Ухвала

від 16.12.2015 по справі 810/1795/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року м. Київ К/800/38896/15

16 грудня 2015 року № К/800/38896/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2015 року

у справі № 810/1795/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Валтек Київ» (далі - позивач, ТОВ «Валтек Київ»)

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Валтек Київ» звернулось у квітні 2015 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.03.2015 року № 0001012200 та № 0001002200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2015 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України); ст. ст. 7, 8, 9, 10, 11, 69, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивачем щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Відекс» за весь період взаємовідносин, за результатами якої складено акт від 20.02.2015 року № 55/10-13-22-02-21/37866852. Висновками зазначеного акта перевірки відповідач встановив порушення позивачем вимог: п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 938 885,00 гривень; п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого за перевіряємий період занижено показники рядку 25 «Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду» Декларації з ПДВ на загальну суму 718 503,00 гривні, крім того завищено показники рядку 4 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» Декларації з ПДВ всього у сумі 220 382,00 гривні.

На підставі акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 30.03.2015 року № 0001012200 та № 0001002200.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, правомірно виходили з наступного.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з метою розміщення товарів, що отримуються в рамках здійснення ним господарської діяльності уклав з ТОВ «Технобудінформ-1» договір оренди від 01.08.2012 року № 17 з додатковими угодами до нього. Також з 2012 року ТОВ «Валтек Київ» уклало з ТОВ «Епіцентр К» договір поставки від 24.09.2012 року № 259970, з ТОВ «Леруа Мерлен Україна» договір поставки від 20.04.2014 року № 08221, з ТОВ «Пейнт Сервіс» договір про надання транспортних послуг від 03.07.2014 року № 120. Вищезазначені контрагенти виступили покупцями сантехнічного обладнання.

На виконання умов вищезазначених договорів поставки з покупцями, позивач (покупець) уклав з ТОВ «Відекс» (постачальник) Договір поставки з відстроченням платежу від 10.07.2014 року № 10, згідно умов якого постачальник здійснює поставку устаткування для систем тепло- і водопостачання, згідно заявок покупця.

Реальність здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Відекс» підтверджується наданими позивачем та дослідженими судами попередніх інстанцій наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, заявок покупця, картки рахунку 281.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо реальності господарської операції, укладеної між позивачем та ТОВ «Відекс».

Щодо посилання відповідача на наявність у деяких товарно-транспортних накладних недоліків, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) під час здійснення транспортування вантажу.

При цьому, судами вірно зазначено, що невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є.

З аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі визначено необґрунтованість та неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому правомірно задоволено позовні вимоги.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області - відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2015 року у справі № 810/1795/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько