Ухвала

від 23.11.2015 по справі 805/1530/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2015 року м. Київ К/800/25321/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.03.2013

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013

у справі №805/1530/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юзав»

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.03.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013, позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби від 25.10.2012 № 0002492340 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 259236 грн. та від 25.10.2012 № 0002502340 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 282001 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юзав» витрати зі сплати судового збору в сумі 2259,59 грн.

Державна податкова інспекція у Калінінському районі м.Донецька Державної податкової служби подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч.ч. 1, 5 ст. 203, ст. 228, ст. 909 Цивільного кодексу України, ст. 180, ст. 181, ст. 307 Господарського кодексу України, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «про податок на додану вартість», п. 3 ч. 1 ст. 7, ст. 10, ст.ст. 11, 69, 79, 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Юзав» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 за операціями з БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд», за результатами якої складено акт від 09.10.2012 № 3710/22-1/25117536. На підставі акта перевірки складено оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 25.10.2012 № 0002492340 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 259236 грн., в т.ч. 199652 грн. за основним платежем та в сумі 59584 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за періоди: липень - грудень 2009 року, січень, лютий, квітень - грудень 2010 року, лютий, березень, травень - грудень 2011 року, січень, лютий 2012 року податку на додану вартість в загальній сумі 207925 грн., сплаченого (нарахованого) за операціями з придбання у БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом та навантажувально-розвантажувальних робіт.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 25.10.2012 № 0002502340 грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 282001 грн. слугували висновки перевірки про порушення вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, що полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу валових витрат за ІІІ, ІV квартали 2009 року, І, ІІ, ІІІ, IV квартали 2010 року, І квартал 2011 року, та до складу витрат, що враховуються при обчислення об'єкта оподаткування, за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2011 року, І квартал 2012 року витрат в загальній сумі 1030153 грн. за операціями з БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд».

В акті перевірки викладено висновки про те, що акти, накладі, видані постачальниками - БВП «Строитель-Плюс» та ПП «Комманд» позивачу, не мають сили первинних документів, оскільки не підтверджують реальне вчинення господарських операцій.

Висновки про нереальне вчинення позивачем господарських операцій з БВП «Строитель-Плюс» податковий орган обґрунтовує такими обставинами: неможливістю проведення зустрічної звірки БВП «Строитель-Плюс» з питань правомірності господарських відносин з контрагентами - покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин; встановленими в ході розслідування кримінальної справи висновками про те, що БВП «Строитель-Плюс» здійснював придбання товарів, робіт (послуг) у інших підприємств з метою формування податкового кредиту, формування податкової вигоди вигодонабувачу; складанням актів про неможливість проведення зустрічних звірок, в яких податковим органом викладено висновки про не підтвердження реального вчинення господарських операцій БВП «Строитель-Плюс» з контрагентами - покупцями і постачальниками.

Висновки про нереальне вчинення позивачем господарських операцій з ПП «Комманд» податковий орган обґрунтовує такими обставинами: договір з ПП «Комманд», що оформлений актом приймання виконаних робіт та податковою накладною, не відповідає низці вимог цивільного та господарського кодексів щодо письмової форми, викладення в договорі істотних умов господарського договору; факт передачі товарів (робіт, послуг) від продавця до покупця не підтверджується документами про транспортування товарів: подорожніми листами вантажного автомобіля, товарно-транспортними накладними.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат за періоди, що передували ІІ кварталу 2011 року, слід застосовувати положення ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, а для надання правової оцінки формуванню платником витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, починаючи з ІІ кварталу 2011 року, - ст. 138 Податкового кодексу України. Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту за періоди, що передували січню 2011 року, слід застосовувати положення п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а починаючи з січня 2011 року - ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначені витрати та кредит відсутні.

Суд касаційної інстанції зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Такий висновок випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з фактом придбання товарів/послуг з метою використання в господарській діяльності.

Таким чином, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування має значення не те, чи відповідає договір вимогам цивільного та господарського законодавства та як сторони обумовили договором зобов'язання, а те, яку господарську операцію вчинив платник податку. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

До того ж відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальним правилом, визначеним в ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, є підставою недійсності такого правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Законом прямо не встановлено, що правочин, зміст якого суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, є недійсним (нікчемним). Також договори, які передбачають оспорені податковим органом господарські операції, не визнавався судом недійсним.

Тому, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України, договір, який не містить певних визначених законом умов, а також який не визнавався судом недійсним, є правомірним.

З огляду на викладене, суперечність змісту правочину, укладеного між юридичними особами, цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, яка полягає в тому, що договір не містить передбачених законодавством певних умов, може бути підставою для визнання господарським судом такого правочину недійсним (у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність). Проте, не може бути самостійною підставою для висновку про вчинення сторонами правочину господарського зобов'язання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, чи для висновку про нереальне вчинення господарських операцій.

Наявність чи відсутність певних обставин, зокрема щодо фактичного вчинення господарських операцій, встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності. Без виконання цих правил певні обставини не можуть вважатися встановленими.

При цьому відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Усі надані сторонами докази підлягають оцінці за правилами, встановленими у ст. 86 вказаного Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обґрунтованим є судове рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин. Судове рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які безпосередньо досліджені в судовому засіданні. Це випливає з вимог ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суди попередніх інстанції вирішили справу по суті в результаті дослідження усіх доводів податкового органу, якими він обґрунтовував заперечення проти позову та власні висновки про нереальність господарських операцій, та оцінки усіх доказів, на які посилався податковий орган у підтвердження зазначених висновків.

Так, суди встановили, що витрати позивача за господарськими операціями з надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, навантаження та розвантаження, транспортно-експедиційних послуг підтверджені первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які оцінені судами як належні та достатні докази, зокрема: актами приймання виконаних робіт, податковим накладними, виписаними особами, зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Суди вказали на те, що відповідачем не було надано належних і допустимих доказів відсутності реального вчинення господарських операцій. Товарно-транспортна накладна є основним первинним документом на перевезення вантажів, однак не є єдиним і обов'язковим первинним документом для підтвердження придбаних позивачем послуг.

Також судами досліджено акти про неможливість проведення зустрічних звірок, на які посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо нереальності вчинення господарських операцій, за якими позивачем сформовано оспорювані витрати та податковий кредит, в результаті чого встановлено, що викладені в цих актах висновки зроблені без дослідження первинних документів господарських операції між позивачем та постачальниками послуг, а висновок про нікчемність правочинів зроблений як наслідок встановлення факту відсутності постачальників послуг за місцезнаходженням.

Щодо доводів відповідача про факти порушень кримінальних справ стосовно директора ТОВ «Союз КДС» за фактом ухилення від сплати податків за попередньою змовою групою осіб та стосовно директора БВП «Строитель-Плюс» за фактом фіктивного підприємництва, суди вказали, що доказом вини цих осіб може бути постановлений у кримінальній справі вирок суду, однак такого доказу податковим органом не надано.

Дійсно встановлення певних фактів в ході оперативно-розшукових заходів, досудового розслідування у кримінальному провадженні, що стосується осіб, причетних до ведення підприємством-контрагентом господарської діяльності, не є підставою для звільнення від доказування обставин в адміністративній справі, що випливає з положень ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, і без відповідного судового рішення у кримінальному провадженні такі факти самі собою не є доказом вчинення злочину фізичними особами і допущення суб'єктом господарювання (покупцем) чи відсутності з боку останнього певного порушення вимог податкового законодавства.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції вважає, що суди повно встановили обставини на підставі досліджених наявних доказів у справі та правильно застосували норми матеріального права, що регулюють порядок формування валових витрат/витрат, що враховуються при обчислення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту, до встановлених обставин. Підстав вважати, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права відсутні.

З матеріалів адміністративної справи судом касаційної інстанції також з'ясовано, що Київським районним судом м.Сімферополя було ухвалено вирок від 10.04.2013, яким було визнано винною Трещову О.Р. (засновника БВП «Строитель плюс») у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, повторно). Однак цей вирок ухвалено після розгляду адміністративної справи судом першої інстанції, а на час постановлення судом апеляційної інстанції оспорюваної ухвали цей вирок не набрав законної сили.

Суд касаційної інстанції зазначає, що встановлені у вироку обставини щодо вчинення вказаною вище особою злочину фактично існували на час вирішення справи адміністративним судом першої інстанції, але не були і не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, оскільки не було вироку суду, що набрав законної сили, яким би встановлювалась вина цієї особи у вчиненні злочину. Однак такі обставини можуть бути нововиявленими обставинами лише у разі якщо впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд постанови Донецького окружного адміністративного суду від 14.03.2013 за нововивяленими обставинами, посилаючись в такій заяві на факт ухвалення вказаного вище вироку. Отже такі обставини підлягають дослідженню при здійсненні провадження за новиявленими обставинами, проте не можуть бути підставою для скасування обґрунтованих оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.03.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун