенням ст.ст. 525, 526, 530, 1066, 1068 ЦК України, ст.ст. 8, 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та умов Договору.

Вказаним невиконанням було порушене майнове право Позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі записів на поточному рахунку Позивача, відкритому в Банку на підставі Договору.

Судом встановлено, що станом на момент подання до Банку (Відповідача) спірного платіжного доручення, у останнього не було достатніх підстав для його невиконання (ст. 1074 ЦК України). Зворотного відповідачем не доведено.

Також судом встановлено, що всупереч ст. 1066 ЦК України Відповідач не зміг забезпечити право Позивача на безперешкодне розпорядження своїми коштами, що знаходяться на його поточному рахунку, відкритому у Банку (Відповідача) на підставі Договору.

Однак, позов до Банку не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

На підставі постанови Правління НБУ від 17.09.2015 № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», згідно з яким у Банку з 18.09.2015 по 17.12.2015 (включно) запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду. Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказуванню.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах. Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Судом враховано, що п. 1 ч. 6 ст. 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Однак, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката». Відтак, враховуючи дану норму, юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Водночас, у пункті 5-4 статті 2 даного Закону під поняттям «кредитор» розуміється – юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Пунктом 7.1.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що поточний рахунок – рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

За змістом пункту 1.24 статті 1 указаного Закону переказ коштів – рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень та положень статті 509 ЦК України, Позивач є кредитором банку за Договором, на якого поширюються обмеження встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому вимога Позивача про зобов'язання Відповідача перерахувати кошти, які знаходяться на його рахунку у Відповідача, є саме вимогою кредитора та не може бути виконана Відповідачем у силу зазначеної норми, у зв'язку із запровадженням у останнього тимчасової адміністрації.

Зазначене є підставою для відмови у позові.

Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

У матеріалах справі відсутні докази про те, що Фонд (уповноважена особа Фонду) дав (дала) дозвіл на продовження виконання Відповідачем вищеописаного платіжного доручення Позивача, у зв'язку з невиконанням якого останній звернувся до суду.

Натомість, відповідно до абз. 9 п. 1.26 глави 1 розділу III (із змінами, внесеними згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.03.2013 № 19) Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (затверджено рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 № 2 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893) під час виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію не пізніше п'ятого робочого дня, починаючи з дня свого призначення, має повернути клієнтам, з якими укладені договори про касово-розрахункове обслуговування, розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини неплатоспроможного банку.

Суд зауважує, що Позивач може захистити свої майнові права за Договором в порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зважаючи на те, що даний спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача, то судовий збір за ст. 49 ГПК України покладається на Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (м. Київ, вул. Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Оселя» (м. Луцьк, вул. Козакова, 12; ідентифікаційний код 35213745) 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.12.2015

Суддя                                                                                                     Сташків Р.Б.