Ухвала

від 16.12.2015 по справі 1570/6961/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 1570/6961/2012

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Турецької І.О., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Техно-сервіс контроль" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області до Приватного підприємства "Техно-сервіс контроль" про стягнення податкової заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ПП «Техно-сервіс контроль» суму заборгованості у розмірі 912330,58 грн. по податку на додану вартість та перерахувати дані кошти до Головного управління державної казначейської служби України в Одеській області на р/р № 31114029700007 МФО 828011, код бюджетної класифікації 14010100, ідентифікаційний код 37607526. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що загальна сума податкового боргу відповідача оку складає 912330,58 грн., до теперішнього часу не сплачена у добровільному порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду провадження у справі зупинялось до розгляду адміністративного позову ПП «Техно-сервіс контроль» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 року у справі № 815/3741/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2015 року касаційну скаргу ПП «Техно-сервіс контроль» відхилено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 року залишено без змін.

Ухвалою Оеського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 р. було поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Колегією суддів задоволено клопотання представника позивача, здійснено заміну позивача по справі на належного позивача - Державну податкову інспекцію у Малиновському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області, у зв`язку з реорганізацією.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими наданими до матеріалів справи доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновокм суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Техно-сервіс контроль» було взято на податковий облік ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС 29.09.2008 р. за № 13243.

В період з 05.06.2012 року по 12.06.2012 року ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Техно-сервіс контроль» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з платниками податків ПП «Юніком плюс», ТОВ «Агроресурс-Південь», ТОВ «Юкмас», ТОВ «Олдеко», ТОВ «Тала Групп» за весь період взаємовідносин, за результатами якої було складено акт № 173/22-3/214/36154822/1244 від 02.07.2012 року. У висновках акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п. 198.3 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення задекларованих ПП «Техно-сервіс контроль» сум податкового кредиту, в результаті чого занижено ПДВ всього у сумі-671346,1 грн. у тому числі по періодах: за червень 2010 року в розмірі - 58690 грн., липень 2010 року в розмірі - 26779,5 грн., серпень 2010 року в розмірі - 36865,83 грн., вересень 2010 року в розмірі - 39510,18 грн., жовтень 2010 року в розмірі - 25058,83 грн., листопад 2010 року в розмірі - 38295 грн., грудень 2010 року в розмірі - 86656,17 грн., за січень 2011 року суми ПДВ в розмірі 9266,67 грн., червні 2011 року суми ПДВ в розмірі - 49645 грн. липні 2011 року суми ПДВ в розмірі - 32411,9 грн., серпні 2011 року суми ПДВ в розмірі - 45055 грн., вересні 2011 року суми ПДВ в розмірі - 29835 грн., жовтень 2011 року суми ПДВ в розмірі - 41818,17 грн., листопад 2011 року суми ПДВ в розмірі - 141458,81 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 10.07.2012 року № 0009582301, відповідно до якого відповідачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 824455,66 грн., з яких за основним платежем - 671346,06 та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 153109,6 грн. (а. с. 10).

У зв'язку з тим, що заборгованість не була сплачена підприємством, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС було винесено податкову вимогу № 1425 від 08.10.2012 року на суму 912330,58 грн., яка була направлена на адресу підприємства поштовим відправленням (а.с. 20).

Відповідачем вищезазначена вимога також не була виконана, заборгованість не була сплачена, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вищезазначеними позовними вимогами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 4.2.1, п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Згідно до п.п. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова вимога - письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Згідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 ПК України (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно до п. 180.1 ст. 180 ПК України (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено. Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу; 4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи; 5) особа - управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном. Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фондів фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до закону; 6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 243 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством; 7) особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 ПК України (в редакці, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини;

Саме таке право використав позивач, звернувшись до суду з даним адміністративним позовом.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби є доведеними, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, у зв`язку з чим такими, що підлягають задоволенню.

У апеляційній скарзі відсутнє належне обґрунтування щодо спростування цих висновків та не зазначено підстав для скасування чи зміни судового рішення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Згідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 10 ст. 183-2, ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Техно-сервіс контроль" - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст рішення виготовлено 18.12.2015 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: І.О. Турецька

Суддя: А.Г. Федусик