Постанова

від 16.12.2015 по справі 823/5016/15

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року справа № 823/5016/15

м. Черкаси

16 год. 55 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Цаплі І.Ю.,

представник позивача - Яремчука (за посадою),

представника відповідача - Атамась І.М. (за довіреністю),

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом Родниківської сільської ради Уманського району Черкаської області до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи: ОСОБА_2, Управління Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області про визнання протиправним та скасування наказу,

встановив:

21 вересня 2015 року до суду з позовною заявою звернулася Родниківська сільська рада Уманського району Черкаської області, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ (розпорядження) Головного управління Держземагентства у Черкаській області, про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, для ведення особистого селянського господарства, надану громадянину ОСОБА_2 площею 1.5541 га кадастровий номер НОМЕР_1 в адміністративних межах Родниківської сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 07.10.2014 реєстраційна служба Уманського міськрайонного управління юстиції Черкаської області зареєструвала право на земельну ділянку за громадянином ОСОБА_2 площею 1.5541 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу в адміністративних межах Родниківської сільської ради, кадастровий номер НОМЕР_1.

Сільська рада направила клопотання № 09-06/37 від 09.02.2015 до управління Держземагентства в Уманському районі стосовно надання копій проекту землеустрою передачі даної земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 та отримала відповідь управління Держземагентства в Уманському районі в листі № 18-28-0.4 -095/2-15 від 13.02.2015 про те, що дана документація до управління не надходила.

Аналогічне звернення сільська рада направила до Головного управління Держземагентства у Черкаській області лист № 09-06/36 від 09.02.2015 та отримала відповідь в листі № 18-23-0.6-3366/2-15 від 16.03.2015 де зазначено, що дана технічна документація має знаходитись в управлінні Держземагентства в Уманському районі.

Представник позивача вважає, що передача земельної ділянки в приватну власність є протиправною, оскільки відповідно до статті 20 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі пункт в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок та враховуючи чине законодавство, передача земельних ділянок без розробки проектів землеустрою неможлива, як і проведення землеустрою без розробки повного пакету документації, як і в свою чергу присвоєння кадастрових номерів та подальша реєстрація речових прав.

Представник позивача в судовому засіданні адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Додатково зазначив, що формування земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 проходило вперше і відповідно проводились роботи по встановленню межі та передачі межових знаків. Сусідніми землекористувачами по даній земельній ділянці є Родниківська сільська рада та служба автомобільних доріг. В порушення норм Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою не містить матеріалів погодження, а саме висновків територіальних органів з питань земельних ресурсів, санітарно - епідеміологічного контролю, охорони культурної спадщини та охорони навколишнього природнього середовища та інше.

В судовому засіданні представник Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області заперечувала проти адміністративного позову та просила закрити провадження у справі в зв'язку з не підсудністю справи судам адміністративної юрисдикції. В обгрунтування клопотання зазначила, що в постанові від 24.02.2015 Верховний Суд України висловив позицію, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Представник третьої особи ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін та представника третьої особи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.

Щодо відмови у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі суд виходив з такого.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до пункту "г" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як встановив Конституційний Суд України у Рішенні від 1 квітня 2010 року, ухваленому у справі № 10-рп/2010 за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.

Положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Таким чином, вирішуючи питання про юрисдикцію адміністративних судів щодо вирішення цієї категорії справ, у кожному конкретному випадку необхідно з'ясовувати чи пов'язує позивач порушення свого права з реалізацією суб'єктом владних повноважень управлінських функцій, тобто виходити з підстави позову.

На підставі вище викладеного суд зазначає, що клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір по суті судом встановлено, що 14.07.2014 ОСОБА_2 звернувся з заявою від 11.07.2014 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,5541 га із земель запасу Родниківської сільської ради до Головного управління Держземагенства у Черкаській області.

25.07.2014 наказом №23-2330/14-14-СГ Головне управління Держземагенства у Черкаській області надало ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності у власність, розташованої у адмінмежах Родниківської сільської ради Уманського району Черкаської області.

На підставі вищезазначеного наказу ОСОБА_2 виготовлено проект землеустрою земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною другою статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Абзацом 10 статті 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проектом землеустрою є сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

В статті 50 Закону України «Про землеустрій» вказано, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Також даною статтею передбачено виключний перелік документів, який включається до проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У справі, що розглядається, суд встановив, що Головне управління Держземагенства у Черкаській області при прийнятті оскаржуваного наказу діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обставини, які б надавали підстави прийняття рішень щодо відмови у вчиненні відповідних дій на момент їх прийняття не існували.

Крім того, суд зазначає, що оскаржуване рішення за своєю правовою природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовчим актом індивідуальної дії).

У частині приписів про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, а також про затвердження технічної документації оспорюваний наказ за юридичними наслідками є правоконстатуючим адміністративним актом (констатує факт надання органом дозволу, згоди, погодження тощо). Такий акт є виконаним в силу самого факту його прийняття (затвердження). Таким чином, він є таким, що вичерпав свою дію одночасно з його прийняттям.

Після затвердження технічної документації із землеустрою та набуття особою права власності (констатації факту та наділення особи суб'єктивним правом) наказ, як адміністративний акт, що вичерпали свою дію, не може бути скасованими чи зміненими.

Аналогічна правова позиція розкрита в рішенні Конституційного Суду України від 16.04.2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому суд Конституційний Суд України постановив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

У справі, що розглядалась, судом встановлено, що ОСОБА_2 в установленому порядку набув права власності на спірну земельну ділянку.

Це означає, що оспорюваний наказ є таким, що вичерпав свою дію, адже юридичні наслідки, пов'язані з переходом права власності на спірну земельну ділянку від держави до ОСОБА_2, настали.

При вирішенні даного спору суд враховує положення частини 3 статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Підставою для задоволення позову є встановлення факту порушення прав позивача.

Частиною першою статті 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

А суд, згідно статті 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З урахуванням вищевказаних обставин та викладених норм законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст постанови виготовлено 21 грудня 2015 року