Постанова

від 17.12.2015 по справі 910/20134/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2015 р. Справа№ 910/20134/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Корсакової Г.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представників:

від позивача: Додух О.О. - довіреність б/н від 14.07.2015;

від відповідача: Аврамова О.О. - довіреність № 43 від 31.03.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015

у справі № 910/20134/15 (суддя - Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж"

до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк Розвитку"

про визнання зобов'язання частково припиненим,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж" (далі - ТОВ "Фірма "Престиж", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк Розвитку" (далі - ПАТ "Всеукраїнський банк Розвитку", відповідач) про визнання зобов'язання частково припиненим. У позові ТОВ "Фірма "Престиж" просить суд визнати з 04.08.2015 припиненим зобов'язання зі сплати основного боргу за кредитним договором № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014 р. на суму 474 663,70 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов кредитного договору № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014 р. в частині здійснення договірного списання коштів з банківських рахунків позивача в рахунок погашення кредитної заборгованості, а також зазначає про наявність грошових коштів на поточному рахунку № 26006001502001 за договором банківського поточного рахунку № NF1500.001 від 05.10.2010, внаслідок чого відповідач повинен був припинити зобов'язання позивача за кредитним договором в частині списаних грошових коштів шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Фірма "Престиж" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, застосував до спірних правовідносин невірну редакцію ст. 36 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб», а також не з'ясував, що зарахування зустрічних однорідних вимог жодним чином не порушить права кредиторів банку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2015 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.12.2015.

У судових засіданнях неодноразово оголошувалися перерви у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України, зокрема, на 17.12.2015.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2015, судова колегія у складі: головуючий суддя - О.М. Коротун, судді: Гаврилюк О.М., Корсакова Г.В. прийняла апеляційну скаргу до свого провадження та спочатку розпочала розгляд справи.

У судовому засіданні 17.12.2015 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Зазначив, що у відповідності до практики вищих судів позовні вимоги подібного характеру підлягають задоволенню.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.12.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Наполягав, що зарахування зустрічних однорідних вимог не є можливим, оскільки банк віднесено до категорії неплатоспроможних, у зв'язку з чим введено процедуру тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.10.2010 р. між ТОВ "Фірма "Престиж" (клієнт) та ПАТ "Всеукраїнський банк Розвитку" (банк) був укладений договір банківського рахунку № NF1500.001 (далі - договір банківського рахунку), відповідно до якого банк відкриває клієнту поточний рахунок в національній та/або іноземній валюті для прийняття та зарахування на рахунок клієнта грошових коштів виконання розпоряджень клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком відповідно до цього договору.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору банківського рахунку клієнт банку для здійснення розрахунків може використовувати всі, крім меморіального ордеру платіжні інструменти. Операційний час банку з 9-00 до 16-00.

Згідно з п. 2.3 договору банківського рахунку переказ коштів з рахунків клієнта банк виконує відповідно до черговості надходження розрахункових документів у межах залишку коштів на рахунку на початок операційного дня.

Банк виконує доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі клієнта у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного дня (п. 2.4 договору банківського рахунку).

Судом першої інстанції правомірно з'ясовано, що 05.03.2014 між ТОВ "Фірма "Престиж" (далі - позичальник) та ПАТ "Всеукраїнський банк Розвитку" (далі - банк) був укладений кредитний договір № ККРОВ.1500.010 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпечення та цільового характеру використання грошові кошти (надалі - кредит) на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.п. 1.1.1 - 1.1.3 кредитного договору кредит надається в розмірі 900 000,00 грн.; термін користування кредитом до 04.06.2014; процентна ставка за користування кредитом - 19 % річних, тип процентної ставки - фіксована.

Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено, що кредит надається позичальнику на рефінансування заборгованості по овердрафту і поповнення обігових коштів.

Відповідно до п. 2.10 кредитного договору позичальник доручає банку здійснювати списання коштів з усіх рахунків позичальника в національній та іноземній валютах, відкритих у ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку", для погашення заборгованості за процентами, комісією, заборгованості за кредитом та іншої заборгованості (включаючи нараховані пені, штрафи) за цим договором, при настанні термінів виконання позичальником зобов'язань за цим договором.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що додатковими угодами № 2 від 04.06.2014 р., № 3 від 17.09.2014 р. були внесені зміни до кредитного договору, якими встановлено:

- ліміт кредитної лінії переглядається банком щомісячно не пізніше 14-го числа. Перерахунок ліміту здійснюється виходячи з фактичного середньомісячного кредитового обороту від основної діяльності по поточному рахунку позичальника № 260040015022001 в ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку", МФО 380719 (надалі - поточний рахунок) за останні 3 (три) місяці (формується виключно з рахунок надходжень виручки від реалізації товарів (робіт, послуг);

- термін користування кредитом - до 08.04.2015 р. (п. 2.5 кредитного договору).

При цьому, судом першої інстанції правомірно встановлено, що на підставі договору банківського рахунку банк відкрив клієнту (позивачу) рахунок у національній валюті № 26006001500001.

Матеріалами справи (зокрема, банківською випискою з рахунку позивача) підтверджується та сторонами не заперечується, що банк відповідно до умов кредитного договору надав позивачу кредит в сумі 474 663,70 грн.

З матеріалів вбачається, що 21.05.2015 позивач звернувся до відповідача з платіжним дорученням № 1 на суму 474 663,70 грн. (а.с. 23) щодо перерахування зазначеної суми з рахунку № 26006001500001, відкритому у банку, для погашення суми основної заборгованості за кредитним договором. Однак, банк свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, а саме - не провів розрахункову операцію за вказаним платіжним дорученням. Той факт, що вказане платіжне доручення було залишене банком без виконання також не заперечується представником відповідача.

Суд першої інстанції також правомірно встановлено, що 12.06.2015 р. банк направив позивачу вимогу № 2859 щодо погашення заборгованості, яка виникла у ТОВ "Фірма "Престиж" за кредитним договором у сумі 906 161,85 грн., з якої: 899 450,00 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 4 797,07 грн. - прострочена заборгованість по процентах, 1 914,78 грн. - пеня.

У свою чергу, посилаючись на ст. 601 ЦК України, 03.08.2015 р. позивач подав відповідачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог з метою припинення зобов'язань ТОВ "Фірма "Престиж" за кредитним договором на суму 474 663,70 грн. шляхом списання їх з рахунку позивача № 26006001500001, відкритому у банку. Однак, як вбачається зматеріалів справи та не заперечується сторонами, ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" вказану вимогу позивача залишив без задоволення.

Враховуючи вищенаведені обставини ТОВ "Фірма "Престиж" звернулося до суду з даним позовом. При цьому як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач зазначав, що припинення зобов'язання в частині зазначеної суми боргу не суперечить приписам законодавства та жодним чином не порушує права інших кредиторів банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Так, суд першої інстанції вірно зясував, що на підставі укладених між сторонами правочинів у них виникли зустрічні грошові вимоги по кредитному договору та договору банківського рахунку.

Згідно зі ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахуванням можуть бути припинені зобов'язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов'язань. Добровільне виконання зобов'язання на стадії виконавчого провадження допускається і шляхом проведення зарахування однорідних зустрічних вимог (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2005 по справі № 15/154).

При цьому, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГКУ).

Таким чином, зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладених сторонами правочинів, суд першої інстанції правомірно встановив, що у позивача виникло право вимагати від банку зарахувати зустрічні однорідні вимоги, вчинивши дії по перерахуванню грошових коштів позивача шляхом їх списання з розрахункового рахунку № 26006001500001 на підставі платіжного доручення № 1 від 21.05.2015 р. в рахунок погашення основної заборгованості за кредитним договором у сумі 474 663,70 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога позивача про здійснення перерахування грошових коштів шляхом їх списання з розрахункового рахунку № 26006001500001 на підставі відповідного платіжного доручення є зустрічною та однорідною по відношенню до вимоги банку щодо повернення кредитних коштів.

Разом з цим, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що оскільки у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором за вимогою про зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом переказу грошових коштів за договором банківського рахунка, а на час вирішення справи у банку запроваджено тимчасову адміністрацію, то таке зарахування вимог банку обмежується положеннями ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон). Також місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку, що під час тимчасової адміністрації у будь-якому випадку не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку, також не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог.

Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає їх передчасними, враховуючи наступне.

Так, відповідно до п. 4 ч. 5 статті 36 Закону (в редакції, яка набрала чинності з 12.08.2015) під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

В свою чергу, судом першої інстанції не було враховано, що заява позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог була пред'явлена відповідачу 03.08.2015 (що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами), а позов у даній справі подано 04.08.2015 (згідно відбитку вхідного штемпеля місцевого господарського суду на позовній заяві).

В цій частині обґрунтованими є доводи апелянта про те, що на момент пред'явлення заяви відповідачу (зокрема, до 12.08.2015) діяла попередня редакція Закону. У цій редакції пунктом 4 частини 5 ст. 36 Закону було передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом (аналогічні норми містяться в п. 1.15 - 1.17 Положення «про виведення неплатоспроможного банку з ринку», затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05.07.2012).

Суд апеляційної інстанції зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що до вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог, що була пред'явлена відповідачу 03.08.2015, має бути застосована попередня редакція Закону, яка була чинною станом на вказану дату та яка передбачало право сторін на зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому випадку, якщо це не призводить до порушення порядку погашення вимог кредиторів.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність в порядку ст. 101 ГПК України з'ясувати наявність належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав інших кредиторів банку зарахуванням зустрічних однорідних вимог позивача.

Так, стосовно доводів відповідача про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог в будь-якому випадку порушить права інших кредиторів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 45 Закону передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Разом з цим, відповідачем не заперечується, що станом на момент розгляду даної справи НБУ не приймав рішення про ліквідацію банку, а реєстр кредиторів на даний час не сформований.

З огляду на наведене, враховуючи відсутність на момент розгляду апеляційної скарги затвердженого відповідно до вимог чинного законодавства реєстру кредиторів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України доказів порушення (навіть гіпотетичного) прав кредиторів ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" зарахуванням зустрічних однорідних вимог ТОВ "Фірма "Престиж".

Враховуючи викладене, доводи відповідача про порушення прав кредиторів здійсненням зарахування зустрічних однорідних вимог позивача в даному випадку не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не підтверджуються належними і допустимими доказами, а відтак не приймається судом апеляційної інстанції в якості підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що п. 8 ч. 2 ст. 46 чинної редакції Закону (яка діє з 12.08.2015) окремо встановлює, що забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання).

Втім наведеною нормою також визначено, що обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на зобов'язання банку щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, крім обмежень, прямо передбачених законом, у разі, якщо боржник банку одночасно є кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком за кредитними договорами та/або за емітованими цим боржником борговими цінними паперами, виключно з урахуванням того, що кошти перебували на поточних та/або депозитних рахунках такого боржника на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку та договірне списання з цих рахунків передбачено умовами договорів, укладених між боржником і банком.

В свою чергу, самим відповідачем неодноразово наголошувалося, а також надавалися до матеріалів справи докази (банківські виписки, а.с.44-51) на підтвердження того, що станом на 28.11.2014, тобто на дату початку процедури виведення Фондом банку з ринку, на рахунку позивача знаходилися кошти у розмірі 461889,42 грн. При цьому, станом на 16.07.2015 сума коштів на особовому рахунку позивача складала 476 479,60 грн. Натомість, як було вищезазначено, заява позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог була пред'явлена на суму 474 663,70 грн., що не перевищує розмір коштів, розміщених на банківському рахунку апелянта.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачем правомірно та законно 03.08.2015 було пред'явлено відповідачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог та часткове припинення зобов'язання. При цьому, у разі належного та своєчасного виконання вказаної заяви банком, фактично б відбувся переказ грошових коштів з поточного рахунку позивача, відкритого у ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку", на інший рахунок у цьому ж банку з метою погашення кредиту за кредитним договором, укладеним між позивачем та відповідачем. Отже, у даному випадку йдеться про переміщення коштів у межах одного (даного) банку у виконання зобов'язань позивача перед відповідачем як позичальника за кредитним договором. Тобто у будь-якому випадку виведення коштів з банку не відбувається.

Таким чином, у даній ситуації не порушуються права та законні інтереси як банку та позивача, так і інших вкладників та кредиторів банку, оскільки таке перерахування коштів не впливає на порядок черговості погашення вимог кредиторів банку. Більш того, кредитори можуть розраховувати на повернення власних коштів з банку за рахунок коштів, що надійдуть з поточного рахунку позивача на інший рахунок у ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" як погашення кредиту.

Як було вищезазначено, судом апеляційної інстанції встановлено, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (як в діючій редакції, так і в чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачені певні обмеження щодо задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації.

Разом з тим, у даному випадку перерахування відповідачем коштів з поточного рахунку позивача на інший рахунок у ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" у рахунок погашення кредиту за кредитним договором не призведе до виведення коштів з банку, а лише сприятиме скороченню строків повернення кредиту та посиленню активів банку, а отже не є порушенням приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та відповідає основній меті цього Закону.

Враховуючи, що завданням судочинства є захист порушених прав та охоронюваних законом інтересів осіб та недопущення порушення прав та інтересів інших осіб, а рішення суду повинно прийматись на засадах справедливості і розумності, виходячи з конкретних обставин справи, зважаючи, що у даному випадку здійснення переказу грошових коштів у розмірі 474 663,70 грн. не впливає на права та охоронювані законом інтереси інших осіб, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 03.11.2015 по справі № 908/503/15-г).

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2015 по справі № 913/62/15, яка має аналогічний предмет спору, рішення судів попередніх інстанцій були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду, зокрема, для встановлення наявності порушення прав інших кредиторів фактом зарахування зустрічних однорідних вимог. Разом з цим, в межах даної справи судом апеляційної інстанції в порядку ст. 101 ГПК України встановлено відсутність жодних належних та допустимих доказів порушення прав кредиторів ПАТ "Всеукраїнський Банк Розвитку" здійсненням зарахування зустрічниз однорідних вимог.

Вищенаведена правова позиція не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного суду України від 22.04.2015 р. у справі № 910/9232/14, а також узгоджується та відповідає правовим позиціям, викладеним в постановах Верховного Суду України від 23.09.2014 по справі № 3-542гс15 та від 01.11.2005 по справі № 15/154.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, тоді як рішення Господарського суду міста Києва у даній справі підлягає скасуванню на підставі п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення про задоволення позову та покладенням та відповідача судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.

Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції також відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача в порядку ст. 49 ГПК.

Разом з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач в судах обох інстанцій сплачував судовий збір виходячи з суми, на яку просив визнати зобов'язання припиненим, тобто, як за позовну вимогу майнового характеру. В свою чергу, предмет заявленого у даній справі позову не стосується стягнення вищезазначених коштів (а також є відмінним від вимоги майнового характеру про зобов'язання виконати платіжні доручення тощо). Так, позивач фактично просить вчинити дії, зокрема, визнати зобов'язання припиненим, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають вартісній оцінці, у зв'язку з чим судовий збір має бути розрахований виходячи з однієї вимоги немайнового характеру (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 13.10.2015 по справі № 910/14553/15).

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Статтею 4 названого Закону (у редакції, чинній на момент подання позову) встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір справляється в 1 розмірі мінімальної заробітної плати, який, згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік», складає 1218 грн. Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає саме зазначена сума судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.

При цьому, враховуючи, що позивачем було подано апеляційну скаргу 07.10.2015 (згідно відбитку штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті), судом застосовуються положення Закону України "Про судовий збір" в редакції, яка діє з 01.09.2015. Так, з 01 вересня 2015 року набрав чинності Закон України від 22 травня 2015 року № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", яким внесли зміни до Закону України "Про судовий збір", зокрема, щодо розміру ставок судового збору.

Статтею 4 названого Закону встановлено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення справляється судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції з відповідача на користь позивача відшкодовується 1339,80 грн. судового збору.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 910/20134/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 910/20134/15 скасувати, з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

3. Визнати зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж" по оплаті суми основного боргу за кредитним договором № ККРОВ.1500.010 від 05.03.2014 припиненим в частині 474 663 (чотириста сімдесят чотири тисячі шістсот шістдесят три) грн. 70 коп. з 04.08.2015 року.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк Розвитку" (ідентифікаційний код 36470620, місцезнаходження: 01135, м. Київ, вул. Чорновола В'ячеслава, буд. 25) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Престиж" (ідентифікаційний код 31714807, місцезнаходження: 62495, Харківська обл., Харківський район, смт. Васищеве вул. Паркомуни, буд. 26/2) 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/20134/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді Г.В. Корсакова

О.М. Гаврилюк