Ухвала

від 28.10.2015 по справі 804/20791/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"28" жовтня 2015 р. справа № 804/20791/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чередниченко В.Є.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у справі №804/20791/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКІМ"

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

У грудні 2014 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 03.12.2014 року:

- №0005102201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 621 816 грн. за основним платежем та 310 908 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0005112201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в України товарів на 536 575 грн. за основним платежем та на 268 287,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач, зокрема, посилається на обставини, що були встановлені податковим органом та відображені в акті "Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "АКІМ" (код за ЄДРПОУ 24612305) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012р. по 31.12.2013р." від 14.11.2014 p. №3095/04-61-22-1/246112305 та зазначає, що

взаємовідносини позивача з контрагентами не підтверджуються актами перевірки його контрагентів.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував та просив залишити постову суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що на підставі направлень від 20.10.2014 p. № 000529, № 000525, наказу від 08.10.2014 р. №921 та відповідно до плану-графіка проведення перевірок відповідачем проведена планова виїзна перевірка ТОВ "АКІМ", за результатами якої було складено акт "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ "АКІМ" (код ЄДРПОУ 24612305) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2013 р." від 14.11.2014 р. № 3095/04-61-22-1/246112305 (далі - акт перевірки від 14.11.2014 р.).

Згідно до висновків акту відповідачем було встановлено, зокрема, наступні порушення:

- п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого ТОВ "АКІМ" занижено податок на прибуток усього у сумі 621 816 грн., в тому числі у 2 кв. 2012 p. - 31 987 грн., у 3 кв. 2012 р. - 63 004 грн., у 4 кв. 2012 р. - 153 993 грн., у 2013 р. - 372 832 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого ТОВ "АКІМ" занижено податок на додану вартість усього у сумі 536 575 грн., у т.ч. у квітні 2012 р. - 12 888 грн., у травні 2012 р.- 11 176 грн., у червні 2012 р. - 6 400 грн., у липні 2012 р. - 18 000 грн., у серпні 2012 р. - 6 400 грн., у вересні 2012 р. - 35 604 грн., у жовтні 2012 р. - 6 880 грн., у листопаді 2012 р. - 40 083 грн., у грудні 2012 р. - 98 340 грн., у січні 2013 р. - 1 357 грн., у березні 2013 р. - 39 757 грн., у квітні 2013 р. - 14 960 грн., у травні 2013 р. - 18 333 грн., у червні 2013 р. - 25 833 грн., у липні 2013 р. - 22 500 грн., у вересні 2013 р. - 47 117 грн., у жовтні 2013 р. - 61 917 грн., у листопаді 2013 р. - 15 120 грн., у грудні 2013 р. - 53 910 грн.

До вказаних висновків, відповідач прийшов на підставі того, що, на його думку, первинні документи, оформлені по взаємовідносинам позивача з контрагентами - ТОВ "Херсон Пак", ТОВ "Шоковіта", ПП "Вісмут", ТОВ "Компанія Пром-Трейдінг", ТОВ "Калев", ПП "Колорит", ТОВ "Клинкор", ТОВ "Карма-А", ТОВ "Раквере", ТОВ "Осіріс-Юг", ПП "Трафік Дон", ТОВ "Макрос-Опт", ТОВ "Дніпрозварка", ПП "Дузер", ТОВ "Атріум Сервіс Плюс", ТОВ "Асток-Інвест", ТОВ "Бруно-Плюс" не мають юридичної сили, оскільки відображають господарські операції які не відбулися. Відсутність реального характеру господарських відносин відповідач обґрунтовує тим, що контрагенти позивача не мали необхідних умов для надання послуг, не підтверджено взаємовідносини актами перевірки контрагентів позивача за місцем їх реєстрації, не надано пояснень та документів щодо використання отриманих послуг у межах господарської діяльності позивача. Тому, позивачем неправомірно віднесено у періоді, що перевірявся, 3 147 912 грн. до витрат підприємства за придбані товари та послуги у зазначених контрагентів, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 621 816 грн. та завищено податковий кредит з податку на додану вартість на 536 575 грн.

На підставі акту перевірки від 14.11.2014 р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 03.12.2014 р.:

- за №0005102201, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "АКІМ" з податку на прибуток приватних підприємств на 932 724 грн., в тому числі за основним платежем- 621816 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 310 908 грн.;

- за №0005112201, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ "АКІМ" з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 804 862,50 грн., в тому числі за основним платежем - 536 575 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 268 287,50 грн.

Згідно висновку суду першої інстанції, оскаржені податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню у зв'язку з тим, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту з податку на додану вартість фактично здійснені і підтверджені ТОВ "АКІМ" належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку позивача.

Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до акту перевірки від 14.11.2014 р. позивачем занижено податок на прибуток у сумі 621 816 грн. та податок на додану вартість у сумі 536 575 грн., оскільки господарські операції позивача з придбання товарів та послуг у контрагентів ТОВ "Херсон Пак", ТОВ "Шоковіта", ПП "Вісмут", ТОВ "Компанія Пром-Трейдінг", ТОВ "Калев", ПП "Колорит", ТОВ "Клинкор", ТОВ "Карма-А", ТОВ "Раквере", ТОВ "Осіріс-Юг", ПП "Трафік Дон", ТОВ "Макрос-Опт", ТОВ "Дніпрозварка", ПП "Дузер", ТОВ "Атріум Сервіс Плюс", ТОВ "Асток-Інвест", ТОВ "Бруно-Плюс" не мали реального характеру, тому первинні документи за цими операціями не мали бути враховані в податковому обліку позивача.

Вказаний висновок відповідач обґрунтовує тим, що:

- правовідносини контрагентів позивача з позивачем не були відображені в податковій звітності контрагентів позивача;

- отримані позивачем від контрагентів товари та послуги не відповідають зареєстрованим видам діяльності контрагентів позивача;

- додаток "AM" до податкової декларації з податку на прибуток, баланс, звіт про фінансову діяльність мало підприємництва, відомості про земельні ділянки, збір за першу реєстрацію транспортних засобів, довідка 1-ДФ контрагентами позивача не подавались, що свідчить про відсутність у цих підприємств будь-яких основних фондів, виробничих потужностей та людських ресурсів;

- взаємовідносини позивача з його контрагентами не підтверджуються актами перевірки цих контрагентів або цими актами встановлено нереальність здійснених господарських операцій;

- позивачем не надавались документи, у яких було зазначено, де конкретно контрагентами позивача надавалися послуги.

Також в акті перевірки від 14.11.2014 р. відповідач посилається на відсутність документів про транспортування товару та зазначення в товарно-транспортних накладних іншої адреси призначення, ніж адреса позивача; анулювання свідоцтв контрагентів як платників податку на додану вартість; внесення записів про відсутність за місцезнаходженням або направлення запису про відсутність за місцем знаходження.

На зазначені обставини відповідач також посилається в обґрунтування вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принці превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, якщо господарські операції фактично мали місце, проте, первинні документи мають дефекти, зокрема, щодо інформації про фізичних осіб, якими підписано первинні документи, чи місця їх складення або отримання/відвантаження товару, то такі первинні документи мають бути враховані при здійснені податкового, якщо зазначена в них інформація дозволяє ідентифікувати суб'єктів господарювання та господарські операції.

Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997р. N363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363), які визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Відповідно до п.1 Правил №363 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не є підставою для їх неврахування при з'ясуванні податковим органом факту реальності господарської операцій, а їх відсутність не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з огляду на те, що відповідною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару чи отримання послуг.

За змістом п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм ст.61 та ст.44 ПК України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Судом встановлено, що господарські операції позивача з придбання товарів та послуг у контрагентів ТОВ "Херсон Пак", ТОВ "Шоковіта", ПП "Вісмут", ТОВ "Компанія Пром-Трейдінг", ТОВ "Калев", ПП "Колорит", ТОВ "Клинкор", ТОВ "Карма-А", ТОВ "Раквере", ТОВ "Осіріс-Юг", ПП "Трафік Дон", ТОВ "Макрос-Опт", ТОВ "Дніпрозварка", ПП "Дузер", ТОВ "Атріум Сервіс Плюс", ТОВ "Асток-Інвест", ТОВ "Бруно-Плюс" підтверджується договорами підряду та надання послуг, актами приймання та здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), довідками про вартість виконаних робіт, рахунками-фактур, платіжними дорученнями, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, талонами замовника, копії яких наявні в матеріалах справи.

Товари та послуги, придбані позивачем у контрагентів, використовувалися позивачем для здійснення ним господарської діяльності.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити наступні обставини: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину.

Наявність зазначених обставин відповідач суду не довів.

Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Відповідно до п.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Державною податковою службою України 22.12.2010 року N984 (далі - Порядок №984), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п.3 та п.4 Порядку №984 загальні положення акта (довідки) документальної планової перевірки (відповідні додатки до загальних положень) залежно від питань, що підлягали перевірці, повинні містити, зокрема, інформацію про зустрічні звірки.

Відповідно до п.5. Порядку №984 описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином:

- результати документальної перевірки дотримання податкового законодавства групуються за окремими видами податків і зборів та у розрізі податкових періодів. В цій частині акта (довідки) перевірки відображаються задекларовані платником податків у податковій та іншій звітності показники, результати перевірки цих показників та робиться відповідний запис щодо встановлення або невстановлення порушень. При цьому до акта (довідки) перевірки додаються відповідні аналітичні таблиці. Крім того, наводяться дані про наявність та результати перевірки пільг, наданих відповідно до законів (код пільги, на яку суму і на який податок отримано пільги з розбивкою за роками в межах звітних періодів, що перевіряються).

- у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

- у випадках відсутності податкового та/або бухгалтерського обліку даний факт фіксується в описовій частині акта.

З наведених положень Порядку №984 вбачається, що під час здійснення перевірки податковим органом можуть бути використані дані зустрічних звірок. Право податкового органу під час здійснення документальної перевірки встановлювати чи обґрунтовувати порушення платником податків норм податкового законодавства на підставі даних інших перевірок цього платника податку або його контрагентів Порядком №984 не передбачено. Цього також не передбачено і нормами ПК України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, посилання відповідача в акті перевірки від 14.11.2014р., в обґрунтування виявлених порушень, та в апеляційній скарзі, в обґрунтування вимог апеляційної скарги, на акти перевірки контрагентів позивача є неправомірним.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що зазначені контрагенти позивача на час вчинення господарських операцій з позивачем не були зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість, не мали право укладати угоди, виписувати та надавати податкові накладні, були виключені із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та не виконували свої зобов'язання за договорами з позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів суду правомірність податкових повідомленнь-рішень від 03.12.2014 року №0005102201, №0005112201, що є підставою для їх скасування.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року у справі №804/20791/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: В.Є. Чередниченко