Рішення

від 26.11.2015 по справі 910/24172/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2015Справа №910/24172/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000»

про стягнення 25 170,42 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Гумен С.М. - представник, довіреність №02/09-08/2 від 18.09.2015;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000» про стягнення боргу у розмірі 25 170,42 грн., у тому числі 20 890,95 грн. основного боргу, 2 638,40 грн. пені, 1 044,54 грн. штрафу, 596,53 грн. трьох відсотків річних та покладення на відповідача витрат з оплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору поставки продукції №812 від 01.03.2011 р. в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у визначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 р., позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/24172/15 та призначено до розгляду на 15.10.2015 р.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 р. та 05.11.2015 р. розгляд справи відкладено на 05.11.2015 р. та 17.11.2015 р. відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. за клопотанням представника позивача продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 26.11.2015 р.

В судові засідання 15.10.2015 р. та 05.11.2015 р. уповноважені представники сторін не з'явились.

Про дату, час і місце проведення судових засідань 15.10.2015 р. та 05.11.2015 р. сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103035309580, №0103035309598 та №0103035311606, №0103035311614 відповідно.

В судові засідання 17.11.2015 р. та 26.11.2015 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце проведення судового засідання 17.11.2015 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103036151645.

Станом на час проведення судового засідання 26.11.15 р. відомості про вручення копії ухвали суду від 17.11.15 р., яка направлялась відповідачу на зазначену в позовні заяві адресу, відсутні.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення №0103035311843, в якому зазначено, що станом на 23.11.2015 р. поштове повідомлення вручено адресату за довіреністю 23.11.2015 р..

Судом повідомлено, що до початку судового засіданні 15.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання №37 від 13.10.2015 р. про відкладення розгляду справи. Крім того, у вказаному клопотанні відповідачем зазначено про визнання вказаної суми заборгованості перед ТОВ «Л.К.О.» та виникнення затримки з розрахунками внаслідок банкрутства ПАТ «Київська Русь», який є обслуговуючим банком відповідача. Зазначене клопотання судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.11.2015 р. представником позивача подано супровідний лист №9 від 16.11.2015 р. з додатками та клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів б/н від 17.11.2015 р.. Подані документи долучені до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні 26.11.2015 р. представником позивача поданий супровідний лист №08 від 09.02.2015 р. з додатками, який долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 26.11.15 р. сторонами суду не надано.

Пунктом 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч.5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 26.11.2015 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 березня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (Постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000» (Покупець за договором, відповідач у справі) укладений Договір поставки продукції № 812 (далі - Договір).

Розділами 2-8 договору сторони визначили умови та порядок поставки, порядок приймання товару, якість товару, тару та упаковку, ціну товару та порядок розрахунків, умови та порядок повернення товару, відповідальність сторін тощо.

Договір вступає в дію з моменту підписання і діє до 31.12.2011 р.. Якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати цей Договір або ж між сторонами не буде укладений новий Договір, останній вважається кожний раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах (п.6 Договору).

Відповідно до наявної в матеріалах справи засвідченої належним чином копії Договору останній підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до розділу 1 Договору постачальник зобов'язаний поставляти продукцію згідно замовлення покупця, а покупець зобов'язується своєчасно приймати цю продукцію, оплачувати її вартість на умовах даного Договору та повертати зворотну тару в строк та на умовах, передбачених даним договором. Замовлення передається Постачальнику в будь-якій зрозумілій Сторонами формі (електронною поштою, через торгового представника, факсимільним, телефонним зв'язком, усно тощо).

Пунктами 3, 5 розділу 1 Договору передбачено, що Продукція доставляється централізовано транспортом постачальника або, за бажанням покупця, шляхом самовивозу зі складу постачальника. Місце поставки продукції узгоджується сторонами при прийнятті замовлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору у відповідності до замовлень відповідача на поставку товару в період з 09.07.2014 р. по 29.07.2014 р. була здійснена поставка продукції на суму 30 147,02 грн., що підтверджується належним чином оформленими: видатковими накладними, а саме: ВН-38298 від 09.07.2014 р. на суму - 11 775,76 грн., ВН-38718 від 10.07.2014 р. на суму 715,68 грн., ВН-38719 від 10.07.2014 р. на суму 3 725,38 грн., ВН -38720 від 10.07.2014 р. на суму 2 767,98 грн., ВН-40608 від 18.07.2014 р. на суму - 845,40 грн., ВН-40609 від 18.07.2014 р. на суму 90,00 грн., ВН-41506 від 22.07.2014 р. на суму 980,40 грн., ВН-42671 від 26.07.2014 р. на суму 2 856,65 грн., ВН-42672 від 26.07.2014 р. на суму 5 028,97 грн., ВН-43248 від 29.07.2014 р. на суму 1 360,80 грн.; відповідними податковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Окрім того, як зазначено в п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Суд зазначає, що відповідно до абз.3 п.13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.1996 р., при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватись без довіреностей, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Згідно умов п. 5 Договору при централізованій поставці продукції покупець приймає фактичну її кількість від водія-експедитора, який здійснює її доставку, ставить круглу печатку або штамп на накладній, а випадку відсутності чи не існування печатки або штампу, підпис та прізвище відповідальної особи своєї організації та пише на ній назву організації (право підпису накладних з боку покупця мають тільки особи, зазначені у додатку, який є невід'ємною частиною даного договору (Додаток №1)).

На виконання п.5 укладеного між сторонами Договору сторонами було підписано Додаток № 1 Договору зі зразками печаток, штампів та підписів уповноважених осіб покупця, уповноважених на отримання товарно-матеріальних цінностей за Договором.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується, зокрема, підписом на відповідних видаткових накладних матеріально відповідальної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000» та засвідченим відбитком штампу відповідача, які відповідають зразкам підпису та відбитку штампу, узгодженим в Додатку № 1 до Договору.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліг нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Так, відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону Україна, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до абз. 2 п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, за висновками суду надані позивачем відповідні податкові накладні, які відображають факти поставок між Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000», додатково підтверджують отримання відповідачем товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» та їх відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами пунктів 1 та 5 розділу 8 Договору покупець зобов'язується дотримуватись умов зберігання продукції згідно вимог ДСТУ та ТУ на продукцію. Рекламації з приводу неякісного пива в кегах розглядаються постачальником в порядку, що передбачені п.п.5-6 Розділу 6 даного Договору (а саме:факт встановлення покупцем недоліків щодо якості товару, які не бути виявлені при звичайному їх прийманні (приховані недоліки), фіксуються в акті при обов'язковій участі представника постачальника; представник постачальника протягом 7 (семи) календарних днів з моменту письмового повідомлення зі сторони покупця зобов'язується прибути в місце доставки товару для складання Акту) лише при умові, якщо в кезі залишилося не менше 45 літрів (кег 50 л) і 27 літрів (кег 30 л) та термін реалізації пива з даного кега не перевищує 5 (п'яти) діб.

Заперечень щодо факту, кількості та строків поставки товару за вказаними накладними товару на суму 30 147,02 грн. відповідачем суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» умов Договору з боку відповідача відсутні, більш того, відповідно до клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000» №37 від 13.10.2015 р. сума заборгованості перед контрагентом відповідачем визнається в повному обсязі.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до п.3, п.4 розд.3 Договору відвантаження продукції провадиться на підставі попередньої оплати, після зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Відвантаження продукції без попередньої оплати проводиться тільки при наданні відстрочки платежу. При відвантаженні продукції без попередньої оплати покупець зобов'язується у термін 21 к.д. повністю оплатити всю отриману продукцію.

Розрахунковим документом за повернену зворотну тару є накладна на повернення зворотної тари з відміткою Постачальника.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем було частково сплачено грошові кошти за поставлений товар, зокрема, відповідно до виписок банку по поточному рахунку позивача за 05.12.14 р., 12.02.15 р. та 09.04.15 р. та 12.05.15 р., відповідачем здійснено відповідно перерахування 8000,00 грн., 90,00 грн., 1000,00 грн., 1500,00 грн. та 1500,00 грн., з яких 9256,07 грн. зараховано в рахунок оплати видаткової накладної № ВН-38298 від 09.07.14 р..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» грошових коштів в сумі 20 890,95 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки продукції № 812 від 01.03.2011 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000» була проведена звірка взаєморозрахунків по договору поставки продукції №812 від 01.03.11 р., про що було складено та підписано акт б/н на суму 20 890,95 грн. щодо заборгованості відповідача за поставлений товар, копія якого наявна в матеріалах справи.

Зазначений акт, який містить відбитки печаток та підписи уповноважених осіб позивача та відповідача, додатково підтверджує розмір наявної заборгованості відповідача за Договором.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 20 890,95 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 1 розділу 6 Договору встановлено, що у випадку прострочення терміну розрахунків за відвантажену продукцію, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла в період прострочення) від вартості неоплаченої продукції за кожний календарний день прострочення платежу за відвантажену продукцію та штраф у розмірі 5% від вартості невчасно оплаченої продукції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 2 638,40 грн. за період з 31.07.2014 р. по 31.01.2015 р., 3% річних в сумі 596,53 грн. за період з 20.08.14 р. по 03.08.2015 р. та 5 % штрафу в сумі 1 044,54 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Пунктом 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Суд зазначає, що сторони в Договорі визначили умови оплати, а саме здійснення оплати покупцем на основі даного Договору і видаткових накладних до нього шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника чи шляхом внесення готівки в касу постачальника з моменту отримання товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Тобто, із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення пені.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та відсотків річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить відповідно 2 643,81 грн. та 599,26 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені та процентів річних, тому позовні вимоги в частині стягнення пені та відсотків річних за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару, підлягають задоволенню в сумах, нарахованих позивачем, а саме 2638,40 грн. пені та 596,53 грн. процентів річних.

Стосовно нарахованої позивачем та заявленої до стягнення суми штрафу в розмірі 5% від простроченої суми оплати суд зазначає, що відповідно до п.2.1 Постанови № 14 застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011 та постанові Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011.

За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем штрафу судом встановлено, що заявлений позивачем до стягнення розмір штрафу в сумі 1 044,54 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 044,54 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 р. №6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Частиною першою ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, приймаючи до уваги визнання позовних вимог відповідачем, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Берізка-2000» (вул. Виборзька, 17/19, м. Київ, 03056, код 30023137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 35, код 37317990) 20 890,95 грн. основного боргу, 2 638,40 грн. пені, 1 044,54 грн. штрафу, 596,53 грн. процентів річних та 1 827,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 21 грудня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон