Ухвала

від 01.12.2015 по справі 810/547/14-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2015 року м. Київ К/800/64147/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Гриценко І.А.,

від відповідача - Яровий А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014

у справі № 810/547/14-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МаксіБудІнжирінг"

до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «БК «Палаццо» та ТОВ «Новий Градь» за період з 01.01.2011 по 30.04.2013, за результатами якої складено акт від 29.08.2013 №303/22/36999559, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- п. 185.1 ст.185, пп. 186.2.1 п. 186. 2 ст. 186 , п. 188.1 ст.188, п. 198.1 ст.198, п.200.10 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 1 804 299,39 грн.;

- пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 838 551,15 грн. (3993100,7 грн. х 21%).

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 17.09.2013 прийнято спірні податкові повідомлення-рішення: №0002972200 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1048188,94 грн., в т.ч. 838551,15 гри. за основним платежем та 209637,79 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0002982200 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2255374,24 грн., т.ч. 1804299, 39 грн. за основним платежем та 451074,85 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність податковим органом факту, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на актах перевірки інших податкових органів та постановах слідчого, складених в межах досудового слідства , а отже, висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами, факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «БК «Палаццо», на виконання умов договору підряду, підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинними документами бухгалтерського обліку, зокрема, договорами, податковими накладними; актами прийняття виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, платіжними дорученнями.

Перед укладанням договору підряду, ТОВ «БК «Палаццо» було підтверджено право та можливість провадження господарської діяльності пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, шляхом надання позивачу копії ліцензії ТОВ «БК «Палаццо» на здійснення будівельних робіт серія AB № 588829, що видана на період з 29.09.2011 по 29.06.2014.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Новий Градь» були укладені договори на придбання матеріалів за процедурою визнання платіжних документів - рахунків-фактур на оплату вартості будівельних матеріалів: № 160812 від 16.08.2012; № 130812 від 130.08.2012; № 200812 від 20.08.2012; № 090712 від 09.07.2012; №60712 від 16.07.2012; № 180712 від 18.07. 2012.

Факт реальності виконання господарських зобов'язань та отримання позивачем від ТОВ «Новий Градь» товару підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, в тому числі: податковими накладними; видатковими накладними; довіреностями.

Судами встановлено, що частина товару була доставлена власним транспортом ТОВ «МаксіБуд Інжиніринг», що належить йому на праві власності, що підтверджується технічним паспортом. Перевезення товару оформлювалось подорожніми листами та товарно-транспортними накладними.

Інша частина товару була доставлена на склад позивача, право користуванням яким підтверджується договором оренди нежитлових приміщень №05/12-07 від 05.05.2012, укладеним між позивачем (Орендар) та ТОВ "Чогар" (Орендодавець), шляхом залучення перевізника ФОП ОСОБА_4, з яким позивачем був укладений договір №1 на транспортне обслуговування від 03.01.2012.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент видачі податкових накладних, контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.

Крім того, слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, у зв'язку з чим судами правомірно скасовані спірні податкові повідомлення-рішення.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. Моторний Судді (підпис)І.В.Борисенко (підпис)В.В. Кошіль