Постанова

від 17.12.2015 по справі 920/1248/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2015 р. Справа № 920/1248/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Білецька А.М. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 26.08.2015 року

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю № 15-10051 від 31.12.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (вх.№4910 С/3-10) на рішення господарського суду Сумської області від 10 вересня 2015 року по справі №920/1248/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор", м. Світловодськ, Кіровоградська область

до Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром", м. Суми

про стягнення 30510,00 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 10.09.2015 року по справі №920/1248/15 (суддя Заєць С.В. ) позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астор" грошові кошти 30510,00 грн., 1827,00 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 10.09.2015 року по справі №920/1248/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі (з урахуванням додаткових пояснень від 16.12.2015 року №17010) заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Астор" відзиву на апеляційну скаргу не надало, однак його представник в судовому засіданні зазначив, що рішення господарського суду Сумської області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення господарського суду Сумської області від 10.09.2015 року по справі №920/1248/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 11 Цивільного Кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків є укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Астор" (покупець - позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Сумихімпром" (постачальник - відповідач у справі) договору поставки у спрощеній формі (усний договір).

Як свідчать матеріалами справи, 08.05.2015 року відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактуру № 302 на загальну суму 30510,00 грн. разом з ПДВ на визначений товар, а саме: сірчана кислота реактивна «ЧДА». Даний рахунок виписаний ОСОБА_3

Платіжним дорученням №154 від 12.05.2015 року на підставі вказаного рахунку-фактури, позивач оплатив відповідачеві товар в загальній сумі 30510,00 грн.

Разом з тим, відповідач зі свого боку зобов'язання в частині своєчасної поставки товару не виконав, у зв'язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Астор" направило на адресу відповідача претензію від 08.07.2015 року про поставку оплаченого товару або повернення попередньої оплати за товар в сумі 30510,00 грн.

Надалі, 27.07.2015 року позивачем була направлена претензія Публічному акціонерному товариству "Сумихімпром" з вимогою повернути суму попередньої оплати.

Дані претензії залишена відповідачем без відповіді.

У зв'язку з тим, що відповідачем не вчинено дії по поверненню суми попередньої оплати за товар, позивач, посилаючись на норми статей 509, 525, 629, 1212 Цивільного кодексу України звернувся із позовом до господарського суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Формою правочину є спосіб вираження волі його сторін. Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Отже, правочин є вольовим актом, який виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

За правилами статті 181 Господарського Кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на обставини справи, між позивачем та відповідачем шляхом виставлення відповідачем рахунку-фактури та оплати його позивачем у спрощений спосіб укладено договір поставки, за яким відповідач зобов'язався поставити товар, а позивач - прийняти його та оплатити.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статтею 530 цього кодексу.

Враховуючи, що умовами укладеного сторонами договору в спрощений спосіб не досягнуто письмової згоди щодо строку поставки товару, який оплачено позивачем, тому при визначенні строку виконання господарського зобов'язання слід керуватись приписами частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України. За змістом якої встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На виконання усного договору поставки, позивач здійснив попередню оплату за товар, що підтверджується копією платіжного доручення про перерахування грошових коштів у розмірі 30510,00 грн. (а. с. 9, том 1).

Згідно з частиною 2 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач належним чином не виконав покладені на нього обов'язки щодо поставки позивачу товару.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо.

Матеріалами справи підтверджується неодноразові звернення позивача (претензія від 08.07.2015 року та претензія від 27.07.2015 року) до відповідача із проханням повернути в добровільному порядку суму попередньої оплати в розмірі 30510,00 грн. Однак, відповідачем залишено без відповіді та задоволення вказані претензії.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Предмет позову складають вимоги позивача щодо стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 30510,00 грн. Позивач обґрунтовуючи свої вимоги наголошує на порушенні з боку відповідача своїх зобов'язань щодо поставки товару, і відповідно, відсутністю правових підстав для володіння цими коштами.

Відповідно до приписів статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує виникнення даного виду зобов'язань, є відсутність правової підстави для набуття майна однією особою за рахунок іншої особи. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом чи правочином.

За правовою позицією викладеною у інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.04.2015 року N 01-06/631/15 Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" стаття 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України (постанова Верховного суду України від 25.02.2015 року N 910/1913/14).

Оскільки між сторонами у справі, яка переглядається, було укладено усний договір поставки, кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як розрахунок за товар, отже, такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано у порядку статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Неналежне виконання відповідачем умов договорів може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для повернення коштів відповідно статті 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що скаржником надано належні та допустимі доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також наведено переконливі аргументи у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, рішення господарського суду Сумської області від 10.09.2015 року по справі №920/1248/15 підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, 103, 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 10.09.2015 року по справі №920/1248/15 скасувати, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«АсторВ» (27501, Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Єгорова, 31, код 20642210) на користь Публічного акціонерного товариства В«СумихімпромВ» (40003, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, ідентифікаційний код 05766356) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2009,70 грн.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Тарасова І. В.