Постанова

від 15.12.2015 по справі 917/1749/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2015 р. Справа № 917/1749/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Черленяк М.І.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 ордер КВ № 259514 від 21.09.2015 року

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№5432П/1-32) на рішення господарського суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цембудресурс", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-евро-бетон", м.Кременчук, Полтавська обл.

про стягнення 111 256,33 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року (суддя Ківшик О.В.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Укр-евро-бетон" на користь ТОВ "Цембудресурс" 98681,00 грн. основного боргу, 12 575,33 грн. пені, 2 225,14 грн. витрат по сплаті судового збору та 2000,00 грн. витрат з оплати послуг адвоката (а.с.88-93).

Відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року скасувати. Вказує на те, що фактично йому передано у власність 62,36 т товару на загальну суму 66725,20 грн. відповідно до видаткової накладної №718 від 03 липня 2014 року, що підтверджується товарно - транспортними накладними №547 та №548 від 03 липня 2014 року та відповідними паспортами якості. ТОВ «Укр-Євро-Бетон» оплатила частково вартість Товару згідно рахунку №226 від 03 липня 2014 року. Згідно інших видаткових накладних товар не отримувався, у зв'язку з чим вважає, що фактична сума заборгованості станом на 01.10.2015 року складає 6725,20 грн. (а.с.121-124).

Позивач у поясненнях на апеляційну скаргу зазначає, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Вказує на те, що доказами отримання відповідачем цементу ПІД И/А-Ш-400 у кількості 148,3 тон. на загальну суму 158 681,00 грн. є підпис відповідача на видаткових накладних та скріплення її печаткою ТОВ «УКР-ЄВРО-БЕТОН», також підтверджується звітними бухгалтерськими документами. На цій підставі просить рішення господарського суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення (а.с.128-130).

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату правової допомоги за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3500,00 грн.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, повідомлення про вручення ухвали суду до канцелярії не повернуто.

З ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2015 року про прийняття апеляційної скарги до провадження вбачається, що ухвала канцелярією суду надіслана сторонам 30.11.2015 року, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що відповідно до пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України (а.с.119,120).

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Полтавської області норм процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.07.2014 року між ТОВ "Цембудресурс" (Продавець) та ТОВ "Укр-евро-бетон" (Покупець) укладено Договору купівлі-продажу № 037 (а.с. 19-20).

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець, зобов'язується передати у власність (повне володіння, користування та розпорядження Покупця цемент, у подальшому Товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити вартість в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 2.1 та п. 2.2 Договору якість товару, що постачається за цим Договором, має відповідати Державним стандартам, технічним умовам, та підтверджуватись сертифікатами якості, супроводжуючими документами Товар, що видаються заводом - виробником. Кількість Товару, найменування та інші дані про Товар, на кожну замовлену партію, визначаються письмовими заявками Покупця на відвантаження Товару. Загальна кількість Товару, визначається підставі видаткових накладних на Товар.

У п. 3.1 Договору зазначено, що ціна на кожну замовлену Покупцем партію Товару, що продається за цим Договором, вказана в Рахунках - фактурах Продавця і включає в себе ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 та 4.2 Договору Покупець зобов'язується виконати 100 % передплату Товару, шляхом банківського переведення коштів у національній валюті України на розрахунковий рахунок Продавця. Можлива відстрочка оплати за умови укладення Сторонами письмової угоди (додатку).

Згідно з п. 5.3 Договору - датою відвантаження товару вважається дата вказана на товарно-транспортній накладній.

У п. 6.2 Договору сторони визначили, що право власності на товар, що продається за цим Договором, переходить від Продавця до Покупця з дати відвантаження товару на адресу Покупця.

Відповідно до п. 7.2 Договору порушення строку розрахунку Покупцем чи строку поставки Продавцем передбаченого у Договорі, тягне за собою сплату винною стороною, на користь потерпілої сторони, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період за який сплачується пеня), за кожен день прострочення виконання зобов'язання, від неоплаченої (несвоєчасно оплаченої) суми, чи від суми непоставленого Товару.

Згідно з п. 7.2 Договору договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2014 року, але в будь-якому випадку до повного розрахунку.

З копій видаткових накладних № 718 від 03.07.2014 р. на суму 66 725,20 грн., № 719 від 04.07.2014 р. на суму 57 287,80 грн. та № 720 від 07.07.2014 року на суму 34 668,00 грн. вбачається, що на виконання умов Договору у період з 03.07.2014 р. по 07.07.2014 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 158 681,00 грн. Вказані первинні документи підписані представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств (а.с. 21, 23 25).

Відповідно до умов Договору позивачем пред'явлено відповідачу рахунки № 226 від 03.07.2014 р., № 245 від 04.07.2014 р. та № 246 від 07.07.2014 р. на оплату отриманого ним товару на загальну суму 158681,00 грн. (а.с. 58-60).

З копії банківської виписки по рахунку позивача вбачається, що відповідачем на виконання умов Договору проведено оплату отриманого товару у розмірі 60000,00 грн. частково (а.с. 27-28).

Приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару позивач звернувся до відповідача з претензією № б/н від 09.01.2015 року, яку відповідач залишив без відповіді та задоволення (а.с. 30-31).

Станом на момент подачі позову заборгованість відповідача за Договором купівлі-продажу № 037 складає 98 681,00 грн.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за Договором купівлі-продажу № 037 у розмірі 98 681,00 грн.

Посилання відповідача на те, він отримав товар лише за видатковою накладною №718 від 03 липня 2014 року на суму 66725,20 грн. колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки отримання ТОВ «УКР-ЄВРО-БЕТОН» цементу ПІД И/А-Ш-400 у кількості 148,3 тон. на загальну суму 158 681,00 грн. підтверджується підписом відповідача на видаткових накладних № 718 від 03.07.2014 р. на суму 66 725,20 грн., № 719 від 04.07.2014 р. на суму 57 287,80 грн. та № 720 від 07.07.2014 року на суму 34 668,00 грн. та скріплення її печаткою ТОВ «УКР-ЄВРО-БЕТОН», а також звітними бухгалтерськими документами (а.с.101-107).

Приймаючи до уваги, що відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за Договором купівлі-продажу № 037, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 98681,00 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив отриманий товар у визначені Договором строки, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 12 575,33 грн. за прострочення виконання зобов'язання.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі прострочення оплати товару покупець зобов'язується сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості.

З наданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що пеня за період з 03.07.2014 року по 04.01.2015 року складає 12 575,33 грн. (а.с.4).

Приймаючи до уваги невиконання відповідачем умов Договору купівлі-продажу № 037, колегія суддів вважає, що господарський суд також дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня у розмірі 12 575,33 грн.

Також колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату правової допомоги у розмірі 2000,00 грн., оскільки на підставі аналізу обсягу необхідних та фактичних зусиль для вирішення спору у даній справі та виходячи з вимог розумності та справедливості, якість підготовки позовних матеріалів, ціну позову, тривалість розгляду справи, мотиви прийняття даного рішення та приписи ст. 33 Правил адвокатської етики, що витрати позивача на оплату послуг адвоката в сумі 7200,00 грн. по даній справі є неспіврозмірними об'єму отриманих юридичних послуг.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення свого підтвердження не знайшли.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення господарського суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату правової допомоги за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3500,00 грн.

Згідно з ч.1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 2 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статті 4 цього Закону.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у п. 6.3 постанови від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із змінами і доповненнями), вирішуючи питання про розподіл витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язаних з оплатою послуг адвокатів, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар - є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

З матеріалів справи вбачається, що 09 грудня 2015 року між позивачем та адвокатським бюро "Приймак та партнери" укладено Додаткового договору №1 від до Договору про надання правової допомоги від 08.06.2014 року. Факт надання позивачу правової допомоги адвокатським бюро "Приймак та партнери" підтверджується актом виконаних робіт від 10.12.2015 року. Факт понесення позивачу витрат за послуги адвоката шляхом сплати адвокатському бюро "Приймак та партнери" підтверджується платіжними дорученнями № 1918 від 10.12.2015 року на суму 3500,00 грн.

На підставі аналізу обсягу необхідних та фактичних зусиль для вирішення спору сторін у даній справі, виходячи з вимог розумності та справедливості, врахувавши обставини справи, якість підготовки матеріалів, ціну позову, тривалість розгляду справи, мотиви прийняття даного рішення та приписи ст. 33 Правил адвокатської етики суд дійшов висновку, що витрати позивача на послуги адвоката за надання правової допомоги та представництво в суді апеляційної інстанції в розмірі 3500,00 грн. по даній справі є співрозмірними об'єму отриманих юридичних послуг та відповідно до ч.5 ст. 49 ГПК України підлягають відшкодуванню останньому за рахунок відповідача в сумі 3500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року у справі № 917/1749/15 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-евро-бетон" (вул. Свердлова, буд 9, м.Кременчук, Полтавська обл., 39600), ідентифікаційний код юридичної особи 37895904, п/р 26009000462001 в Полт. ГРУ ПАК КБ "Приватбанк", м. Полтава, МФО 331401 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цембудресурс" (вул. Чапаєва, буд. 7-Б, м. Київ, 01030), ідентифікаційний код юридичної особи 32348997, п/р 26004052732918 в Печерській філії ПАТ КБ "Приватбанк", м. Київ, МФО 300711) витрат за послуги адвоката, пов'язані з представництвом у суді апеляційної інстанції у розмірі 3500,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили

Повна постанова складена 21.12.2015 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Черленяк М.І.