Ухвала

від 15.12.2015 по справі 826/11019/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

   ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И            15 грудня 2015 року                                  м. Київ                              К/800/43878/14 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: головуючого судді:                                  Сіроша М.В., суддів:                                                       Голубєвої Г.К.,           Юрченко В.П., розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Фантастик” до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, про визнання дій  протиправними та скасування податкового повідомлення – рішення, – В С Т А Н О В И Л А : Товариство з обмеженою відповідальністю „Фантастик” звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення № 00001582230 від 14.02.2013. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 серпня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було правомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки контрагент позивача ПП „Прогрес Актив” та його посадові особи за місцем реєстрації не знаходяться, матеріальні-технічні і трудові ресурси були відсутні. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.08.2013 скасовано, прийнято нове рішення, адміністративний позов задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 00001582230 від 14.02.2013, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не подано доказів отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди та не доведено відсутності реальних господарських операцій ПП „Прогрес Актив”. Відповідач звернувся з касаційною скаргою про скасування постанови суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем було  проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення додаткового кредиту за взаємовідносинами з ПП „Прогрес Актив” за жовтень 2011 року та складено акт № 55-1/22-30/33737323 від 01.02.2013 Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог  п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість за жовтень 2011 року в сумі 160068 грн. За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення – рішення № 00001582230 від 14.02.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 200085: основний платіж 160068 грн., штрафні (фінансові) санкції 40017 грн. Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг). Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою, якщо отримана платником поза межами реальної підприємницької та економічної діяльності. У ході проведення перевірки податковою інспекцією було встановлено, що Товариством (покупець) та ПП „Прогрес Актив” (постачальники) було укладено договори, якими передбачалося виконання цими контрагентами поставок продукції. На підтвердження фактичного здійснення цих операцій позивачем подано договори, видаткові накладні, акти приймання-передачі матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні (якими оформлювалося перевезення поставленого товару), кошториси ремонтних робіт за кожним об'єктом, виписки з банківського рахунку та платіжні доручення про оплату розглядуваних поставок безготівковим способом. Також Товариством подано накладні про внутрішнє переміщення, за якими придбаний товар направлявся зі складу позивача до магазинів роздрібної торгівлі. Оцінивши вказані докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що зазначені первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та спірним контрагентами, у зв'язку з чим платником дотримано усі необхідні умови для формування витрат та податкового кредиту на підставі вищенаведених норм податкового законодавства. Разом з тим, відповідачем встановлено, що у рамках проведених заходів з податкового контролю органами державної податкової служби було складено акт про неможливість проведення зустрічних звірок ПП „Прогрес Актив”, зі змісту акту вбачається наявність ознак фіктивних підприємств у діяльності вказаного контрагента, який відсутній за місцезнаходженням, не має трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій. Втім, суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно відхилив зазначені доводи відповідача як доказ безтоварності спірних господарських операцій. Адже відсутність контрагента за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника–покупця врахувати при визначенні бази оподаткування податку на додану вартість та не свідчить про недобросовісність платника. Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок відповідача про відсутність між позивачем та спірним постачальником реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнив позов. Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій. Колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення  прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для її скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає. Керуючись ст., ст. 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, У Х В А Л И Л А : Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2014 залишити без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді:                                                                                               Сірош М.В.                                                                                                                                                                                         Голубєва Г.К.                                                                                                                                              Юрченко В.П.