Рішення

від 17.12.2015 по справі 367/3632/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/3632/15-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д. Є. Провадження № 22-ц/780/6628/15 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 26 17.12.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

17 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позов про стягнення з відповідача 68 420 грн., як таких, що набуті ним без достатньої правової підстави, та відсотки за користування цими коштами у розмірі 16 809, 76 грн.

Мотивуючи позов, зазначала, що 27 січня 2014 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір безпроцентної позики, за умовами якого відповідач передав у її власність строком до 01 квітня 2014 року грошові кошти в розмірі 144 420 грн., про що була складена письмова розписка, та передбачена відповідальність за порушення умов договору позики у вигляді сплати штрафних санкцій в розмірі 10% від суми позики. Зазначає, що 02 квітня 2014 року відповідач склав дві окремі розписки про те, що в рахунок погашення боргу за договором позики від 27.01.2014 року, отримав від її чоловіка ОСОБА_4, який діяв від її імені, відповідно 76 708 грн., та 68 420 грн., однак, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2014 року було встановлено, що вона частково повернула відповідачу борг за договором позики від 27 січня 2014 року частково, лише за розпискою на суму 76 708 грн. і безпідставно не було взято до уваги та не зараховано в рахунок погашення нею боргу розписку ОСОБА_2 від 02 квітня 2014 року про те, що він отримав від її чоловіка ОСОБА_4 68 420 грн., через що вважає ці кошти такими що набуті ОСОБА_2 без достатньої правової підстави.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 68 420 грн. та судові витрати у розмірі 684, 21 грн., а у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги, в яких: ОСОБА_2 просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, а ОСОБА_3 просила рішення у частині відмови у задоволенні решти позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове про задоволення цих вимог, а у решті рішення залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з’ясування судом усіх обставин справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 355 цього Кодексу.

Однак зазначеним вимогам закону рішення не відповідає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 вересня 2014 року у справі про стягнення боргу з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 помилково не було взято до уваги розписку від 02 квітня 2014 року, за якою ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4, який діяв в інтересах ОСОБА_3, 68 420 грн. в рахунок погашення боргу за земельну ділянку, то зазначені кошти підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 як безпідставно набуті ним.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 січня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого відповідач ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 строком до 01 квітня 2014 року грошові кошти в розмірі 144 420 грн. (а. с. 6), про що 27 січня 2014 року була складена письмова розписка, та передбачена відповідальність за порушення умов договору позики у вигляді сплати штрафних санкцій в розмірі 10% від суми позики (а.с.7).

02 квітня 2014 року ОСОБА_2 склав розписку, про те, що в рахунок погашення боргу за договором позики від 27 січня 2014 року він отримав від ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_3, 76 708 грн. (а.с.8), та іншу розписку про те, що ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу за земельну ділянку в розмірі 3,53 сотки, отримав від ОСОБА_4, 68 420 грн. (а.с.9).

Також з матеріалів справи вбачається, що 09 вересня 2014 року рішенням Ірпінського міського суду Київської області, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 27,01,2014 р. в розмірі 67 712, 00 грн. та встановлено, що ОСОБА_3 повернула відповідачу борг за договором позики від 27 січня 2014 року частково, в сумі 76 708 грн., тобто судом, на підтвердження повернення іншої частини позики, не було взято до уваги розписку від 02 квітня 2014 року про те, що ОСОБА_2, в рахунок погашення боргу за земельну ділянку в розмірі 3,53 сотки, отримав від ОСОБА_4, який виступав від імені ОСОБА_3, 68 420 грн. (а.с.10-13).

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року № 6-88цс13 і має враховуватися судами відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

Таким чином, стягуючи з відповідача грошові кошти як безпідставно набуті за ст. 1212 ЦК України, суд першої інстанції вищенаведеного не врахував та у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не звернув уваги на те, що відповідач набув кошти за розпискою в рахунок погашення боргу за договором купівлі продажу земельної ділянки відповідача, який був оформлений сторонами у вигляді боргової розписки позивачки, тобто за існування достатніх правових підстав, які в установленому порядку не скасовані, не визнані недійсними, не змінені та не припинені, тобто в даному випадку відсутні зобов'язання з безпідставного набуття чи збереження майна іншої особи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: