Ухвала

від 17.12.2015 по справі 804/6076/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

17 грудня 2015 рокусправа № 804/6076/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу малого приватного підприємства фірми ЛАВА

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року

справа № 804/6076/15

за позовом малого приватного підприємства фірми ЛАВА

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року мале приватне підприємство фірма ЛАВА звернулося у Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 квітня 2015 року №000502201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4205,00 грн.; №000492201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 20923,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, мале приватне підприємство фірма ЛАВА подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, на підставі наказу від 23 березня 2015 року №118, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, постанови старшого слідчого в ОВС СВ СБУ у Дніпропетровській області від 06 лютого 2015 року, проведена позапланова виїзна перевірка малого приватного підприємства фірми ЛАВА з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 06 квітня 2015 року №2/04-10-22-01/21891517.

Перевіркою встановлено порушення пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 3364,41 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит в розмірі податку на додану вартість - 15938, 23 грн.

На підставі акту перевірки від 06 квітня 2015 року податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2015 року №000492201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 20923,00 грн., у тому числі 15938,00 грн. за основним платежем та 3985,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №000502201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4205,00 грн., у тому числі 3364,00 грн. за основним платежем та 841,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснення господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податку на додану вартість.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю Ронвест та малим приватним підприємством фірмою ЛАВА укладено договір від 17 вересня 2014 року №16, за умовами якого позивачем придбано товар (цвяхи, опори, проволока, ін.) на підставі заявки. На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем надано копії договору, рахунку-фактури, податкової та видаткової накладної.

Між товариством з обмеженою відповідальністю Нафтопорт та позивачем укладено договір поставки від 17 листопада 2014 року, за умовами якого контрагентом поставлено товарно-матеріальні цінності (фланець, прокладка, проволока порошкова, труба). На підтвердження реальності здійснення господарської операція позивачем надані копії договору, рахунку-фактури, податкової та видаткової накладної.

За твердженнями позивача, транспортування придбаного товару від зазначених контрагентів здійснено особисто директором малого приватного підприємства фірми ЛАВА на його легковому автотранспорті та перевезено з м. Києва до м. Павлограда.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказані вище документи не можуть підтверджувати реальність господарських операцій по взаємовідносинах позивача з приводу придбання товару у товариства з обмеженою відповідальністю Ронвест та товариства з обмеженою відповідальністю Нафтопорт , оскільки транспортування товару з м. Києва до м. Павлограда не підтверджено жодним доказом, а доводи позивача про те, що директор особисто здійснював транспортування товару є неспроможними, так як будь-яких доказів перебування директора у відрядженні у м. Києві не надано.

Крім того, позивачем не надано доказів формування заявок та передачі їх продавцю згідно умов договору поставки від 17 вересня 2014 року №16, як не надані і докази руху активів позивача, які б підтверджували факти сплати за придбаний товар на користь продавців-постачальників товару. Також не надано доказів використання позивачем товару у власній господарській діяльності.

Не приймаються до уваги доводи позивача про те, що придбаний товар використано позивачем у власній господарській діяльності, зокрема у ході виконання замовлення з виконання підрядних робіт за договором підряду, укладеного з публічним акціонерним товариством ДТЕК Павлоградвугілля з огляду на те, що надані копія довідки про вартість виконаних робіт та відомість ресурсів до неї не свідчать про використання позивачем товару придбаного саме у товариства з обмеженою відповідальністю Ронвест та товариства з обмеженою відповідальністю Нафтопорт , а тому не є належними доказами у відповідності до вимог статей 69-70 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки належними доказами використання позивачем у своїй господарській діяльності придбаних матеріалів може бути лише їх списання.

Посилання позивача на те, що під час проведення перевірки податковому інспектору були надані всі первинні бухгалтерські документи, в тому числі і журнали-ордери 44, 791, 903, 91, 92, 93, 94, 981 є необґрунтованими, оскільки вказані обставини не підтверджені належними доказами.

Згідно з пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого надання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податковій у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності.

Щодо правовідносин, які виникли між товариством з обмеженою відповідальністю Інкор та позивачем на підставі договору поставки від 15 вересня 2014 року №14 слід зазначити наступне.

Так, судом встановлено, що на виконання договору поставки від 15 вересня 2014 року №14 сформована податкова накладна від 30 вересня 2014 року №43 на суму 12200,00 грн. при цьому, у зазначеній податковій накладній була допущена описка у зазначенні виду цивільно-правового договору із зазначенням його номеру - №19, замість №14.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, зокрема, вид цивільно-правового договору.

Водночас, за приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11цього Кодексу.

За приписами статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна заповнюється продавцем товару.

Згідно з абзацом 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Між тим, судом встановлено, що позивачем не подано заяву зі скаргою на постачальника, у зв'язку з оформленням податкової накладної від 30 вересня 2014 року №43 з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України, а отже, позивач позбавлений права на включення до складу податкового кредиту суми 12200,00 грн. по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю Інкор .

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що малим приватним підприємством фірмою ЛАВА не надано відповідних доказів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договорами укладеними з товариством з обмеженою відповідальністю Ронвест та товариством з обмеженою відповідальністю Нафтопорт , а також правомірності віднесення до складу податкового кредиту 12200,00 грн. по податковій накладній від 30 вересня 2014 року №43, виписаної товариством з обмеженою відповідальністю Інкор , яка оформлена з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України, з урахуванням неподання позивачем відповідної скарги на постачальника у порядку, передбаченому пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

Отже, оскаржувані податкові повідомлення рішення прийняті податковим органом у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог малого приватного підприємства фірми ЛАВА .

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу малого приватного підприємства фірми ЛАВА - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим